Розділ «3. ЗМІСТ І СПРЯМОВАНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКИХ КУРСІВ ПРОФЕСОРІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ»

Михайло Козачинський

У плеяді професорів Києво-Могилянської академії, що прокладали шляхи розвитку філософії в Україні, чільне місце належить Михайлу (Минуйлу) Козачинському — українському письменнику, педагогу, філософу, церковно-освітньому діячеві XVIII ст. Народився в 1699 р. у м. Ямпіль (тепер смт. Вінницької області), по закінченні Києво-Могилянської академії він виїхав у Сербію для організації шкіл, де був учителем і префектом школи в м. Карлівцях, Повернувшись до Києва, став професором, а потім (з 1739 по 1748 р.) префектом Києво-Могилянської академії. Після 1746 р. був ігуменом Галицького, а потім Слуцького монастирів. М. Козачинський помер у Слуцьку 16(27) серпня 1758 р. Автор драми "Благоутробіє Марка Аврелія" (1744), панегіричних віршів, тексту лекцій з філософії на латинській мові "Philosophia aristotelica..." (1743).

Так само, як і для більшості професорів Києво-Могилянської академії, Козачинському властиве визнання творення світу Богом з ухилом в пантеїстичне ототожнення Бога і природи. Розглядаючи це питання, він вказував на те, що назва "природа" походить від слова "продовжувати". Термін "природа" використовується замість Бога, який є автором природи, і тому його називають "творцем природи", а речі — "тварью" (створеними), що виступають як "породжена природа". В поняття "природа" Козачинський вкладав і інший зміст, а саме як сукупність усіх речей, універсум, доходячи висновку, що назва природи збігається з матерією.

Висловлюючи деїстичні і пантеїстичні думки, М. Козачинський прагнув розмежувати філософію і теологію, що об'єктивно сприяло відходу української філософської думки від православної ортодоксії. При цьому він виходив з того, що тіло і матерія не одне й те саме. Тіло, а не матерія характеризувалося ним як субстанція, де матерія є лише одним із основних принципів, суттєвих частин субстанції. Однак знову-таки, на його думку, матерія є субстанція, а субстанцію він визначає як матерію, яка існує сама по собі і в собі. Вона не потребує ніякої підтримки, чим відрізняється від своїх модусів та акциденцій. Матерія сприймається з досвіду, тому що коли фізик розглядає природні тіла, то з їх виникнення і руйнування легко доходить до першої матерії, яку він не прагне побачити, а осягає думкою.

На противагу Арістотелю і схоластам Козачинський рішуче виступав проти визначальної ролі форми відносно матерії, їх розриву і протиставлення, наголошуючи на єдності матерії і форми. Обґрунтовував він це так. З досвіду відомо, що матерія завжди поєднується з формою. Те, що має місце завжди, є необхідним. Такою необхідністю і є нахил матерії до форми, а форми до матерії, де сила формування така сама, як і сила матерії до прийняття форми. Матерія І форма — два необхідних принципи, або основи природного буття, без яких воно існувати не може. Будь-яка форма виникає з матерії як із вихідної основи. Це свідчить про те, що у М. Козачинського спостерігається тенденція до детеологізації форми, зближення її з поняттям закономірності. Крім того, стверджуючи, що матерія єдина за видом в усіх тілах, він не тільки обстоював однотипність матерії, ЇЇ активність, а Й заперечував арістотелівське протиставлення небесної і земної матерії, яке широко використовувалося середньовічною схоластикою і теологією.

До внутрішніх необхідних властивостей матерії Козачинський відносив рух, розуміючи під ним зміну, завдяки якій річ стає іншою, ніж була раніше. Стан спокою, на Його думку, слід розглядати двояко: негативно, коли він виступає як відсутність руху в тілі, і позитивно, якщо спокій береться як визначення рухомого тіла. Безпосередньо з тілом він пов'язував час, зазначаючи, що коли ми позбавляємося часу, то позбавляємося і самої речі. При наявності деїстичних і пантеїстичних поглядів негативно ставився до вчення Епікура, в якому він не міг погодитися із зведенням виникнення світу до випадкового поєднання атомів.

У теорії пізнання М. Козачинський виходив з визнання об'єктивного існування світу, критично ставився до томіської концепції відчуттів, згідно з якою вони посилаються об'єктом. Зближуючись із сенсуалізмом Локка, підкреслював, що розум людини подібний до "чистої дошки". Не існує ніяких вроджених ідей. Вродженими для людини є тільки здатність відчувати, уявляти, думати, а все інше формується через вплив зовнішнього світу. Заперечуючи забобони, високо цінував науку, науковий пошук, які дають людині нові знання, підтримував геліоцентричну систему, вчення Коперника—Галілея.

