Розділ «Стати прикладом!»

Один із відомих діячів, що нещодавно повернувся з Канади, заявив в інтерв'ю, що коли весною 1994 року вдасться провести до Верховного Совєту 51 % демократів, то справа сама собою налагодиться: демократичний уряд «швидко здійснить економічні реформи, виведе Україну з кризи і почне справу великого відродження нації. Цей чоловік навіть не сказав, що оті 51 % демократів повинні бути українцями.

Цей політик стверджував, що вихід України з національної кризи — в економічних реформах, у переході до ринкової економіки. Причину українського занепаду він вбачав в економічних факторах: у зниженні виробництва промислових товарів та продовольства. Не в ослабленні інстинкту самозбере-ження української нації, а в суто матеріальній площині.

Як тільки економічна ситуація поліпшиться, чуємо ми від таких дорадників, і більше вироблятиметься ковбаси і сала, буде державність, а населення відразу заговорить українською мовою.

В чому ж тоді суттєва різниця між позицією правозахисника з двадцятисемирічним тюремним досвідом і пересічного обива-теля, який теж мислить ковбасними категоріями?! Чим різняться позиції пересічного Хама і людини, яка вважає себе українським месією?!

«Досі я бачив нещастя австрійського парламенту тільки в тому, що в ньому відсутня німецька більшість, — писав у книзі «Майн Кампф» Адольф Гітлер.

— Тепер я переконався, що сама сутність цієї установи приречена». На думку Гітлера, період існування парламентської демократії завжди співпадає із занепадом держави. Парламентаризм, стверджував він, є причиною неймовірного напливу самих нікчемних фігур. «Яке б питання не виникало, всерівно вирішувати його буде більшість людей нетямущих та невмілих», — говорив Адольф Гітлер.

Пророцтва Гітлера збуваються в «самостійній Україні»: український політикум до верхів наповнений нікчемами, слимаками, самозакоханими павіанами і параноїками-дисидентами, а ініційовані ними «демократичні перетворенняє призвели до децентралізації й відповідно до ослаблення влади, до пограбування України та активізації сепаратистських рухів…

Ми своєчасно зрозуміли хибність гасла «Спочатку демократія, а потім держава» і повели просвітницьку роботу, пропагуючи пріоритет національних цінностей, впровадити які в постколоніальному суспільстві, як бачимо, можна лише насильством — через встановлення українською елітою національної диктатури…

Якщо ми не бажаємо, щоб Україна перетворилася в приватизовану чужинцями територію, без'ядерну, нейтральну, безборонну, «країну» без кордонів й власних національних інтересів, а хочемо міцної авторитетної України, якою б керували українці, то мусимо спершу самі стати прикладом — прообразом майбутньої української держави: стати сильними, непоступливими, де треба — агресивними, об'єднаними організаційно, озброєними національним віровченням.

Ми повинні стати маршевою колоною, в яку ввіллються Загони Санації, сформовані з етнічних українців, котрі усвідомлюють, що перед тим як будувати, треба розчистити будівельний майданчик від сміття, знищити псів попереднього господаря, а самого тирана-чужинця посадити на ланцюг.

Знаємо, що гасло «Україна для українців!» Миколи Міхновського, незважаючи

на всі катастрофи, буде втілене в життя сучасним поколінням українців.

4 грудня 1993 р.,

Дніпропетровськ.