Розділ «Я розумію українців»

Коли у нас буває застілля, ми обов'язково п'ємо за цю, добру до нас країну, і знаємо, що будемо вдячні їйі коли повернемося на свою Батьківщину — Грузію. Легко передбачити реакцію людей, які виховувались в дусі радянського інтернаціоналізму, коли вони візьмуть в руки цю книгу: «Ага, — скажуть вони недоброзичливо, — Роман Коваль — националист. Его лозунги недемократичные». Й захочуть відкинути книгу.

«Стоп! — скажу я їм. — Зупиніться, шановні! Скільки ж можна жити за старою звичкою?! Не хочете вникати в суть речей і для свого душевного спокою відразу ж причеплюєте ярлики? І вам здається, що ярлики все прояснили? Ні, шановні, ні!

Послухайте хвилинку.

Мені, грузину, що живе волею долів Україні, подобається націоналізм Романа Коваля і зовсім не лякає його гасло «Україна для українців!»

«Как же так?! — здивуєтесь ви.

А ось як! Націоналізм — це природне світосприйняття. Суть його в тому, що українець більш за все на світі любить свою, українську, націю і прагне її безсмертя, а я, грузин, найбільше у світі люблю грузинську націю і також хочу її безсмертя.

Хіба ці бажання протирічать (суперечать) одне одному?

Гасло «Україна для українців» не забороняє мені жити на українській землі. Смисл цього гасла в іншому, а саме: ця частина земної кулі, як і інші, повинна мати свого господаря, відвічального перед Богом.

Відповідального за те, щоб ця земля була доглянутою, щоби на ній достойно жили достойні люди, щоб тут складалися пісні на славу цієї землі.

Хто може бути господарем України? Зрозуміло, українець. Тому що у мене, грузина, є своя частина землі, за яку я відповідальний. Такі ж землі — в інших місцях — мають й інші національні меншини, які населяють Україну: євреї, вірмени, росіяни тощо.

Тут чую незгоду, чую, хтось говорить російською: «Я не украинец, но Украина моя родина — тут похоронены мои деды».

Може бути. На цей момент. Але може статися так, що ви легко відмовитеся від цієї «батьківщини».

Ось, наприклад, у Прибалтиці російськомовні наполегливо вимагають, щоб всі вважали ці країни їхньою батьківщиною. А з «гарячої точки», яку вчора вважали своєю батьківщиною, вони тікають, як чорти від ладану, волаючи, що це чужа війна і гинути в ній «глупо».

А хіба справжні сини відмовляються від Батьківщини, коли там стріляють?

Значить, для вас Україна є батьківщиною доти, доки нічого не загрожує вашому здоров'ю «вдоволь кормящегося».

А Роман Коваль та інші націоналісти завжди будуть з Україною. Вони з Батьківщиною завжди тому, що вони діти, які люблять матір не за те, що вона їх смачно годує. А тому, що можуть жити тільки під її небом, її піснями, її квітами. є Україна їм потрібна для того, щоби зробити її сильною, багатою, досягти в ім'я її нових і нових духовних вершин.

Гасло «Україна для українців!» порушує спокій тільки тих неукраїнців, які наїхали сюди експлуатувати багатство цієї країни, скажемо відверто, паразитувати на цій чудовій землі.

Я — грузинський націоналіст — знаю, як я повинен жити в Україні.

По-перше, не бути тут російськомовним, не бути русифікатором.