Розділ «ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.»

Історія філософської думки в Україні

У 40 років О. Козлов захопився філософією. Почавши з Канта та інших представників німецької класичної філософії в університеті, перейшов до Шопенгауера, Гартмана, склав двотомний огляд творчості останнього, став з ним листуватися. На початку 1876 р. його було запрошено на посаду приват-доцента Київського університету, де читав курс історії філософії. В цей час він підготував і видав такі праці, як "Философские этюды", "Философия как наука", "Философия действительности", "Изложение системы Дюринга".

Після захисту докторської дисертації "Пространство и время у Канта" (1884) О. Козлов став ординарним професором університету, читаючи одночасно курс лекцій з філософії на Вищих жіночих курсах. Вбачаючи свою місію в пропаганді філософії, переклав "Историю европейской философии" Вебера, підготував "Очерки по истории философии", а в 1885 р. почав видавати перший в Росії філософський журнал "Философский трехмесячник", будучи не тільки його видавцем, а й основним автором. З 1886 по 1887 р. видав чотири номери журналу. Через хворобу залишив видання журналу, переїхав до Росії, де взяв активну участь у заснованому там Московським психологічним товариством журналі "Вопросы философии и психологии", не полишаючи надії на продовження своєї видавничої діяльності. Ні продовженням став збірник "Своє слово", на сторінках якого пропагував філософські знання. Вийшло п'ять номерів збірника: три у Києві (1888— 1890) і два у Петербурзі (1892 і 1898). Помер О. Козлов у Петербурзі в 1901 р.

Власні філософські погляди О. Козлова носили характер панпсихізму, сформованого під впливом Лейбніца, Лотце, а особливо професора Тартуського університету Г. Тейхмюллера. Згідно з концепцією останнього всесвіт, універсум складається із сукупності живих, нематеріальних субстанцій — атомів, які змінюються і комбінуються. Організація сукупності субстанцій керується верховною субстанцією — душею. Матерія, простір, час — не реальні, вони є лише формами споглядання душі за допомогою її почуттів. Уся реальність мислення є проекцією нашого "Я", де за аналогією з власним "Я" будуються наші поняття про зовнішній світ як такий, що складається із множини духовних субстанцій або одиниць. "Я" приходить через самопізнання до пізнання своєї діяльності і загальних форм прояву становлення особистості як основи будь-якого буття, визначника істини. Основи своєї філософії Тейхмюллер називав "персоналізмом". Ця назва перейшла в нашій історико-філософській літературі і на назву філософських побудов О. Козлова, хоча більш правильною буде все-таки назва "панпсихізм", тобто визнання духовної субстанції як єдиносутнього в собі буття. Саме так називав свої погляди і О. Козлов.

Відповідно до поглядів О. Козлова буття є поняття, зміст якого складається із знання про нашу субстанцію, її діяльність. Суть їх в єдності і відносинах однієї до другої. Це буття є духовною субстанцією. Матеріальні предмети не є об'єктивною реальністю, а постають символами, знаками різноманітних духовних субстанцій.

Буття має, як уже зазначалось, три виміри (субстанція, її діяльність і зміст цієї діяльності), що дає підставу для розгляду його різних сторін. Саме на однобічності розгляду цих складових частин буття і будуються різні системи філософії в процесі її історичного розвитку, де, наприклад, філософія Парменіда розглядала тільки субстанцію, грецький ідеалізм — тільки зміст діяльності, Фіхте — тільки діяльність, а Гегель — діяльність у зв'язку з ідеєю, однак поза її зв'язком з діяльністю. Подібно Тейхмюллеру О. Козлов заперечував об'єктивну реальність простору і часу, вважаючи, що буття існує поза часом і тільки із-за наших обмежень свідомості ми розглядаємо уявлення про особливі засоби координації явищ в світі відповідно до ідеї порядку — раніше, тепер, після, в той час як безконечна свідомість Бога споглядає цю систему поза часом. Світовий лад і є система складності та інтенсифікації взаємодії духовних субстанцій, які прагнуть до близькості з Богом, верховною субстанцією.

