Розділ «Тема 10. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ»

Диференційованість кредиту – принцип, який означає зважений підхід з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит має надаватися тим суб'єктам господарювання, які спроможні своєчасно його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого підходу за кредитування означало оцінку підприємств за рівнем виконання ними основних планових показників. Нині диференційованість кредитування здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у здатності та готовності позичальника повернути цю позику в обумовлений договором строк. Ці якості потенційних позичальників визначають шляхом аналізу їх балансів з погляду забезпеченості господарства власними джерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, а й у подальшій діяльності. Такий аналіз оцінки кредитоспроможності позичальника здійснюється банками заздалегідь (до укладання кредитного договору) і дає можливість певною мірою знизити ризик несвоєчасного повернення позички.

Рис. 10.4. Принципи кредитування

Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики держави. Суттєвою ознакою принципу диференційованості кредитування в сучасних умовах є перехід від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позики у визначений строк, обумовлений кредитною угодою.

У зв'язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його погашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичкових коштів у господарстві позичальника і виражає ту міру, за межею якої кількісні зміни у часі переходять у якісні, якщо порушується строк користування позичкою. У такому разі кредит втрачає своє справжнє призначення, що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.

Принцип строковості повернення кредиту практично втілюється у погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів на рахунок кредитора і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовах централізованої планової економіки існувала позичка, яка не поверталася. Ця форма кредитування була поширена в аграрному секторі господарства, коли державні кредитні установи надавали позички, повернення яких не передбачалося у зв'язку з кризовим становищем позичальника і які за своєю сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань, що здійснювалися через державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.

У ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення кредиту надається особливе значення. Порушення його є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення процента за кредит, а за подальшої несплати – пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків, організація діяльності яких не дає можливості вкладати залучені кредитні ресурси у безнадійні договори. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить нормальне забезпечення коштами суспільного відтворення і, відповідно, його обсягів та темпів зростання.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором, – у певні господарські процеси, проекти, підприємства тощо. Кредит надається позичальнику здебільшого на конкретну ціль, а не тому, що у нього виникла нагальна потреба у коштах. Від дотримання цього принципу значною мірою залежить своєчасність повернення позички, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу у зв'язку з неплатоспроможністю позичальника. Принцип забезпеченості позичок має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він передбачає, що заборгованість за позичками, яка відображається у пасиві балансу підприємства-боржника, має бути забезпечена певним майном (товарами або цінними паперами), що враховується в активі його балансу, або зобов'язанням третьої особи погасити борг банку (гарантіями, поручительствами тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду. Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладання коштів у матеріальні цінності (наприклад, на виставлення акредитивів), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик великими позичковими відсотками.

У процесі кредитування підприємств банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати відсотків за користування нею. В умовах ринкових відносин відсоток є об'єктивним супутником кредиту, його складовою, оскільки кредитна операція – це акт комерційного продажу на певний строк грошових коштів. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Відсоток є також одним із засобів управління сукупним грошовим обігом, що застосовується національним банком.

Принцип поворотності полягає у тому, що кредит має бути повернуто позичальником банкові. Умова повернення є тією особливістю, яка відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Принцип поворотності визначається сутністю позики. Реалізація цього принципу означає, що кошти, надані у вигляді позики, є лише тимчасовим джерелом поповнення обігових коштів або коштів, призначених на капітальні вкладення підприємства, і після закінчення встановленого терміну мають бути повернені комерційному банку. У свою чергу це визначає такий принцип, як строковість. Позика має бути повернена у заздалегідь обумовлений термін згідно із зазначеними в угоді зобов'язаннями позичальника. Цей термін встановлюється фактичними строками обігу кредитних коштів на підприємствах, які отримали позику. Повернення та строковість кредитування стимулюють раціональне використання коштів. Необхідність погашення позики у визначений термін сприяє найбільш ефективному використанню отриманого кредиту і дає змогу комерційному банку виконати свої зобов'язання перед клієнтами, кошти яких він використовує як запозичені ресурси.

Принцип платності передбачає те, що за користування кредитом позичальник має сплатити банку позичковий процент. Ставка банківського процента – своєрідна "ціна" кредиту. Платність (ціна) кредиту стимулює підприємців до збільшення власних коштів і раціонального використання залучених коштів. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою процентів за залучені на депозити кошти, управлінські витрати, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів для кредитування та використання на інші власні потреби*214. У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за користування нею. Реалізація цієї вимоги означає здійснення принципу платності кредиту. В умовах ринкових відносин відсоток є об'єктивним супутником кредиту, його складовою, оскільки кредитна операція – це акт комерційного продажу коштів на певний час. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати та одержують прибуток. Відсоток є також одним із засобів управління сукупним грошовим обігом, що застосовується центральним банком країни. Відсоток – це ціна позики, що формується з урахуванням попиту та пропозиції, яка утворилася на грошовому ринку на позикові кошти. У разі несвоєчасної виплати відсотків за використання кредиту, відсутності коштів на поточному рахунку позичальника банк має право стягувати пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі, який визначається кредитною угодою.

*214: { Базилинська О.Я. Макроекономіка / О.Я. Базилинська, А.І. Бажан. – К.: Центр навч. л-ри, 2005. – 442 с.}

Всі зазначені принципи мають забезпечити дотримання головного принципу – збереження основної суми кредиту за виконання банком кредитних операцій.

Найповніше сутність категорії "кредит" виявляється у функціях, які він виконує. Питання про функції кредиту є найбільш дискусійним у теорії кредиту. Розбіжності з приводу кількості та змісту функцій обумовлені не тільки відмінністю в трактуванні сутності кредиту, а й відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів дослідження функцій кредиту як економічної категорії замінюють аналізом функцій одного з його елементів, при цьому найбільш часто функції кредиту порівнюють з функціями банків. Поширене також виділення функцій на основі особливостей окремих форм кредитних відносин. Деякі автори розглядають функцію кредиту як конкретну форму його руху.

Результатом відсутності єдиної методологічної основи аналізу є поява великої кількості функцій, які виділяють різні економісти. В економічній літературі обґрунтовується правомірність таких функцій, як акумуляція тимчасово вільних коштів; розподіл акумульованих коштів між галузями, підприємствами і населенням; регулювання грошового обігу шляхом заміни реальних грошей кредитними операціями; економія витрат виробництва; опосередкування кругообігу фондів тощо. Часто виокремлюють грошову (емісійну) і контрольну (стимулюючу) функції кредиту. Оскільки із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на умовах повернення, то можна сказати, що кредит виконує функцію перерозподілу вартості у процесі відтворення. Сучасні економісти*215 виокремлюють три його основні функції: перерозподільчу, емісійну та контрольну (рис. 10.5).

*215: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 с.; Демківський A.В. Гроші та кредит : навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Щетинін A.І. Гроші та кредит: підручник / А.І.}

Отже, ґрунтуючись на суті кредиту та його функцій, можна визначити роль кредиту.

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації та споживання продукції, а також на сферу грошового обігу.