Розділ «2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ»

Платон (докладно про життя і вчення у наступному параграфі).

Арістотель (384-322 p.p. до н.е.) - філософ і вчений - енциклопедист, засновник перипатичної школи. В філософії Арістотель виділяє три частини:

Теоретична (умоглядна) - перша філософія (метафізика) і фізика, і фізика яка вивчає першопричини буття; мета теоретичної філософії - знання заради знання.

Практична філософія, мета якої - знання заради діяльності - етика і політика.

Поетична (творча) філософія - знання заради творчості - риторика і поетика. Логіка не самостійна наука, а пропедевтика до всіх наук. Якщо Сократ і Платон розробляли діалектичну логіку, то Арістотель - автор формальної логіки. Пізніше, в середні віки, формально-логічна частина вчення Арістотеля була відірвана від змістовної і канонізована, використовувалася як методологічна основа середньовічної схоластики.

II. Ранній еллінізм - це період кризи античного рабовласницького суспільству розчарування філософів у політичній діяльності, філософії була зведена до питань приватного особистого життя людини - етики. Філософія цікавилась не питанням: "Який світ?", а питанням!: "Як треба жити?" У цьому періоді виділяються три відомі школи: скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм.

Скептицизм: Піррон (IV-початок III ст. до н.е.), Тимон (біля 325-235 p.p. до н.е.), Енесідем (І в. до н.е.), Агриппа Секст Емпірик (друга половина II ст. - початок III ст. н.е.), - заперечували можливість достовірного знання на підставі того, що знання завжди суб'єктивне. Піррон, засновник школи, стверджував, що філософ - це той, хто прагне до щастя. Хто бажає досягти щастя, повинен відповісти на три питання:

а) із чого складаються речі?

б) як ми повинні ставиться до речей?

в) яку вигоду отримаємо ми від нашого відношення?

Стоїцизм: Зенон з Китіона (біля 362-333 p.p. до н.е.), Хрісипп - (281/277-208/205 p.p. до н.е.), Посидоній (біля 135-51/50 p.p. до н.е.), Сенека (біля 5 р. до н.е.-65 р. н.е.), Епіктет (біля 50-біля 140 p.p. н.е.), Марк Аврелій (121-180 р. н.е.) -напрямок у філософії, в якому етика займає провідне місце, опираючись на фізику (натурфілософію) і логіку. Кінцева мета людини, щастя визначаються як, життя яке узгоджується з природою, логосом. Стоїчний ідеал доброчесної людини - це мудрець, який може розділити всі речі і справи на залежні від нього і не залежні: в перших - треба мужньо виконувати свій обов'язок всупереч всьому, а в другому - ігнорувати.

Епікуреїзм - матеріалістична школа в давньогрецькій і давньоримській філософії, заснована Епікуром (341-270 p.p. до н.е.). Епікуреїзм продовжує традиції філософії Демокріта атомізм і гедонізм. Головне завдання філософії вбачали в тому, щоб навчити людину бути щасливою, звільнити її від страждань.

III. Пізній еллінізм - філософія зближається з релігією, набуваючи частково містичний характер. Філософські школи цього періоду - неопіфагорейство і неоплатонізм - вплинули на середньовічну філософію.

Неопіфагорейство - Ксенократ (396-314 p.p. до н.е.), Плутарх (біля 45-біля 127 р. н.е.), Нуменій (друга половина II ст.) - відродження піфагорійської традиції - надання самостійного значення методам математичного символізму (в основі буття; єдине - багаточисельне, монада - діада, тотожність - розходження, парне - непарне, крапка - лінія - площина -тіло); в етиці - розвиток ідей аскетизму і катартіх (від "катарсис" - очищення).

Неоплатонізм - Плотін (204/205-270), Порфирій (234-між 301 і 305 p.p.), Ямвлих (біля 245-330), Прокл (412-485) - продовження традицій платонівського ідеалізму. Головне завдання філософії - вивести з єдності бога послідовну традицію буття (першооснова всього - Єдине, його прояви: розум - душа - космос; розум і душа здійснення Єдиного у вічності, космос - у часі. Єдине, універсум - те, до чого прагне загублена в просторах космосу душа, побувавши в тутешньому світі як у театрі (де є добро і зло, герої і раби - для розмаїтості п'єси), душа повернеться до свого батька і возлюбить його чистою любов'ю.