Сутність символу як найважливішого механізму пам'яті культури

Філософія культури

Слід згадати й інші варіанти типології символів. Адже, як усій царині цінностей притаманний певний лад, який, за висновком М. Шелера, полягає в "ієрархічному співвідношенні" цінностей між собою, так у символічному просторі культури інтерферують та ієрархічно самоорганізовуються різні типи символів. З погляду міри концентрації культурної пам'яті корисно пригадати концепцію відомого англійського культуролога й антрополога В. Тернера (що вивів культурологію на аналіз глибинних загальнолюдських структур) про поділ символів на прості та складні.

До простих символів Тернер зараховує найархаїчніші просторово-геометричні, звукові, жестові та інші форми, а до складних -комплексні культурні символи. Перші мають складніший і багатопланові ший зміст, значно більшу місткість культурної пам'яті, ніж складні (наприклад статуї, святилища), яким притаманна переважно константна й однопланова семантика. Справа в тому, що складні форми вже на рівні чуттєвого сприйняття проведені через безліч контрастів, а це звужує і обмежує їхню місію. Мабуть тому великі релігійні символи, такі як хрест, лотос, напівмісяць, ковчег та інші, є відносно прості, хоча їхні significata утворюють теологічні системи (20, 39).

Відповідаючи на питання про взаємозв'язок між символом і тим, що він символізує, Е. Фром пропонує вирізняти такі три типи символів: умовні, випадкові, універсальні. Умовні символи — це найвідоміший тип символів, оскільки ми їх використовуємо в повсякденній мові, бо існує умовна згода, про яку ми дізнаємося в дитинстві, називати певний предмет певним словом. Випадкові символи пов'язані з суто суб'єктивним сприйняттям певного предмета або явища; внутрішнього зв'язку між ними й тим, шо вони символізують, немає. Універсальні символи — це такі, які мають внутрішній зв'язок із тим, що вони позначають. У підґрунті універсальних символів лежать переживання, властиві кожній людині. Саме мова універсальних символів є єдиною загальною мовою сучасної людини. Кожна людина, робить висновок Е. Фром, тіло та розум якої влаштовані так, як у інших, здатна говорити мовою символів та розуміти її (22).

Звернемося тепер до типології символів О. Ф. Лосева, який дає ґрунтовний аналіз символу як рівноваги між внутрішнім і зовнішнім, ідеальним і реальним. Всі типи символів зберігають свою засадничу властивість, що зводиться до вказування на невідомі предмети з допомогою будь-якої ясної й цілком відомої конструкції. Проте ця засаднича риса символу має різноманітні прояви; вивчення смислових наслідків функціонування символу в різних галузях і є вченням про типи символів. Отже, О. Ф. Лосєв вирізняє:

• Наукові символи. Наприклад, ірраціональні числа, будь-яка функція, що розкладається в нескінченний ряд.

• Філософські символи, які відрізняються від наукових хіба що своєю граничною узагальненістю. Будь-яке філософське поняття, кожна філософська категорія стосовно всіх інших є символом.

• Художні символи. Будь-яке мистецтво, навіть максимально реалістичне, не може обходитися без конструювання символічної образності; чиста художня образність, вільна від будь-якої символіки, мабуть, зовсім неможлива.

• Міфологічні символи, які слід відрізняти від релігійної символіки. Скажімо, гоголівський Вій, бальзаківська шагренева шкіра, вальдівський портрет Доріана Грея мають міфологічно-символічну спрямованість.

• Релігійні символи (наприклад ікона чи догмат Віри).

• Природа, суспільство і весь світ як царство символів (немає такої речі, котра не була б згустком людських стосунків, тобто символом цих стосунків).

• По-людському виразні символи (символи характеру, етнографічні, антропологічні тощо).

• Ідеологічні й спонукальні символи (девіз, проект, програма, закон, конституція тощо).

• Зовнішньотехнічні символи (рух диригента, жезл міліціонера, квіти в різні значущі моменти життя, оплески тощо).

Кожний із цих типів — багатомірний і багаторівневий, являє собою невичерпну смислову глибину. Адже, як підкреслює П. Рікер, "символи є там, де мова створює складно організовані знаки й де смисл, не задовольняючися вказуванням на предмет, тут же вказує на інший смисл, здатний розкритися всередині й за посередництвом першого смислу" (34, 25). Ще в "Символіці зла" П. Рікера з'являється визначення герменевтики, задуманої саме як дешифрування символів, що їх він тоді розумів як вираження подвійного смислу, смислу буквального, узуального, повсякденного, який приводив до розкриття другого смислу через перший. У цій же праці сформульовано й крилатий вислів: "символ спонукає думати". Ця концепція символу як вираження подвійного смислу, зазначає сам Рікер, чимало завдячувала феноменології релігії М. Еліаде. Надалі Рікер переглянув проблему символу, уточнивши, що метафора має розглядатися як його кістяк.

Які ж існують рівні осягнення символу, або рівні розуміння його смислів?

