Розділ «Оспівуймо українське насильство!»

Чому значна частина людей, насамперед молоді, захоплюється фільмами, в яких пропагується насильство? Чому юнаки і юначки радіють, коли бачать як парує кров, висловлюють захоплення, коли удар виявляється смертельним?

Чому вони хочуть бути схожими на тих, хто вбиває? Відповідь проста: світ шанує сильних, тих, хто зверху, тих, хто може вбити. А молодь хоче бути сильною, хоче бути зверху. Тому вона дивиться американські та російські фільми, які вчать бути зверху.

Погано не те, що молодь захоплюється фільмами про насильство, погано, що вона не дивиться фільми, які оспівують українське насильство. Бо таких фільмів нема.

А насильство було. Чи варто приховувати нашу героїчну історію?

Досить наголошувати на гостинності, доброзичливості українців. Не треба говорити, що ми не вміємо нападати першими!

В історії українського народу є прекрасні епізоди перемог над ворогом.

Згадаймо криваві перемоги Хмельницького, Виговського, Сірка, Болбочана, Шухевича… Невже не можна зняти фільм про перемогу євана Виговського над росіянами під Конотопом, про визвольні походи Сірка і Болбочана на Крим, про Перший Зимовий похід на окуповану росіянами Україну, про отаманів Махна, Зеленого, Григор'єва, серіал про Холодноярську республіку, про Українську Повстанську Армію?! Невже нікому з українських кіномитців не хочеться хоч на час зйомок стати гонтою, Петлюрою, Бандерою?! Невже навіть на кіномайданчику не захочеться накинути удавку на шию москалю-«визволителю», випустити кишки жиду-чекісту, застрелити стрибка-українця?..

Досить сліз, плачів та самогубств за Україну! Поки не втопилися в сльозах, творімо український кіноепос, оспівуймо українську героїку, яка пробудить навіть у зросійщених українців гордість за славну силу української зброї, гордість за Україну, покличе їх повторити подвиги попередніх поколінь.

Якщо ми дійсно хочемо української держави, оспівуймо тих, хто, не шкодуючи сил, убивав ворогів України!

Пригадую епізод з книги «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, коли повстанці впіймали жида-чекіста «Йослика», який відзначився масовими вбивствами українських селян. І ось тепер прийшла його черга — він потрапив до рук батька забитого ним сімейства. Юрій Горліс-Горський до подробиць описав як повстанець жорстоко катував жида і, врешті-решт, закатував його. Горліс-Горський знехтував т. зв. пристойністю і не поставив три крапки, де інші, менш мужні автори, сором'язливо обривали розповідь.

Сучасні автори, кінорежисери та сценаристи повинні зрозуміти, що їхнім обов'язком є не тільки довести неминучість кари ворогам України, а й описати як ця кара здійснюватиметься. Потенційний ворог, побачивши сцену мордувань «Йослика», здригнеться, уявивши себе на його місці і задумається: а чи варто себе підставляти під небезпеку розплати?

На жаль, «Холодний Яр» Горліса-Горського — виняток. Сьогодні пересічний житель України має можливість переглянути фільм чи книгу, яка прославляє зрадників України, в ліпшому разі — апологетизує українські жертви, мазохістські оповідає про страждання українського народу, голодомори, ледь не радісно виставляє напоказ наші виразки, хвороби, нещастя… І тільки деякі українські видання, такі як «Незборима нація», «Шлях перемоги» та деякі інші прославляють героїку українства, виховують у юнаків потяг до зброї, романтизують пролиття чужої, ворожої крові. А фільмів на таку тему зовсім немає…

Без насильства України не побудуємо. Ніколи ворог із доброї ласки не віддасть те, що завоював, за що проливав свою кров.

Після того, як ми силою заберемо у ворога Україну, боротьба не завершиться, адже після кожної окупації лишаються постколоніальні проблеми: агентурна мережа, залишені напризволяще колаборанти, сексоти, продукт російської колоніальної системи: злочинці і збоченці.

Якщо своєчасно не включити червоне світло, злочинна біомаса радісно підніме голову і дасть вихід своїм бурхливим кримінальним схильностям.

Щоб був мир і спокій, щоб даремно не проливалася кров, біомаса повинна бути втихомирена. Вона повинна боятись. Насилля над нею — гуманний акт.

До того ж, насилля дисциплінуватиме й інших.

Справедливе насилля будує, організовує, творить. Без нього прогрес неможливий. Насильством будувались всі держави і на ньому вони тримаються. Україна не повинна стати прикрим винятком.

Серпень 1994 р.,