Розділ «ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.»

Більша очевидна реальність психічних явищ порівняно з матеріальними, на його думку, доводиться і тим, що психічне ми сприймаємо так, як воно є в дійсності, а матерія, чи атом є для нас не більше як гіпотеза. "Те, — заявляє Г. Челпанов, — що ми називаємо матеріальним, врешті-решт наше уявлення. Наші уявлення, думки і бажання дані нам безпосередньо; ми сприймаємо їх так, як вони є, між тим, як так звані матеріальні речі даються нам тільки як уявлення. Основа матеріальних речей, той X, який викликає в нас ті чи інші уявлення, є для нас лише предметом умовисновків; воно не дано нам безпосередньо". Загалом, аналізуючи проблему взаємозв'язку психічного і фізичного, свідомості і матеріального, Г. Челпанов робить висновок, що в нашому "безпосередньому сприйнятті те, що ми називаємо духовним, і те, що ми називаємо матеріальним, в дійсності є абстракцією із одного загального змісту, який ми могли б назвати просто "переживання".

Звертаючись до проблем теорії пізнання, Г. Челпанов основне її завдання вбачав у тому, щоб визначити, що в пізнанні належить суб'єкту, а що об'єкту. Гносеологічна його концепція зближається з кантіанством і полягає в доведенні положення про те, що ми самі творимо, конструюємо пізнання за допомогою нашого мислення і віримо у відповідність наших знань світу, який нас оточує і котрий ми самі створюємо. Дійсно, предмети, які ми пізнаємо, є не що інше, як певна сукупність відчуттів, пов'язаних між собою деякими правилами. Що ж стоїть за ними, ми не знаємо. Г. Челпанов був переконаний у тому, що без апріоризму Канта теорія пізнання загалом неможлива, оскільки без апріорних форм споглядання простору і часу ми не можемо мати ніякого уявлення про природу. Часовий і просторовий порядок відсутній у природі і вноситься в чуттєвий досвід нашою свідомістю. Апріорними, на думку Г. Челпанова, є і логічні закони, оскільки ми отримуємо їх з внутрішнього досвіду, спостережень діяльності духу.

Все-таки при розгляді питання про те, що належить суб'єкту, а що об'єкту, Г. Челпанов звертає увагу й на те, що неможливо до кінця розв'язати проблему теорії пізнання, якщо виходити тільки з визнання об'єктивного світу, залежного від свідомості, бо в такому випадку ми зустрічаємося з труднощами в поясненні походження наших відчуттів. Щоб з'ясувати питання, що викликає наші відчуття, він припускав подібно до Канта існування речей в собі. На його погляд, об'єктивно існує те, що не піддягає перетворенню і розкладу, зберігається кількісно. Таким є матерія у вигляді атомів як субстрат, носій матеріальних явищ. Таке припущення, вважав Г. Челпанов, дає можливість встановити суттєві закономірності зв'язку між відчуттями і реальними фактами. Стосовно речей самих по собі, то ми про це нічого не знаємо і можемо тільки стверджувати, що вони існують.

У галузі логіки Г. Челпанов був в основному систематиком. Він є автором ряду підручників з психології і логіки, які неодноразово перевидавалися. В післяжовтневий період не особливо змінював свої погляди, дотримуючись точки зору, що марксизм може поширюватися тільки на соціальну психологію, а не на загальну, яка загалом має залишатися вільною від будь-якої філософії.

Послідовником Г. Челпанова, продовжувачем його концепції взаємозв'язку фізичного і психічного, душі і тіла став у Київському університеті його учень В. Зиньківський. Оскільки основний продуктивний період діяльності В. Зинь-ківського припадає на зарубіжний період, то закономірно висвітлити його погляди при характеристиці філософської думки в діаспорі.

Загалом розглянутими вище течіями і напрямами не вичерпується філософська думка в Україні другої половини XIX — початку XX ст. Так, уже в цей період Київський університет перетворився на значний осередок гуманітарної думки не тільки в Україні, а й у Росії. І не випадково, що саме в ньому навчалися або працювали мислителі, що ввійшли до золотого фонду філософії російського духовного Ренесансу М. Бердяев, Є. Трубецькой, С. Булгаков, Л. Шестов, Г. Шпет та багато інших. Досить впливовим був в Україні і матеріалізм, який в основному обстоювався вченими-природознавцями, зокрема О. Шкляревським, О. Коротнєвим, С. Чир'євим, О. Северцовим, В. Чаговцем, В. Високовичем, М. Холодним, І. Шмальгаузеном, М. Авенаріусом, Д. Граве, І. Білянкіним, І. Косоноговим, І. Скворцовим та ін., погляди яких достатньо висвітлювались у радянській історико-філософській літературі.

Рекомендовано і використана література

Аскольдов С. Алексей Александрович Козлов. — М., 1912.

Асмус В. Ф. Философия в Киевском университете в 1914—1920 годы // Вопр. философии. — 1990. — № 8

Гонейзер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. - 1914. - Кн. VIII.

Гнляров А. Н. Греческие софисты, их мировоззрение и деятельность в связи с культурной историей Греции. — М., 1885.

Гнляров А. Н. Платонизм, как основание современного мировоззрения в связи с вопросами о задачах и судьбах философии. — М., 1887.

Гнляров А. Н. Философия в ее существе, истории и значении. — К., 1916— 1919. _ ч. Ml.

Єлістратов С. Серце як онтологічна передумова пізнання дійсності // Філос. і соціол. думка. — 1995. — № 1—2.

История философии в СССР. — М., 1969. — Т. 3. Історія філософі? на Україні. — К., 1987. — Т. 2.

Козлов А. А. Очерк истории философии. Философия восточная. — К., 1887.

Козлов А А Философия бессознательного Эд. Гартмана. — К., 1873— 1875. — Т. 1-2.

Козлов А. А. Философские этюды. — СПб., 1876. — Ч. 1.

Кушаков Ю. В., Ткачук М. Л. А. Н. Гиляров как историк философии // Филос. и социол. мысль. — 1990. — № 5.

Лесевич В. В. Собр. соч. В 3 т. - СПб., 1915-1917. - Т. 1-3.