У сучасній герменевтичній літературі рівні розуміння символу набули такої назви: фактичний (історичний), алегоричний, тропологічний (моральний) і анагогічний (найвищий смисл). Отже, символ, як наголошує Р. Барт, — це сама "множинність смислів". Він — завжди відкритий образ, віяло можливостей і смислових перспектив. На відміну від суто утилітарної знакової системи, для якої полісемія є лише безглуздою завадою, що шкодить раціональному функціонуванню знаку, символ є тим змістовніший, чим він є багатозначніший. Саме витлумачення символу (а це — разом із описом тексту — необхідний рівень аналізу будь-якого тексту) становить усередині гуманітарних наук елемент гуманітарного у власному значенні слова, тобто запитування про Нитапит, про людську сутність, що не уречевлюється, а символічно реалізується у речовинному. В остаточному підсумку зміст дійсного символу (через смислові зчеплення) щоразу співвідноситься з "найголовнішим" — з ідеєю світової цілокупності, з повнотою космічного й людського "універсуму". Вже та обставина, що будь-який символ взагалі має "смисл ", сама символізує наявність "смислу" в світі та в житті. Сама структура символу спрямована на те, щоб занурити кожне окреме явище у стихію "первнів" буття й дати через них цілісний образ світу. Тут закладена спорідненість між символом та міфом: символ і є міф, "знятий" (у гегелівському значенні) культурним розвитком, виведений із тотожності самому собі й усвідомлений у своїй розбіжності з власним смислом (1, 196—174).

Символічне (або символічний елемент) — це також одне з найвагоміших понять постструктуралізму. Воно складає життєво важливу комірку власне структури й у принципі відмінне від традиційного (й занадто широкого) для класичного європейського розуміння символу (символічного) як певного натяку на щось інше.

Згідно з Ж. Дельозом, що дав, мабуть, найчіткіший і найлаконічніший виклад сутності структуралізму, символічне в структуралістів — це певний третій елемент на додачу до реального й уявного, який неначе виводить їхню бінарну (діалектичну) гру на інший рівень. Символічне "як елемент структури є принцип генезису", тобто втілення структури в реальне або в уявне; спільним джерелом живої творчості й інтерпретації, отже, символічне слід розуміти як виробництво "вихідного й специфічного теоретичного об'єкта". Утім, ця "специфіка" вражає, бо суть її полягає в тому, що символічний елемент як елемент структури не визначається ні реальностями (принципово невловними), ні "уявним змістом", а має тільки й винятково "позиційний", або "топологічний", смисл. Символічний елемент — це "порожнє" місце в топологічному структурному просторі, первинне щодо реальних речей та істот, які згодом "займуть" його. Ці "порожні" місця в структурі (або "порожні клітинки", згідно з ігровою лексикою Дельоза), тотожні тут символічним елементам, і саме їхні взаємини й "визначають природу істот та об'єктів", себто природу самої структури, адже "будь-яка структура є множинність віртуального співіснування". Символічні елементи, "взяті в диференційних співвідношеннях, з необхідністю організуються в серії" (тут можна згадати про "серійну техніку" в авангардній музиці). Ба більше, "найсимволічніші" елементи, що позначаються як "порожні клітинки" (вільні місця в ігровій структурі, "рухливі означувані" тощо), постійно блукають поміж серіями, живлячи їх, сповнюючи смислом, подекуди з надлишком.

У Ж. Лакана ми виявимо дещо інші, але також ігрові, нюанси в розумінні символічного.

Вже з цього побіжного викладу розуміння символічного у структуралізмі в інтерпретації одного з найвідоміших постмодерністів Ж. Дельоза видно, що перед нами принципово інший, далекий від класичного тип мислення, особлива система розумової гри зі своїми чітко визначеними правилами. Проте поняття символу, аналіз значення символічного в культурній творчості займає і тут одне з важливих місць.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія культури» автора Гатальська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сутність символу як найважливішого механізму пам'яті культури“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступний розділ

  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОСТІР І ТЕОРЕТИЧНІ МЕЖІ ФІЛОСОФІЇ КУЛЬТУРИ. КУЛЬТУРА В АНТРОПОЛОГІЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

  • Філософія культури як культурна самосвідомість європейської людини

  • Дисциплінарні межі філософії культури. Культур філософія як соціальна та культурна антропологія

  • Метафізичні та деонтологічні припущення в пізнанні феномену культури

  • Морфологічний розділ

  • ТИП КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ КУЛЬТУРИ

  • Синхронний та діахронний принципи в дослідженні форм культури: евристичний характер протиставлення

  • Тип культури: стадіальне та полілінійне бачення

  • Тип культури як тип повсякденності

  • Статус цивілізації у триванні культури

  • Стиль культури як симптом цивілізації

  • Феноменолого-аналітичний розділ

  • "Архетипи" ("універсали", або "інваріанти") культури як схеми духу

  • Статус традиції як особливої реалії культури

  • Феномен традиції крізь призму "вживання" та "дистанціювання", "розриву" та "повернення"

  • Постмодерн як епоха нового прояву Традиції

  • ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ МІФУ

  • Міфологія як універсальна властивість культури

  • Феномен священного

  • ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ СИМВОЛУ

  • Сутність символу як найважливішого механізму пам'яті культури
  • Символізм і проблема візуалізації культури

  • Синтетичний розділ

  • Буття культури як порівняння

  • Проблема культури як діалогу культур

  • Культурологія як іншологія: коцепт Іншого в культурфілософській рефлексії

  • ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ ТЕКСТУ ТА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ

  • Наративна функція культури

  • Універсум культури як інтертекст