"порятунку" просвітителя і об'єднання з богом всіх душ і духів; у Орігена вперше зустрічається термін "боголюдина". Під час чергової хвилі антихристиянських репресій Оріген був кинутий у в'язницю і підданий катуванням, від яких незабаром помер.
(2). Другий період патристики IV-V ст. - характеризується систематизацією доктрини християнської релігії на основі ідеалістичного умовиводу. Найбільш відомі філософи цього періоду.
Василь Великий Кесарійський (біля 330-379 pp.) - глава каппадокійського гуртка у Візантії, куди входили Григорій Богослов, Григорій Нісський. Василь відомий як автор "Шестиднева" - тлумачення біблійної книги Буття про шість днів творення. В православній традиції - один із трьох головних "святителів" церкви (поряд з Григорієм Богословом і Іоанном Златоустом).
Григорій Богослов. Григорій Назіанзін (біля 330-біля 390 pp.) відомий способами адекватного опису християнської концепції ступенів пізнання бога в термінах філософії. Його автобіографічні поеми "Про сенс життя", "Про мою долю" і "Про страждання моєї душі" вирізняються глибоким психологізмом і культурою самоаналізу.
Григорій Нісський (біля 335-біля 394 pp.) - під впливом ідей Платона і Оригена наближався до неортодоксальної позиції, наприклад, у вченні про людину виходив не з ідеї індивіда, а з ідеї людства, як органічного цілого (плерома), якоїсь колективної особистості, сутність якої вбачається в інтелекті.
Августин Аврелій, Блаженний (354-430 pp.) відомий розробкою двох нових проблем: динаміки людської особистості -"Сповідь" і динаміки людської історії - "Про град Божий", написаному під враженням взяття Рима ордами Алариха в 410 році Августин виділяв два види людської спільності: "град земний", державність, яка заснована "на любові до себе, доведеній до презирства до бога" і "град божий" - духовна спільність, яка заснована "на любові до бога, доведеній до презирства до себе".
(3). Третій період патристики - VI-VIIIст. - характеризується стабілізацією доктрини, підпорядкуванням теології всіх наук впливом арістотелізма. Великий внесок у систематизацію догматів внесли:
Боецій (біля 480-425 pp.) - відомий як перекладач і коментатор Аристотеля, вплинув на формування схоластики; твір "Розрада філософією", написаний у в'язниці і присвячений темі свободи духу серед текучої видимості життєвих справ, був одним із творів, які читаються протягом цілого тисячоліття.
Іоанн Дамаскін (біля 675-помер до 753 pp.) - візантійський філософ, вирішував завдання щодо упорядкування наук під егідою теології і на основі арістотелівської логіки, створив основи схоластичного методу. Праці Дамаскіна були першими філософськими творами, перекладеними на старослов'янську мову, і, дуже вплинули на формування філософії східних слов'ян.
2. Схоластика (від school - школа) - ХІ-XIVcm. - тип релігійної філософії, підпорядкованої теології, для якої характерні зв'язок догматів з раціоналістичним поясненням і особливий інтерес до формально-логічної проблематики. В схоластиці виділяються також три періоди: рання, зріла і пізня.
(1). Рання схоластика - ІХ-ХІІ ст. - сформувалась в умовах підйому феодалізму і папської влади, під впливом августи-новского платонізму. В цей період вперше виявляються протилежні позиції в суперечці про універсали: реалізм - номіналізм.
Ансельм Кентерберійський (1033-1109 pp.) - теолог, архієпископ Кентерберійський розумів віру як передумову раціонального знання: "Не шукаю порозуміння, щоб увірувати, але вірую, щоб порозуміти", розвивав онтологічний доказ бога, який виводить його буття із самого поняття бога, як щонайдосконалішої сутності; в трактаті "Чому бог оприлюднився?" намагався логічно довести необхідність втілення бога в людині.
П'єр Абеляр (1079-1142 pp.) - учень Росцеліна і Гільома із Шампо, виступаючи проти крайнього реалізму і номіналізму, створив власне вчення - концептуалізм (докладніше дивися в цій главі); вважав розум попередньою умовою віри; "розумію, щоб вірити"; у творі "Та і ні" розробляє схоластичний метод, як логічний аналіз протилежних думок по якому-небудь питанню.
Михайло Пселл (90-і pp. XI ст.) - візантійський письменник, філософ, історик, учений - енциклопедист, прагнув до створення синтезу античного і християнського поглядів, включав в нього окультизм неоплатой і вського типу, хоча в той же час критикував уявлення про чудесне.
(2). Зріла схоластика - XII-XIJI ст. - розвивалась в середньовічних університетах (загальноєвропейським центром був Паризький університет); платонізм поступово витісняється арістотелізмом. Ідеї філософії Арістотеля прийшли в Європу через арабську філософію і були по-різному тлумаченні: у дусі аверроізму' - Сігер Брабантський (біля 1235-біля 1282 pp.) і в ортодоксальному напрямку - Альберт Великий (біля 1193-1280 pp.) і Фома Аквінський.
Фома Аквінський. Томас Аквінат (1225 або 1226-1247 pp.) - систематизатор середньовічної схоластики, засновник томізму, чернець-домініканець, учень Альберта Великого, в 1657 році визнаний п'ятим учителем церкви. В ХІХ-ХХ століттях вчення Фоми Аквінського стає основою неотомізму. В основних працях "Сума теології" і "Сума проти язичників" підведені підсумки теологічно-раціоналістичних пошуків зрілої схоластики.
(3). Пізня схоластика - ХШ-XIV ст. - пізнала вплив суперечливого розвитку феодалізму.
Іоанн Дуне Скот (біля 1266-1308 pp.) протиставив інтелектуалізму системи Фоми Аквінського свій волюнтаризм, відмову від завершеної системи і гострий інтерес до індивідуального буття.
Вільям Оккам (біля 1285-1349 pp.) - англійський філософ, логік, політичний діяч; представник номіналізму, відстоював теорію двоїстої істини, пріоритет свободи над розумом, передбачив деякі ідеї Реформації і емпіризму як методології досвідченого знання.
Порівняйте два невеликих фрагменти тексту Августина Аврелія і Фоми Аквінського. Чим відрізняються міркування про Бога цих двох філософів? Ще раз зверніть увагу на те, чим відрізняються два основних періоди середньовічної філософії: патристика і схоластика?
Августин. Аврелій Сповідь
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія» автора Губар О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема: СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
