Розділ «Майбутнє України»

(виступ на науковій конференції «Майбутнє України: оцінка ситуації, пошук шляхів розвитку»)

Шановні інтелектуали! Сьогодні я уважно вислухав майже всі доповіді і в жодній не помітив тривоги за майбутнє України. Вашими зусиллями твориться ілюзія, що українська держава є, що український народ став державним, став господарем на своїй землі. Здається, залишилось зовсім небагато: знизити ціни, не обмежувати зростання заробітної плати, забезпечити права людини і все буде, як кажуть американці, о'кей. Ніхто: ні академіки, ні політологи, ні народні депутати, ні заступники міністра, ні лідери політичних чи екологічних партій не сказали головного: на нашій землі твориться російська держава під назвою «Україна».

Слабкі — приречені. Слабка Україна ніколи не буде українською, вона може бути лише регіоном іншої — сильнішої держави. Чи не тому вороги українського народу, перебуваючи на вищих щаблях влади, все роблять, щоб ослабити, обеззброїти Україну?

Україна, як держава українського народу, матиме майбутнє, якщо стане сильною. Україна стане сильною, коли до влади прийде українська еліта, яка матиме політичну волю до перемоги, яка хотітиме бути зверху.

Обговорення у Верховній Раді України питання приєднання до ДНЯЗ і результати голосування 16 листопада 1994 року ще раз підтвердили нашу думку, що української еліти на вищих щаблях влади немає. Невіра в силу українського народу депутатів Верховної Ради, міністрів, голів комісій Верховної Ради, Голови Верховної Ради і, врешті. Президента, показали, що з таким «істеблішментом» ми можемо втратити останні ознаки державності.

І мова йде не тільки про комуністів-соціалістів, а й про великих майстрів компромісів і зрад — демократів типу Яворівського, які у питанні бути нам сильними чи слабкими, власне, бути Україні чи ні, закликали з трибуни Верховної Ради до компромісів.

Сьогодні перед українською елітою, яка знаходиться на шляху до влади, перед ДСУ стоїть двоєдине завдання: усунути від влади комуністичну номенклатуру і не допустити до влади номенклатуру демократичну, яка все відкритіше, не соромлячись, виражає інтереси транснаціонального капіталу, абсолютно не зацікавленого в існуванні сильної, конкурентноспроможної України.

Яке майбутнє України? Ми бачимо майбутнє України тільки як мілітарної, економічно розвиненої держави, в фарватері якої йдуть країни Східної Європи.

Майбутній устрій України визначатиметься не міжнародними «нормами», а прагматичними інтересами українського народу — національно-державницьким егоїзмом. Якщо демократія сприятиме децентралізації і дезінтеграції українських земель, значить геть демократію і демократів! Якщо міцний націократичний режим, заложений на терорі проти антиукраїнських елементів і експропріації їхніх багатств, забезпечить єдність українських земель і високий матеріальний добробут лояльних громадян держави, значить слава національній диктатурі і українському диктатору!

Національні інтереси — понад усе! Щоб їх забезпечити, необхідно прийти до влади. Сьогодні головне: плекати власну силу, а не розробляти чергові проекти конституцій, проекти соціальних програм чи приватизації, обговорювати майбутнє України. Всі ці проекти не будуть варті й шеляга, якщо влада лишатиметься в руках ворогів українського народу.

Ми хочемо прийти до влади. Це бажання сильне, всеохоплююче, інтегруюче.

Воно допоможе нам опанувати ситуацію в Україні. Поруч із нами працюватимуть і комуністи, і демократи, і монархісти, і соціалісти, і безпартійні, і всі інші, кого єднатиме біль і гордість за Україну.

19 листопада 1994 р.,

Київ.