Серед складових частин філософії М. Козачинський на одне з перших місць ставив етику, вбачаючи мету і призначення філософії в досягненні з її допомогою "природного щастя", бо основна мета всіх людських вчинків полягає саме в цьому. В обгрунтуванні своїх етичних поглядів він посилався на Сократа, Агріколу, Роттердамcького, Гроція, концепції природного права, виділяючи з природних прав право на життя, право свободи совісті, право приватної власності, право вибору, особливо наголошуючи на останньому. На його думку, там, де немає вибору, немає і свободи. Щастя він вбачав не у володінні благами, які поділяв на природні (все те, що пов'язане із задоволенням природних потреб, — їжа, одежа, житло тощо) і штучні (блага, які самі по собі не потрібні для природи людини, але допомагають їй). Без природних благ, підкреслював Козачинський, неможливе існування людини, проте і наявність їх ще не робить людину щасливою. Не погоджувався він і з тими, хто вбачав щастя в чуттєвій насолоді, владі, вельможності, почестях, славі. Щастя полягає у здоров'ї тіла, добробуті долі, і до нього людина рухається внутрішніми джерелами, пізнанням, почуттям любові до інших людей, в чому, власне, й полягає вічне життя, "сходження людини до Бога". Філософські, зокрема етичні, ідеї М. Козачинського як одного з безпосередніх вчителів, безумовно, вплинули на формування поглядів Г. Сковороди, а натурфілософські — на одного з найближчих своїх наступників Г.. Кониського.

Георгій Кониський

Український і білоруський церковний діяч та мислитель Г. Кониський народився 20 листопада 1717 р. в м. Ніжин в старовинній дворянській родині. При хрещенні названий Григорієм. У 11 років був прийнятий до Києво-Могилянської академії, де провчився 15 років. В 1744 р. постригся у ченці з іменем Георгій. Через рік став викладачем риторики, а потім поетики. В 1747 р. зайняв кафедру філософії, протягом п'яти років читав курс філософії "Философия, состоящая из четырех частей в соответственно четырем способностям включающая логику, метафизику и этику...". Оригінал рукопису цього курсу зберігається в публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург). В 1751 р. став професором богослов'я, і в тому ж році — ректором академії, обіймаючи цю посаду до 1755 р. У 1755 р. Г. Кониського призначено білоруським єпископом з резиденцією у Могильові. Всі наступні роки він прожив у Білорусії. Помер 18 лютого 1795 р. Крім великих праць ("Філософського курсу" та "Воскресение мертвых") Г. Кониським складено і проголошено близько 80 (опубліковано 70) промов та проповідей. У 1990 р. опубліковано двотомник праць Г. Кониського (Філософські твори. — К., 1990. — Т. 1—2).

Г. Кониський прочитав в академії два курси. Перший, названий вище, він читав у 1747—1748 pp. Цей курс майже повністю узгоджувався з думками Арістотеля. Наступні два роки він викладав курс, який грунтувався не на перипатичній філософії, а відбивав прагнення Кониського викласти "загальну філософію" з урахуванням досягнень тодішнього природознавства. У другому варіанті курсу Кониський знайомив слухачів з філософією античного світу, боротьбою основних напрямів у середньовічній філософії, вченнями мислителів Нового часу — Лейбніца, Вольфа, Декарта, Гассенді, досягненнями науки того часу (фізики та астрономії). Читаючи курс, він чітко проводив межу між наукою і релігією, розумом і вірою, виразно висловлюючи думку про дві істини — богословську і філософську (наукову).

У логіці, етиці, натурфілософії Г. Кониський звертався тільки до земних природних речей, людських проблем, виносячи все надприродне у сферу теології і метафізики, витлумачуючи філософію як науку про земні речі, людину і її щастя. Ця трансформація курсів Кониського означала новий етап у розвитку української філософської думки, започаткований його попередниками Т. Прокоповичем і М. Козачинським — перехід від арістотелізму до філософії і науки Нового часу, ідей раннього Просвітництва.

