Як відбувається подолання нього розриву, чи не найкраще демонструє міф (невипадково названий К. Леві-Стросом "алгебраїчною формулою думки"!), пропонуючи два шляхи подолання логічної та просторо во-часової розірваності сюжету: по-перше, через абсолютизацію, "узаконення" розриву (в акті зачаровування) і, по-друге, через розгортання й деталізації самого цього акту — тобто спробою заповнити розрив проміжними елементами. І тоді не так-то й силуваним буде припущення, що розрив між традиціями (як і між типами культур) може мислитися також (якщо ми не є адептами цього розриву) в площині проблеми "відсутньої ланки" — лакуни в наших знаннях або незрілого "відчуття". Казав же К. Ясперс про М. Гайдегера, що той зумів знайти у Ф. Ґьольдерліна. Ф. Ніцше та інших рядки, до яких "ми ще не дозріли".
Сама "традиція повернення до традиції" простежується вже відтоді, як з'являється жест розриву з традицією. Так, відповіддю на кричущий розрив із традицією, яким були Ренесанс і Реформація, став рух повернення до традиції, або точніше, спроба творчого невідходу від традиції (адже повного й остаточного розриву з нею не відбулося), втілений у Контрреформації.
А хіба адекватно ми розуміємо "орієнтацію на традицію", притаманну Середньовіччю?
Свідчення Амбросія Медіоланського досить поважно розходяться з усіма тими, хто лише (у наш час — досить часто), що Середньовіччя було орієнтоване на традицію. Навпаки, для християнина важлива спрямованість на майбутній порятунок. Саме майбутнє несе відновлення, відкидання традицій, які є повторенням фундаментальних структур, що забезпечують життя людини в суспільстві. Істинне повторення, з позиції Амбросія, полягає в повторенні життя Христа. Таким чином буде виявлено унікальність, а це відбувається через розходження. У цьому разі вислів "повернутися до початків" є двозначний. Він означає не тільки очищення пам'яттю та розумом усіх нашарувань минулого для відшукання шляхів, що вели чи ведуть до споглядання істинного, а те, що саме це очищення відбувається в майбутньому (адже минуле — минуло); це є своєрідне повернення у майбутнє, представлене як світ можливостей, цілком доступний розумному осмисленню через ідею здогаду.
Коли В. С. Біблер пише про сучасну філософію як про логіку можливості буття й думки в їхній феноменології та онтології, у їхньому взаємовизначенні, про "начало" як про домен філософії, про злорадництво як один зі способів спілкування з філософськими системами, представленими у вигляді енігми, чи загадки, іносказання, тролів, він має на увазі й середньовічну філософію, у якій по-своєму виявляються всі ці моменти, а також і будь-яку іншу філософію. Загальне усіх філософій полягає в наявності такого спілкування (див.: 5, 41—55).
Коли Ж. Дельоз пише про чисту форму часу, що визначається порядком, який розподіляє до, під час і після в їхньому цілому — за допомогою синхронного апріорного синтезу, що додає кожному з них свій тил повторення ряду, він також говорить про ідею припущення й можливості, закладені в сутності третього часу — майбутнього, що забезпечує повернення. Майбутнє Дельоз посилається на його втілення в ідеї Нового Заповіту Йоахіма Флорського), виокремлюючи чисту форму, зриває час "із завіс" і тим самим здійснює всі можливі зрушення (І І, 352, 355—356).
Романтизм кінця XVIII — початку XIX ст., що прийшов на історичну сцену після Просвітництва і в умовах просвітницького розриву з традицією (і релігія якого немислима без просвітницького атеїзму), є, водночас, свідчення внутрішньої духовної драми повернення до традиції. Проте якщо на межі XVIII—XIX ст. йшлося про відхід з культурного поля міфориторичної структури (термін О. Д. Михайлова), то нині жест традиції повернення до традиції не означає простої активації такої структури, хоча в еклектиці постмодерну це, безперечно, й має місце. Хочеться сподіватися, що будуть створюватися нові структури, яким буде притаманна імпліцитна єдність смислів. 1 саме на рівні цієї єдності, ймовірно, й відбудеться відтворення традиції в актах творчості. "Адекватне відчуття традиції, висновує Е. Макінтайр, - це радше бачення тих майбутніх можливостей, які минуле створило для нашого теперішнього" (18, 329).
Традиція може зупинятися в розвитку або навіть занепадати. Але їй завжди притаманна певна кумулятивність: вона досягає максимального вираження мінімальними засобами.
Постмодерн як епоха нового прояву Традиції
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія культури» автора Гатальська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Феномен традиції крізь призму "вживання" та "дистанціювання", "розриву" та "повернення"“ на сторінці 3. Приємного читання.
