Розділ «6.3. Бюджетні відносини в частині України, що перебувала під владою Австрії та Австро-Угорщини»

1867 р. Закарпаття знову опинилось під владою Угорщини.

На початку XX ст. у Галичині поляки обіймали всі адміністративні посади.

Буковина на початку XX ст. мала власну автономію в питаннях освіти, науки, культури, ведення господарства.

Закарпаття на початку XX ст. продовжувало перебувати під владою Угорщини.

База оподаткування

Сільське господарство. У Східній Галичині й Закарпатті вирощували здебільшого овес і ячмінь. У 40-х роках XIX ст. у Галичині овес становив 40 % від усього збору зернових. На Закарпатті він займав 46 % посівних площ, а в гірських районах — до 90 %. У господарствах Північної Буковини на кукурудзу припадало 28—71 % посівних площ. У 1837 р. річний збір зернових на західноукраїнських землях становив 1780 тис. т.

Поступово впроваджувалося вирощування картоплі. У 1815—1840 pp. збір її зріс майже у 18 разів, посіви займали 16 % від загальної площі. Із середини XIX ст. почало розвиватися скотарство, і більшість поміщицьких господарств перебудувались на цей напрямок сільського господарства.

З 1794 до 1845 р. у Мукачево-Чинадіївській домінії поголів'я овець збільшилось у 94 рази, великої рогатої худоби до 25 разів. Худобу продавали як на ярмарках, так і відправляли за кордон. Тільки в Москву і Петербург продавали до 260 тис. голів. У Галичині й Буковині поголів'я овець досягло майже

1,4 млн, що у 20—30-х роках XIX ст. давало прибутку 80 тис. золотих ринських.

У 40-х роках XIX ст. у Галичині виробляли: зерна 13 %, льону 23, тютюну 16, коноплі 25, картоплі 38 % від загального обсягу виробництва цих культур усієї Австрійської імперії. Наприкінці XIX ст. процес розшарування селян призвів до того, що землі концентрувались у заможних родин. Це підтверджують дані табл. 6.3.1.

Таблиця 6.3.1. Розмір селянських господарств у західноукраїнських землях у 1902 р.

У Галичині 1 га землі в 1901 р. коштував 790 крон, а в 1906 р. — 1264 крони. Валовий збір і середня врожайність наприкінці XIX ст. зросли. У 1898 р. валовий збір зернових культур у Галичині та Буковині становив 13,4 млн ц, а в 1913 р. — 23,8 млн ц.

Отже, сільське господарство досягло певних успіхів, але поступалось за темпами розвитку у інших частинах імперії, не могло задовольнити потребу населення в продовольстві, і щорічно Галичина ввозила 2 млн ц борошна з Угорщини. Це змушувало селян емігрувати на американський континент.

Розглянемо структуру платників податків. Характерною рисою поміщицького землеволодіння була наявність значних латифундій. У Східній Галичині на одну домінію припадало в середньому 755 моргів1 (286 десятин), а в Північній Буковині — 2977 моргів землі (1183,4 десятин). Значного поширення набувало орендування маєтків: у Стрийському окрузі Галичини із 152 поміщиків 60 орендували маєтки.

На західноукраїнських землях поміщицькі селяни становили 70 % населення. Напередодні селянських реформ у Східній Галичині частка селянських наділів від загальній площі поміщицьких земель становила 48,9 %, у Північній Буковині — 41,9%.

Поміщики різними способами намагались збільшити свої наділи — урізували наділи селян, заміняли гірші землі на кращі, забирали землі після втеч селян тощо. За період з 1787 по 1834 р. у Галичині було захоплено 1 млн моргів рустикальних земель.

Згідно з переписом 1844—1859 pp. структура селянських господарств у Східній Галичині мала такий вигляд:

повні селяни, що володіли понад 20 моргами землі — 8,3 %;

півселяни, що володіли 10—20 моргами землі — 23,4 %;

чвертьселяни (піші), що володіли 2—10 моргами землі — 41,6%;