Світогляд Г. Кониського в цілому можна визначити як об'єктивно-ідеалістичний, однак в полеміці з авторитетами Св. Письма й Арістотелем він неоднозначно займає позиції науки і філософії Нового часу, особливо раціоналізму Декарта, наповнюючи свої курси елементами пантеїзму і деїзму. Розглядаючи світ як творіння Бога, він виходив з того, що в основі усього існуючого лежить три начала: матерія, форма і позбавлене форми (здатність речей до зміни форми і до розвитку). У питаннях про будову світу Кониський підтримував Коперника і Галілея, всупереч офіційній теологічній доктрині викладав з великою симпатією теорію вихорів Декарта, чисто механічну концепцію будови Всесвіту, яку теологи вважали безбожною, тому що вона визнавала множинність світів. Тут Кониський повністю підтримував позиції науки Нового часу, пояснював різні зміни в світі, процеси і явища природи без втручання потойбічних сил, вбачаючи причини їх в самій природі, проголошуючи, що все "має свою природну причину". Безпідставне "так хоче Бог" він замінював доказовим "така закономірність природи", і лише тоді, коли в науці не було раціонально обгрунтованого доказу, він вдавався до авторитетів, в тому числі й Бога, підкреслюючи, що "до Бога звертаються тоді, коли причини явищ невідомі".

Згідно з поглядами Кониського світ матеріальний. Матерія є першим принципом природних тіл, вона однорідна і всі речі, як небесні, так і земні, складаються з тієї самої матерії. Сама матерія не піддається відчуттям, однак ми сприймаємо речі, які і є проявом матерії. Вчення про першооснову речей — матерію — Кониський докладно викладає згідно з теоріями представників філософії Нового часу, зокрема Декарта, Гассенді, епікурейців. І хоча він ще прямо не проголошував тезу про вічність матерії, однак думка про вічність і непороджуваність матерії послідовно проводилася в його курсі, де він заявляв: "Матерія ніколи не може бути ні породжена, ні знищена, а вона створена Богом на початку світу, і яка, і в якій кількості створена, така в такій кількості донині залишається, і буде залишатися в майбутньому". Вічність і незнищуваність матерії Кониський вбачав у тому, що вона завжди існує завдяки своїм проявам. Вона створена Богом і через це вічна, адже Бог існує споконвічно і не можна допустити, щоб він існував і не міг творити. Відповідно до цього він заперечував теологічне положення про творення з нічого. Бути створеним, на його думку, означає бути виведеним з нічого. Отже, створення не існує раніше, ніж воно є, а що вічне, то є завжди.

У своїх курсах Кониський обстоював ідею гармонії світу, взаємозв'язку всіх явищ, закономірності природи. Хоча називав помилкою Спінози ототожнення природи з Богом, сам він був не таким далеким до такого ототожнення, вважаючи Бога і природу внутрішніми принципами дії матеріальних речей, приписуючи природі могутність, що нагадувала всемогутність Бога, оскільки зрозуміло, що лише досконалий творець може творити досконалі речі. "Бог, — зазначав він, — діяв найкоротшим шляхом і вирішив не створювати природу, що вимагає чужої праці, а таку, яка сама себе задовольняє". У цьому розумінні природа ототожнювалася з матерією як основою всього "сущого", оскільки мислилося, що природа є внутрішнім принципом діяння і ніби дімом для речей, а саме: вона зумовлює внутрішні процеси в речах і є не що інше як матерія і форма.

Кониський схилявся до думки, що природа-матерія не пасивне творіння, а сама виступає як творець, пробуджуючи в речах різні процеси і виступаючи їх причиною. Проте такі активні властивості він приписував не всій природі, а лише тій, яка ототожнювалася з оформленою матерією. Поняття активності Кониський застосовував лише для характеристики природи-світу матеріальних речей, світу в цілому як реальності матеріальної субстанції. В такому тлумаченні природи він підходив близько до розуміння матерії у Дж. Бруно і Б. Спінози. Відносно першо-матерії у нього подібної думки не виникало. Як і Декарт, який стверджував, що матерія не має активних, діяльних сил, вона сама — пасивність, наповнений простір, якому властива лише протяжність, Кониський остерігався послідовно визнавати активність природи-матерії. Тлумачення першооснови світу Арістотелем він вважав малозрозумілим для своїх сучасників, тому приймав визначення матерії перипатетиками, згідно з яким матерія є "перший суб'єкт кожної речі, з якого все з необхідністю виникає як властивість і в нього переходить останній прояв речі, коли вона гине". Та знову-таки матерія у цьому визначенні — пасивне начало, з якого виводиться різноманітність світу, та сама арістотелівська потенція, можливість, яка стає дійсністю завдяки формі.

