«Головним предметом звинувачень, пред'явлених Ніцше своїй добі, було всевладне панування «моралі невільників», тобто моралі пересічної людини, що взялася перебудовувати світ згідно із засадами «рівності», тобто вищості мас над кращими, більш обдарованими і більш шляхетними індивідами, на чому побудована і загальна схема соціалізму. Панування «моралі невільників», а заразом і типу людини, котра проводить її у життя, над типом людини вищої, є злом не тільки тому, що пригнічує вищих людей і зводить нанівець найкращі людські можливості, що лише тоді розвиваються, коли індивіди з меншими здібностями служать більш обдарованим і ставлять їх собі за зразок для наслідування і власного вдосконалення. За суцільного панування «моралі невільників» немає місця моральному вдосконаленню, оскільки критерієм і ідеалом часу стає «убогий духом», що дбає виключно про своє благополучне животіння в матеріальному достаткує (Лев Білас).
У своїй збірці «Про ворогів, союзників і попутників», виданій 1993 року, я писав, що лібералізм і соціалізм є різними сторонами однієї, неукраїнської медалі: лібералізм вважає за божество окрему людину незалежно від національності, соціалізм — масу цих людей. Суспільним інтересом цих політичних течій є задоволення довгого реєстру потреб споживача або купи споживачів, зрозуміло, незалежно від їхнього ставлення до України. Ідеалом для них є влада споживача, безнаціонального за походженням і духом.
Сьогодні, в 1995 році, спостерігаючи загострення гризні між соціалістами та лібералами, попри всі твердження обох сторін про «принциповість» цієї гризні, ніяких принципових ідеоло-гічних розбіжностей між ними побачити неможливо: і ті, і ті виступають за демократію, тобто за владу Хама.
Хама, який не знає різниці між Вячеславом Липинським, Юрієм Липою та Василем Липківським. Зате знає різницю між «Фантою» та «Пепсі-колою» і, значиться, прямує до цивілізації, цивілізації споживання, самовдоволеного споглядання.
Цим Хамським провідникам чужою і страшною є шляхетна концепція влади Вячеслава Липинського: Вождь Нації (Гетьман, Монарх, Диктатор), який творить, призначає еліту — верству Панів-Яфетів, що своєю активною творчою, подвижницькою діяльністю прагне бути схожою на видатного Українця — Вождя. Своєю ж силою, красою, розумом, своїми видатними якостями еліта викликає у маси бажання наслідувати еліту. Таким чином еліта приборкує Хама, ошляхетнює, оздоровлює суспільство. В такому суспільстві неможливий культ пересічної людини з її мораллю рівності і вседозволеності, який хочуть прищепити Україні демократи-соціалісти і демократи-ліберали, поводирі Хамів, Хамів червоних і синьо-жовтих.
Наше недорікувате, недоукраїнське суспільство хворе на соціалізм не тому, що Чорновіл чи який інший демократ не вхопився як слід за владу. Навіть, коли демократи займуть всю Президію Верховної Ради, заполонять всі коридори адміністрації Президента, суттєвих змін не буде, бо вони, дисиденти-екс-комуністи, якраз і є найзапеклішими соціалістами за своєю психологією.
Наше суспільство хворе на соціалізм тому, що не вироблені шляхетні традиції влади Яфета, тому, що традиції винниченківщини-драгоманівщини знайшли своїх численних адептів сьогодні. Кучма, Мороз, Чорновіл, Горині, Пинзеник, Павличко, Юхновський, Філенко, Симоненко, Гриньов — численні опоненти Липинського, друзі Хама та їхні поводирі — сьогодні знову перемагають.
В Україні панує мораль невільників, невільників утилітарних хотінь, невільників безпідставних амбіцій, невільників соціалістичних догм і соціалістичних (еґалітарних) пристрастей, Хамів, які хочуть повної свободи від держави.
Загальне виборче право, за яке боролись дисиденти і яке втілювали соціалісти, урівняло всіх: одинокого Яфета і стоголового Хама; споконвічного українця і приблуду-чужинця, який завтра — дай, Боже! — перекотиться кудись далі. Убога людина, яка не знає якого вона роду, продовжує бути божеством, ненависть до Пана, навіть до слова «пан» домінує в суспільстві. Матеріальний достаток і рівність з Хамом — головні нинішні цінності в Україні, яка ще не стала УКРАЇНОЮ.
Звинувачення Ніцше залишаються актуальними.
Вячеслав Липинський, який вважав самовладність Богдана Хмельницького за найбільшу його заслугу перед нацією, нагадував нащадкам: «Український народ зумів добитись волі тільки тоді, коли він знайшов для своїх змагань великого й розумного вождя (провідника). І тільки тоді, коли цей великий вождь (провідник) зумів знайти та вибрати найкращих людей і до послуху цим людям усю націю українську прихилити».
Зрозуміло, що жоден із перерахованих вище соціал-демократичних «авторитетів» — тим більше, їх оточення — не здатний претендувати на історичну роль Вождя Нації.
Надію дає, що традиції не є чимось незмінним. Незважаючи на століття плекання любові до натовпу (народництва, соціалізму, демократії), буде навпаки — натовп любитиме Володаря, який прийде.
Це буде не цар і не король, не спадковий монарх — елітні роди українські винищені або ж розчинилися в елітах інших націй. Це буде Вождь на підставі власного права — завдяки своїм достоїнствам, досягненням, заслугам, завдяки своїй силі і силі власного прикладу.
Він призначить керівників натовпу — еліту.
І український народ захоче бути схожим на еліту.
І взнає своїх героїв.
І забуде різницю між «Пепсі-Колою» та «Фантою».
І згадає запах поту, пороху і крові.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія українства» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Про соціалізм невільників-переможців, свободу від держави та українську еліту“ на сторінці 1. Приємного читання.