Розділ «Профанація слова, девальвація дії»

Національну революцію пробалакали. А чи доживемо до наступної?

Сьогодні вони продовжують — хоч час вже помовчати! — повторювати затріпані слова про «суверенну, самостійну, вільну Україну» і необхідність економічних реформ, які «все вирішать».

Вони п'ять років говорили, що «час працює на нас». Якщо це так, то на вулицях Києва має вже стрімко литися українська мова, а під час похорону Патріарха Української православної церкви Київського Патріархату Володимира (Романюка) влада мала б йти в перших рядах із вінками квітів!

Але ж ні: в Києві ходиш годинами і не чуєш рідного слова, а замість вінків влада «ні від кого незалежної України» запропонувала кийки та газ — на голови «братів та сестер». І била так немилосердно, як і в 1988–1989 рр., здається, навіть жорстокіше.

Ворог лишається ворогом попри роки умовляння бути людяним і справедливим.

Колишні авторитети демократичної опозиції не збираються задуматися над тим, що вони заподіяли Україні. Не використавши енергії мас, яка вірила, яка бачила в них апостолів (їм дивилися в рот, ловили кожне слово, ловили подих, їм влаштовували овації. Перед виступами їхніми вставали).

«Час працює на нас, — лагідно повторювали вони, — все буде добре. Треба трохи потерпіти, не піддаватися на провокації.

Головне — зберегти мир. Головне: не пролити крові. Не треба нам такої вільної України, за яку пролилася б хоч краплина крові однієї невинної дитини. Час працює на нас».

Чого ж ви все ще в опозиції?! чому посадові підвищення отримують вороги: кінахи, шмарови, буднікови? чому катастрофічне зростає кількість розчарованих? чому ж розпадаються ваші партії? — якщо час працює на нас?!!

Колишні авторитети.

Майбутні марґінали.

Вас вже перекреслили, а ви продовжуєте імітувати, що ви ще не все сказали, що від вас щось залежить.

Актори, актриси, акробати, еквілібристи…

Не важливо, хто з них кращий. Важливо, що ні той, ні другий, ні третій не справдили великих надій, які покладали ті, хто готовий був йти за ними в вогонь та воду, сліпо виконувати їхні накази.

Але вони не повели ні у воду, ні, тим більше, у вогонь.

Навпаки, весь час застерігали, щоб й інші — не дай, Боже! — не обпеклися.

Щоб конфронтації не було навіть у словах! Не треба розпалювати ненависть до росіян, говорили вони, від ставлення росіян до самостійної України залежить доля України. Треба гуртом будувати! Не можна порушувати спокій в Україні! Бо проллється кров!

Головне ж — мир.

А чому ж тоді хорвати і мусульмани б'ються з сербами? чому ж тоді до останнього б'ються чеченці з москалями? якщо головне — мир?!

Значить, не мир — головне.