Розвиваючи ідеї Лейбніца і Лотце, О. Козлов бачив різницю між свідомістю і знанням. Свідомість, на його думку, складається немовби з двох прошарків: простої, або безпосередньої, свідомості у прямому розумінні цього слова, і складної, або похідної, — в широкому. Безпосередня свідомість містить у собі в "стані злиття" три елементи: "Я" (власну індивідуалізовану субстанцію), діяльність і об'єкт, де останній елемент, як правило, переживає інші. В цьому переживанні О. Козлов вбачав джерело природної здатності розуму, який починає філософствувати до сенсуалізму і наївного реалізму (матеріалізму). Процес переходу свідомості у знання він пов'язував із зіставленням різних елементів свідомості один за одним на основі категорій і поєднанням елементів свідомості індивідуальних субстанцій, доповнених безпосередньо свідомістю "Я", безпосереднім усвідомленням Бога.

В останні роки свого життя О. Козлов особливого значення надавав релігійним питанням, хоча різко виступав проти специфічних особливостей російського православ'я, а також надмірного релігійного благочестя, протестуючи проти будь-якого моралізаторства. Критично ставився він і до "моралі любові" В. Соловйова, Л. Толстого, звинувачуючи їх у тому, що, говорячи про любов, вони не задумуються над питанням, що таке любов і в яких межах вона можлива. Сам він особисто розділяв точку зору Арістотеля, згідно з якою, полюбивши інших, ми любимо свою власну діяльність, яка на них спрямована. Кожний любить інших так, як він ставиться до самого себе. Значення любові і полягає в тому, щоб разом з іншими видами людської діяльності вона допомагала розкрити і підвищити загальний рівень свідомості, наблизивши його до усвідомлення єдності світу, а саму свідомість до філософії. Виходячи з цього, О. Козлов при розгляді різних течій російського суспільного життя висміював мрійливу любов, у тому числі й сентиментальне ставлення народників до селян.

Предметом філософського пізнання О. Козлов вважав світ, а філософію — наукою про світ як суще. На його погляд, конкретні науки мають справу із спеціальними предметами дослідження, тому не можуть претендувати на розв'язання питання про знання взагалі. Щоб виявити предмет знання взагалі, треба вийти за межі спеціального знання про нього, знання про ті чи інші предмети, проаналізувати елемент, тотожний усім наукам, а саме загальні начала та форми будь-якого знання чи будь-якої науки. Останнє і є завданням особливої науки — як науки про науку, знання про знання загалом, філософії.

Однак О. Козлов не обмежувався тільки таким визначенням філософії, а розглядав її більш широко як науку про єдність, зв'язки та взаємодію духу і матерії, науку про дослідження природи, походження і зміст основних понять, зв'язок усіх явищ світу, які є передумовою практичної діяльності. Філософія, наголошував О. Козлов, і є наукою про світ, його пізнання і відношення цього знання до суб'єкта. В цьому відношенні О. Козлов у філософії вбачав засіб протиставлення тій моралі та інтелектуальній анархії, яка розриває сучасне для того часу суспільство. Відповідно до викладеного розуміння філософії він різко виступав проти позитивізму, обстоював збереження і розвиток такої філософи, яка б не зводилась до суми окремих наук, а виступала як світогляд. Стосовно світоглядних спрямувань філософії майбутнього, то Козлов вважав, що майбутнє належить тільки тій системі, яка визнає абсолютне духовне начало. Звідси його утвердження ідеалізму як філософської системи, що не заражена позитивізмом, вимога посилення релігійності, визнання первинності релігії відносно філософії. Однак сам О. Козлов отримав визнання не як представник того чи іншого напряму, а як пропагандист філософського знання, філософської культури та освіченості в тодішньому українському і російському суспільстві.