Загалом тлумачення матерії Кониським внутрішньо суперечливе. З одного боку, матерія постає "лише пасивним принципом всяких змін" і тому є природою, різноманітність якої досягається різноманітністю не матерії, а форми. Матерія виступає однаковою в речах, завдяки формі вона детермінується в окремі предмети і речі. Лише завдяки формам світ можна уявити як щось цілісне, єдине, тільки форма може бути основою єдності світу. З другого боку, матерія ототожнюється з природою, яка сама себе задовольняє, в ній відбуваються такі зміни, як народження, знищення, зростання, поділ і розширення. Отже, матерія здатна до всіх змін і постійна у всякому спокої, оскільки вона є метою змін. При такій трактовці матерії не залишається функції, яку можна було надати формі. Знову-таки питання про форму Кониський вважав незрозумілим для себе, зазначаючи водночас, що схоластична думка про походження форми є вигадкою. На його думку, матерія сама в собі має всі форми, вона є принципом, основою усіх речей довкілля. Форми виводяться із потенціальної матерії, яка має не тільки реальне буття, а й виступає як постійне і вічне начало природних речей. Вона містить усі форми і після знищення форми як виду у речах не залишається нічого від втрачених форм, однак вічно зберігається матерія. Суттєво, що розвиток природних тіл розглядався Кониським як процес зміни тілом однієї форми і набуття іншої при визнанні їх нерозривної єдності з матерією.

Основними атрибутами матеріальної речі Кониський вважав рух, кількість, простір і час. Перше місце серед них, як ми бачимо, відводив рухові, "оскільки він невіддільний від існуючої природи, він виділяє природні речі серед усіх неприродних, і ним же визначається сама природа. Бо, коли не цілком зрозумілий рух, неможливо до кінця зрозуміти інші явища в природі, які розглядаються фізикою, оскільки всі зміни народження, знищення, обертання небес, рух елементів, дії і впливи, інші факти і взаємовідношення речей пояснюються рухом, і він є ніби головним життям Всесвіту". Визначаючи рух як усяку зміну, перехід від одного стану до іншого, Кониський схиляється до думки, що рух — це спосіб існування матеріального світу, що чітко простежується в його інтерпретації визначення руху Арістотелем, за яким "рух — це дія буття, що перебуває в потенції". Коментуючи це визначення, Кониський зазначає, що дія є саме існування, відносно якого потенція — лише можливість існування. Світ цей, як існуючий, називається таким, що має дію чи існує в дії. Чи не одним із перших в середині XVIII ст. він дійшов до ідеї розвитку, наголошуючи, що рух як "живе зростання" йде від найпростішого до певної досконалості. Дотримуючись своєї концепції, "природа сама себе задовольняє", всілякі зміни природних речей він намагався пояснити природними причинами. У пошуках причини руху Кониський не захоплюється зовнішніми силами, а прагне знайти джерело руху в самих тілах. Причина руху, за його словами, зрозуміла і цілком матеріальна — легкість і важкість тіл, а не першо-поштовх, як вважав Арістотель, чи спрямовані потоки частинок згідно з Гассенді, чи вихори матерії згідно з Декартом.

Наближаючись до розуміння руху як способу існування матеріального світу, стверджуючи його універсальність, Кониський все-таки докладно характеризував лише механічний рух. У трактаті про рух він виклав цілий розділ декартівського розуміння руху як просторового переміщення тіл, наводячи лише ті закони, які очевидні з повсякденного досвіду, правила й закони, що допомагають зрозуміти явища навколишнього світу, зокрема, відбиття руху, прискорення, пружність, прискорене падіння тощо. В обгрунтуванні своєї точки зору вчений посилався не тільки на Декарта, а й на Коперника, Галілея, досягнення фізики та механіки того часу. Однак механічне світорозуміння, задовільно пояснюючи будь-який рух впливом зовнішньої сили, не могло обійтися без теорії першорушія — Бога. Без цієї універсальної причини Кониський не міг обійтися, як не могли обійти першорушія ні Галілей, ні Декарт, ні Ньютон. Всі причини, в тому числі й такі, як важкість і легкість тіл, поставали тільки частковими, тоді як універсальною причиною поставав Бог. Це зумовило деїстичну позицію українського мислителя, однак не можна не звернути увагу на те, що Бог як універсальна причина існування природи лише згадується. У філософії Кониський займається тільки матеріальною природою, залишаючи надприродне для теології.

Вплив науки Нового часу яскраво помітний у Кониського не лише при розкритті природи та руху, а й у тлумаченні проблеми простору і часу. Поняття простору у нього тісно пов'язується з тілом, а сам учений виступає як прихильник лінії Декарта—Лейбніца. Як і Декарт, Кониський визнавав реальність простору тільки у нерозривному зв'язку з розміщеним у ньому тілом, заперечував існування порожнечі. "Досвід, — підкреслював він, — свідчить, що немає місця без будь-якого тіла... В природі немає і не може бути порожнечі... — це ясно доводить досвід, який є учителем філософії". Відсутність у природі порожнечі Кониський пояснював важкістю і силою пружності повітря, стверджуючи, що там, де, як нам здається, немає жодного тіла, є повітря, яке має вагу, щільність, займає певне місце як будь-яке природне тіло.