TextBook Все більше українців розуміє, що українська еліта кінця 80-х — поч. 90 рр. ХХ ст. морально і фізично втомилася, що розраховувати на неї вже не варто. Проблемою 1995–1996 рр. є радикальна, без жалю, зміна виснажених, спустошених «шістдесятників» на енергійних «дев'яностодесятників», не скалічених тюрмами та психушками, сповнених розуміння власної місії-зробити Україну, сьогодні ще спідлену і рабську, країною героїв.
Попри великі втрати в XX ст. українство спроможеться на нових Міхновських, Коновальців, Шухевичів. Навіть тепер, у час занепаду, Україна має своїх авторитетів: Валентина Мороза, Ярослава Дашкевича, Сергія Плачинду, Юрія Шухевича, Анатолія Щербатюка, Григорія Гребенюка…
Але це авторитети думки, слова, позиції… Віримо, надіємось, що їхні ідеї покличуть до життя авторитети мілітарні, які візьмуть на себе ініціативу. Якщо не знайдеться такого авторитета серед професійних українських військових, знайдуться, як і колись, мілітарні авторитети з цивільних…
Ми повинні зрозуміти, що лише на шляхах мілітаризму, плекання культу українського войовника можна розраховувати на перемогу. Але визвольний рух, не опертий на кошти, грубі кошти, не має перспективи. Тому зараз, у час відкату революційних подій, необхідно нам, українцям, членам різних партій і безпартійним, зосередити зусилля на розбудові українських господарських структур, зробити все можливе, аби створити максимально сприятливі умови для тих, хто поставив перед собою завдання — витворити, накопичити, нагромадити український капітал. є не важливою є партійна приналежність чи політична орієнтація майбутнього українського Терещенка, Симиренка чи Ханенка, важливо, щоб він був українцем і прагнув української України.
Ми мріємо перетворити Україну в простір, сприятливий для українського підприємництва. В Україні повинні домінувати не ґеншафти, не балашови, а українські скоробагатьки. І ці українські капіталісти повинні відчути не тільки свою причетність до України, але й особисту відповідальність за подальший хід української історії. Бо український національно-визвольний рух без українського капіталу безсилий.
Ми за державну протекціоністську політику щодо українського підприємництва. Сьогодні ж бачимо зворотнє — офіційний Київ проводить протекціоністську політику до інонаціональних структур. З метою реалізації нашої програми та протидії антиукраїнському, ксенофільному курсу нинішньої адміністрації ми й вирішили покликати до життя гасло ОУН 30-х років ХХ ст. «Свій до свого по своє», під яким ми й творимо Спілку українських підприємців-державників. Ми не приховуємо: ця Спілка — для українців, членом її може бути лише українець — за походженням і духом.
Зрозуміло, що успішно займатися бізнесом, коли тобі протистоїть добре організована, багатоешелована злочинність, страшний іноземний капітал, який корумпує нашу владу, неможливо.
Недаремно наші супротивники об'єднуються в клани, мафійні асоціації і рекетирські групи. Ми ж продовжуємо оспівувати український індивідуалізм, втілювати хуторянство, продовжуємо бути сіроманцями, майбутнє яких відоме: відстріл поодинці.
І навіть, якщо на якомусь етапі індивідуальне підприємництво дасть суперприбуток, то тішитися довго не доведеться: через податкову інспекцію, де мафія має своїх людей, злочинні угрупування знатимуть деталі успіху — і наїдуть, заберуть, розчавлять. Отже, нема у нас іншого виходу — як у самоорганізації, в творенні своєї, української,
багатопрофільної структури, яка захистить від агресивних конкурентів, дасть їм відірватися, дасть пільговий кредит, проінформує про зміну ринкової кон'юнктури, допоможе вийти на закордонних клієнтів. Яка матиме свою Варту. Яка створить свій інформаційно-аналітичний центр, свою юридичну службу. Яка матиме свою газету, що рекламуватиме діяльність українських підприємств.
Отже, ми не тільки бажаємо звести до купи українських підприємців-державників, не тільки хочемо перезнайомити їх між собою, ми маємо на меті утворити структуру, яка б зробила їхні зусилля результативними і, врешті-решт, поставила їх на такий рівень, коли б вони змогли фінансувати національно-визвольні змагання українців, перетворити їх у рух агресивний, здатний розчищати шлях до української України…
Щось з нічого не береться. Не можна сподіватися, що хтось створить ці структури. Не давши нічого, годі сподіватися, що хтось подбає про тебе.
Кожен повинен вже сьогодні відірвати від себе копійку, щоб завтра зберегти свій бізнес, можливо і життя.
18 березня 1995 р.,
Львів.
Сповнити «Заповіт»!
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія українства» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Творімо український капітал!“ на сторінці 1. Приємного читання.