Олексій Гіляров


Ідей панпсихізму, проте в інтерпретації Г. Фехнера дотримувався і Олексій Микитович Гіляров, якому належить чільне місце в історії Київського університету, формуванні в ньому філософської культури. Син відомого в Москві слов'янофіла, публіциста, вченого Микити Петровича Плярова-Платонова, О. Гіляров народився 8(20) грудня 1855 р. По закінченні Московського університету деякий час навчався в Парижі у відомого психіатра і психолога Ж. Шарко. В подальшому захопився історією філософії, зокрема античною. З 1883 по 1887 р. — приват-доцент Московського університету. Після захисту магістерської дисертації "Греческие софисты, их мировоззрение и деятельность в связи с культурной историей Греции" О. Гіляров перейшов до Київського університету. Античній філософії була присвячена і докторська дисертація О. Гілярова "Источники и софисты. Платон как исторический свидетель. Опыт философской критики". 3 1891 р. професор Київського університету, де читав курс "Введение в философию" і широкий курс історії зарубіжної філософії '— "Философия в ее существе, истории и значении". Крім університету читав також курс психології і "Введение в философию" на Вищих жіночих курсах. За свідченням В. Асмуса, відрізнявся високим інтелектуальним смаком, естетичною досконалістю думки і мови, користувався загальною повагою на історико-філологічному факультеті.

О. Гіляров захоплювався математикою, хімією, писав вірші. В галузі хімії опублікував кілька праць. У 1922 р. був обраний академіком Всеукраїнської академії наук. Помер 7 грудня 1938 р. Автор праць: "Платонизм, как основание современного мировоззрения в связи с вопросами о задачах и судьбе философии" (1887), "Значение философии" (1888), "Греческие софисты, их мировоззрение и деятельность в связи с культурной историей Греции" (1885), "Источники и софисты. Платон как исторический свидетель" (1891), "Предсмертные мысли XIX века во Франции. Опыт миропонимания Франции в ее крупнейших литературных произведениях" (1901), "Философия в ее существе, истории и значении" (1916—1919. — Ч. I—II); "Руководство по изучению философии", декількох ґрунтовних бібліографічних посібників з нової західноєвропейської філософії.

Як уже зазначалось, О. Гіляров був прибічником і послідовником панпсихізму Г. Фехнера, витлумачуючи його вчення як послідовну систему поглядів про всезагальний зв'язок усіх елементів дійсності з їх духовною єдністю. Всесвіт він розглядав як живий організм, де свідомість не виникає, а існує вічно, не має іншого джерела, крім самої себе. Матерія без мислення немислима, недопустима. Існує лише те, що покладається свідомістю і усвідомлюється, все інше не існує. Звідси О. Гіляров доходив висновку про тотожність буття і свідомості, про те, що оточуючий нас світ є знанням чи символом духовної сутності. Щоб вивчити природу, ми маємо вивчити дух, дійти до усвідомлення, що змістом свідомості є увесь Всесвіт, оскільки про нього ми можемо знати лише через свідомість. У межах філософського ідеалізму О. Гіляров висловлював елементи релігійного скептицизму і вільнодумства. Останнє особливо чітко проявлялось при натурфілософській інтерпретації ним історико-філософського курсу, пояснення неоплатонізму в дусі М. Кузанського. В радянський період він зробив спробу перейти на позиції марксизму, підготував у 1926 р. працю "Схема истории философии в освещении исторического материализма", яка внаслідок певних причин (думається, що основну роль тут відіграли загальні філософсько-світоглядні позиції самого Гілярова) так і залишилася незавершеною.

У другій половині XIX — на початку XX ст. в Україні продовжує користуватися попитом філософія Канта в її новітніх інтерпретаціях. Найвпливовішим представником неокантіанства як в українській, так і в російській філософській думці загалом не без підстав вважають професора Київського університету Г. Челпанова.


