Розділ «Розум може обдурити»

Прочитав Вашого листа. З думками, викладеними в ньому, можна погоджуватися, а можна й заперечити їх.

Візьмемо одну з порушених Вами проблем — проблему шовінізму.

Справді, огидне явище. Ми, українці, на своїй шкірі відчули, що таке шовінізм польський, російський, мад'ярський. А ось українського шовінізму досі не було. Не маємо й держави. А поляки, росіяни, мад'яри мають!

Чи не виникає у Вас думка: а, може, б не завадило хоч трохи шовінізму українського — щоб вороги відчули, що і в нас є зуби? Чи хочете далі жити за плебейським принципом: «Лучче кривду терпіти, ніж кривду чинити»?

Оця малоросійська «мудрість» значною мірою пояснює причини нашої бездержавності, бо держава — це завжди насильство, в першу чергу супроти тих, хто цієї держави не хоче.

Не був українцям притаманний національний егоїзм, не ставили вони над усе державні інтереси! Завше інтереси якоїсь іншої етнічної спільноти ставилися вище своїх.

То чи доречний пафос тих, хто обвинувачує українців у шовінізмі чи егоїзмі?

Друга Ваша теза: не може весь нарід бути винним, не можуть бути винними всі жиди, всі росіяни… З одного боку, Ви знову таки, маєте рацію, а от із другого…

Добре, не будемо всіх жидів звинувачувати в Голодоморі 1932–1933 рр., в репресіях ЧК, де більшість складали сини Ізраїлеві, не будемо звинувачувати в тому, що жиди завжди служили нашим поневолювачам, що сьогодні вони розгорнули шалену антиукраїнську кампанію в контрольованих ними світових мас-медіа. Не будемо цього робити.

І чого досягнемо?..

Звинувачень цілого українського народу в антисемітизмі.

Українці — це народ-антисеміт — так нас називають жиди, а за допомогою їхньої величезної пропагандивної індустрії вже й інші народи світу готові повірити в це. І це ще не все. Під тиском Ізраїлю слабодухий Президент України Леонід Кравчук просить у жидів прощення від імені українців за злочини, які буцім-то проти них вчинив український нарід. То чи варто церемонитися?

Другий приклад. Німці. Народи світу засудили їх за злочини в Другій світовій війні. Вже друге покоління німців, яке у війні участі не брало, розплачується з тими, хто постраждав у ті роки, насамперед, з жидами — саме їм надходить максимум компенсації. Виходить, весь німецький народ відповідає.

Третій приклад. Степан Бандера стверджував, що українці борються не лише з імперіалізмом, але й із російським народом. Чому? Та тому, що абсолютна більшість росіян є носіями імперської свідомості. В Україну вони прийшли як окупанти, колоністи, «упорядникиє нашого життя. Без них, отих ванєк і пєтрушєк, імперська ідея не вийшла б за межі кремлівських палат. Зрозумійте: розділення росіян на шовіністів і нешовіністів, на порядних і непорядних віддаляє нас від незалежності, бо розмиває образ ворога, панування якого треба скинути.

Уявіть лише собі, що в часи визвольних змагань 40-х років ХХ століття упівці почали б дошукуватися, виясняти, який окупант кращий, а який гірший, якого треба нищити, а якого ні. До чого такий «гуманний» підхід допровадив би?!

Порушену Вами проблему однозначно вже вирішено! Згадайте плакат часів Другої світової війни: «Папа, убей немца!» Будете заперечувати? Говорити, що це несправедливо? Адже серед них були порядні люди? Скажете, що зараз зовсім інша ситуація, зараз мир. А я скажу: «мир» після поразки!

Сьогодні кожний «мирний» російськомовний росіянин несе нам загрозу: він розмовляє російською мовою на вулицях і в державних установах, він змушує малоросів у його присутності говорити «на общепонятном», веде документацію скрізь російською мовою. Що вже говорити про політично активних росіян, об'єднаних в РДК, «Русь», «Союз коммунистов Украины», котрі борються за закріплення свого привілейного стану в Україні, стають рушійною силою сепаратистського руху?! Росіянин же у війську, СБУ, міліції — особливо небезпечний, бо озброєний і керує озброєними людьми.

Тепер щодо третьої Вашої тези — про необхідність інтелектуалізації націоналістичного руху. Зрозуміло, що ми не проти, аби на сторінках патріотичних видань друкувалися високоосвічені люди — професійні політологи, економісти, соціологи. Але чи варто так наполегливо робити на цьому наголос? Чи варто ставити цю проблему як найголовнішу? У Вашому листі весь час повторюється: «Первинним є інтелект, для того, щоб наша ідея перемогла, український націоналізм повинен бути не примітивним, печерним, а інтелектуальним».

Нічого подібного! Інтелект завжди був знаряддям волі, її адвокатом. Розум завжди обслуговував інстинкти. Тому й український націоналізм апелює насамперед до почуттів, емоцій, інстинктів поневоленого народу. Апелює зрозумілою мовою, однозначними поняттями.