Ми досить часто спрямовані на те, що образ уже заангажовано як певний рід, що він охоплює все доступне для зору. Для нас образ має насамперед "оніричний " і передусім "двомірний " характер; проте ще в стародавніх греків "уява" асоціювалася з ліпленням і дотиком, тобто передбачала наявність великої кількості вимірів. Тому "відшарувати", "вилущити" образ із його образного тіла не так уже й просто. Звідусіль видиме, звідусюди відкрите оку тіло, як відомо, стало для Платона прообразом "Ідеї". Але якщо шлях від образу до ідеї досить очевидний, то зведення образу до "ідеї образу" навряд чи можливе. Не існує жодної сутності, яку можна було б прийняти за "ідею" чи за "універсалію" образу. Мондзен, зокрема, зазначає, що не існує такої сутності образу, яка б невидимо плавала над усіма образами платонівської ідеї, чи універсального поняття. Проте слід додати, що коли поширити на платонівську форму те, що ми маємо стверджувати про образ, то можна отримати новий шанс уникнути ідеалізму, знову повернутися на землю й віднайти в нашому образному ставленні до світу уявне й природне підґрунтя нашої істини (31, 34).
Мондзен рішуче відкидає позицію обивательського романтизму стосовно образу. Потрібний образ не ховається від нас, як звір за кущем. Образ є у тканині феноменів, що утворюють його глибоку крипту. Він не є ані об'єктом, що існує поза нами чи далеко від світу, ані більш-менш лабільним існуванням нашої суб'єктивності. Він не може існувати без нас, і саме тому він увіходить у світ культури.
Ще один важливий методологічний момент заслуговує на підкреслення.
Будь-який образ —це перебільшення, як констатує Г. Башляр (29, 23). А чи можливе в такому разі об'єктивне знання про образ? Відповідь на це запитання Башляр дає, запроваджуючи поняття "відгук"("retentissement'). Образ викликає відгук у душі, це найперша реакція на новизну образу, "упізнавання" його, відкриття його для себе. Інакше кажучи, образ викликає відгук, якщо за його появи відбувається абсолютна сублімація. "Гарний" образ відрізняється від "поганого" значно більшою силою відгуку.
Чи не занурюють нас подібні міркування в онтологічну проблематику першообразу та відображення? Адже навіть у світському творі мистецтва, як зазначає Г. Ґ. Гадамер. є щось більше, ніж образ або відображення; в ньому присутнє "уявлення" (представлення), що еманує з першообразу та являє собою буттєвий процес, який впливає на ранг буття уявленого. Завдяки уявленню відбувається приріст буття. Зміст такого зображення-уявлення визначається Гадамером як еманація першообразу. Проте в повному обсязі, наголошує він, власний смисл буття образу виявляється в релігійних зображеннях. Бо лише стосовно Богоявлення дійсно справедливим є те, що воно отримує наочність у слові й в образі. Релігійний образ має значення взірця (див.: 4, 185—188).
Будь-який символ є образом, і будь-який образ є хоча б певною мірою символом. Проте якщо категорія образу, як наголошує С. С. Аверинцев, передбачає предметну тотожність самому собі, то категорія символу робить акцент на іншому аспекті тієї ж суті — на тому, що образ виходить за власні межі й що в ньому наявний певний смисл, інтимно злитий з образом, проте не тотожний йому. Предметний образ і глибинний смисл виступають у структурі символу двома полюсами, які не можна помислити поодинці (бо сенс втрачає поза образом свою явленість, а образ поза смислом розсипається на свої компоненти). Проте, навіть розведені в різні боки, вони породжують напругу між собою, в якій саме й полягає сутність символу. Переходячи в символ, образ стає "прозорим"; смисл "просвічує" крізь нього, наявний саме як смислова глибина (1, 169).
Символ — це "осмислений образ"(Ф. Шелінґ), смисловий орган образу, ключ образу до сутності. Образ може й не бути символом, але він стає значущим, у повному значенні слова сутнісним, тільки якщо він є символом — символообразом, коли він, так би мовити, якимось чином перевершує свою образність. Все сказане про образ так само стосується й зорового образу, й словообразу. Символізм слугує своєрідною брамою перевтілення образу, за нею образ є не просто образ, а образ самої сутності, смислообраз, конкретне, наочне чи вимовлене вираження Логосу, його знакове втілення. Символ існує й водночас позначає. Цим він відрізняється від образу, що вичерпується своїм чуттєвим сприйняттям. Якщо добі Античності, як і добі Ренесансу, притаманна чуттєвість образу, то зріле Середньовіччя вирізняється зниженням чуттєвості образу й зростанням чуттєвості знаку, яка перестає бути службовою та підлеглою і, вирвавшися наперед, вимагає для себе автономії.
Як доводить Е. Касирер, мова, міф, мистецтво, наука та релігія являють собою різнобарв'я ниток, із яких сплетена символічна сітка — заплутана й непроникна тканина людського досвіду. Іншими словами, людина об'єктивно протистоїть просторові, який вона займає; між нею та природою, завжди присутній посередник споглядальності, внаслідок чого природа виявляється завжди мальовниче, образно, символічно. Символізм, за Касире-ром, — це засаднича функція думки, що визначає типи світоглядів; а типи світоглядів — це різновиди символізму.
Символізування є загальний фактор ідей, співвідношень, дій і предметів, висновує далі Л. А. Байт й вирізняє три роди символатів: 1) ідеї та співвідношення; 2) зовнішні дії; 3) матеріальні об'єкти. їх усі слід вважати культурою. Використовуючи запроваджений ним термін symboling, Вайт указує на здатність людини надавати предметам, явищам, діям символічного значення, а також сприймати значення, надане кимось іншим.
Серед розмаїтих реалій культури символ займає особливе місце. Як інтегратор людського досвіду, він охоплює своїм силовим полем усі культурні феномени й елементи, являючи найза-вершенішу й найуніверсальнішу форму вираження людського смислу та людських стосунків. Культура є символічною посутньо. Вона є "символічний вираз того, що інакше неможливо передати" (П. М. Біциллі). Різноманітність типів культур визначається, передусім, різноманітністю символічних засобів її вираження.
Сутність символу як найважливішого механізму пам'яті культури
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія культури» автора Гатальська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК ФІЛОСОФІЯ СИМВОЛУ“ на сторінці 3. Приємного читання.