Георгій Челпанов


Народився Георгій Іванович Челпанов 28 квітня 1862 р. в Маріуполі. Вищу освіту отримав у Новоросійському університеті, який закінчив у 1890 р. З 1891 по 1907 р. він професор філософії і психології Київського університету, де вів психологічний семінар, заснував першу психологічну лабораторію (1897). У 1907 р. переїхав до Москви, став професором філософії і психології Московського університету. В 1910—1911 рр. відвідав Німеччину, США, де ознайомився з роботою психологічних інститутів і лабораторій. Після повернення до Москви заснував перший у Росії Інститут психології (1912), директором якого був до виходу на пенсію (1923). Помер 13 лютого 1936 р. у Москві.

Філософські погляди Г. Челпанова неокантіанського напряму, з позицій якого він критикував матеріалізм за заперечення ним реальності духовного, спроби вивести свідомість тільки з матеріальних процесів і станів. Ототожнюючи матеріалізм з вульгарним, механістичним матеріалізмом, він розумів під ним таке вчення, згідно з яким тільки матеріальні атоми є істинною реальністю. Загалом поділ філософських напрямів Г. Челпанов пов'язував з онтологічним питанням про пошуки начал або принципів усього сутнього, з чого складається все, що існує. Особисто він дотримувався погляду, що у нашому досвіді існує два роди явищ: у внутрішньому досвіді — почуття, думки, бажання, загалом так звані психічні процеси, у зовнішньому — матеріальні речі, які характеризуються протяжністю, здатністю до руху, проникністю тощо. Тобто, з одного боку, дається нам щось духовне, а з другого — фізичне, або матеріальне. Крім цих категорій явищ в нашому досвіді нічого не існує. Визнання як першооснови всього існуючого тільки духовного начала веде до ідеалізму, а тільки матеріального — до матеріалізму, хоча крім цих точок зору може бути і третя, згідно з якою все, що існує, є проявом особливого начала або субстанції, яка сама по собі не є ні духовною, ні матеріальною і по відношенню до того, що ми називаємо духовним і матеріальним, є тільки проявом цієї субстанції, тобто точка зору психофізичного монізму.

У своїй критиці матеріалізму Г. Челпанов виходив з визнання принципової відмінності фізичного і психічного, вважаючи, що вони різні не тільки за своєю природою, а й за методом пізнання. Основною відмінністю психічного від матеріального він вважав те, що до психічного не можна віднести жодного предикату протяжності. Крім того, як уже зазначалося, світ психічного пізнається за допомогою методу самоспостереження або внутрішнього досвіду, тоді як світ фізичний — зовнішнього спостереження, тобто зовнішнього досвіду. Існування духовного таке ж очевидне, як і існування матеріальних речей. Наші почуття, бажання, думки мають безумовне існування, як і світ матеріальний. При цьому зв'язок між матеріальним і духовним світом такий, що ми не можемо визнати існування матеріальних явищ без існування явищ психічних.

Водночас, на думку Г. Челпанова, факт, що явища психічні тісно пов'язані з явищами фізичними, аж ніяк не дає підстав для ототожнення свідомості і матеріального, тверджень, що явища фізичні породжують психічні, Свідомість. В цьому відношенні положення матеріалізму про те, що думка є властивістю матерії, далеке від істини і не знаходить достатньої аргументації з боку науки.

Свідомість не є ні рухом матерії, ні її властивістю, а тим більше функцією мозку, оскільки між фізичними і психічними явищами не існує причинного зв'язку. Якби такі зв'язки існували, стверджував Г. Челпанов, то матерія все одно не могла б породжувати психічні явища, оскільки для їх існування потрібне інше джерело. Більше того, психічні явища мають більшу очевидну реальність, ніж матеріальні, фізичні. Адже ознаки, які ми приписуємо матеріальним речам (колір, вага, протяжність), — це певні відчуття, суть відомі психічні стани, щось духовне. Це справедливо не тільки для характеристики наведених ознак, а й відносно всіх властивостей матеріальних речей, бо все, що ми знаємо про тіло, є наші стани. Саме матеріальне, якщо таке існує, само по собі залишається для нас недоступним. Тіло залишається для нас не більше, як сума ознак, що мають суб'єктивний духовний характер. "Таким чином, — робить висновок Г, Челпанов, — матеріальні речі ми пізнаємо не безпосередньо, а через психічні стани, а те, що більше безпосереднє, те має більшу очевидну реальність".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософської думки в Україні» автора Огородник І.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО КУРСУ

  • Лекція 1

  • ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА ДАВНЬОЇ РУСІ

  • ТЕМА. Філософські ідеї в духовній культурі України ХІІІ - ХV ст.

  • ТЕМА. РЕНЕСАНСНИЙ ГУМАНІЗМ В УКРАЇНІ XVI — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.

  • 3. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ ПРАЦЯХ ЛАТИНО- ТА ПОЛЬСЬКОМОВНИХ ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ XVI - ПОЧАТКУ XVII ст.

  • ТЕМА. РЕФОРМАЦІЙНІ ВЧЕННЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI - ПОЧАТКУ ХVIІ ст.

  • 3. РЕФОРМАЦІЙНІ ВЧЕННЯ В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVI - ПОЧАТКУ XVII ст. НА ОСНОВІ ВІЗАНТІЙСЬКО-ДАВНЬОРУСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

  • ТЕМА. ВІД БРАТСЬКИХ ШКІЛ ДО КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (ідеї гуманізму і реформації в братських школах)

  • 2. КИЇВСЬКІ БРАТСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ ГУМАНІСТИЧНИХ І РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ В УКРАЇНІ

  • 3. ГУМАНІЗМ ВЧЕНОГО ГУРТКА КИЄВО-ПЄЧЄРСЬКОЇ ЛАВРСЬКОЇ ДРУКАРНІ

  • ТЕМА. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — ЦЕНТР ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII І XVIII ст. (українське просвітництво)

  • 2. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — НОВІЙ ТИП ВИЩОЇ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СХІДНИХ І ПІВДЕННИХ СЛОВ'ЯН

  • 3. ЗМІСТ І СПРЯМОВАНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКИХ КУРСІВ ПРОФЕСОРІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

  • 4. УКРАЇНА І ПРОСВІТНИЦТВО. ФІЛОСОФІЯ Г. СКОВОРОДИ

  • ТЕМА. УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ: ФІЛОСОФІЯ І СВІТОГЛЯД

  • 3. ВПЛИВ РОМАНТИЧНОГО ШЕЛЛІНГІАНСТВА НА СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  • 4. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО

  • 5. ЕЛЕМЕНТИ РОМАНІЗМУ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

  • ТЕМА. УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЧНА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • 2. О. НОВИЦЬКИЙ ПРО ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА ПОСТУПАЛЬНІСТЬ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

  • 3. СИЛЬВЕСТОР ГОГОЦЬКИЙ ЯК ІСТОРИК ФІЛООФІЇ

  • ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.
  • ТЕМА. РОЗВИТОК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ І ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ПУБЛІЦИСТИЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

  • 2. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ І ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ПУБЛІЦИСТІВ НА РУБЕЖІ ХІХ – ХХ ст.

  • 3. ФІЛОСОФСЬКО-СОЦІАЛЬНІ ВИТОКИ ІСТОРІОСОФІЇ М. ГРУШЕВСЬКОГО

  • 4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА Б. КІСТЯКІВСЬКОГО

  • 5. ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТ ІДЕЙ В. ВЕРНАДСЬКОГО

  • ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ

  • 3. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ В. ВИННИЧЕНКА

  • 4. ІНТЕГРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ Д. ДОНЦОВА

  • 5. ІДЕЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ТА ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ В. ЛИПИНСЬКОГО

  • ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ РАДЯНСЬКОЇ ТА ПОСТРАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи