Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

В. А. Бугров

СТРУКТУРА

СТРУКТУРАЛІЗМ

"СТРУКТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ"

("Anthropologie structurale", 1958) - праця франц. філософа та етнолога К. Леві-Стросса, назва якої відображає нову дисципліну, запропоновану дослідником. Структурна антропологія — це необхідний і своєчасний етап розвитку знання про людину.

У "С. а." Леві-Стросс пропонує головні положення своєї світоглядно-наукової програми: аналізує взаємовідносини між антропологією, соціологією, етнографією, історією; доводить актуальність етнології як синтезу етнографічного і культурологічно-соціального дослідження; обґрунтовує сутність та правила структурного методу дослідження, а також його переваги і актуальність. Запропонований

Леві-Строссом "надраціоналізм" має на меті зняти "архаїчну" суперечність емпіризму і раціоналізму в історії філософії. Це можливе через звернення до особливого об'єкта дослідницького аналізу - міфічної сфери — фундаментального засобу людської свідомості встановлювати гармонію з людиною і світом.

І. П. Дідяєва

СУБІРІ (ZUBIRI) КСАВ'ЄР

СУБЛІМАЦІЯ

СЦІЄНТИЗМ ТА АНТИСЦІЄНТИЗМ

(від лат. - наука) - протилежна спрямованість філософських і культурологічних досліджень XX ст. (у популярній літературі відома як полеміка "фізиків" і "ліриків"). Для С. характерна упевненість у винятковості наукового (природничо-наукового) знання, як нібито єдиного здатного творити об'єктивне, достеменне і точне знання. Взірцем такого роду знання С. вважає результати і методи природничих наук і техніки. Гарант вірності названої позиції С. — неопозитивістська філософія та технократичні концепції. А заперечує універсалістські претензії С, вказуючи на нездатність С. дати адекватні відповіді на філософські проблеми людини (див. різноманітні напрямки і версії екзистенційної філософії та антропологічної філософії).

І. В. Бичко

СЬОРЛ ДЖОН

ТАРСЬКИЙ АЛЬФРЕД

ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ

(1866-1938) -польськ. філософ, засновник Львівсько-Варшавської школи, Польського філософського тов-ва, журналів "Przeglend Fslozoficzny" і "Ruch Frlozoficzny". Нар. у Відні, навчався у Віденському ун-ті (у Ф. Брентано), в Ляйпціґському ун-ті (у В. Вундта), Мюнхенському ун-ті (у К. Штумпфа); проф. (1895), декан філософського ф-ту (1904-05), ректор (1914-17) Львівського ун-ту. Учень Т. Р.Інґарден так характеризує свого вчителя: "він був брентаністом, все своє життя він по суті лишався дескриптивним психологом, хоча сам він вважав себе філософом". Негативно ставлячись до метафізики, Т. був прихильником наукової (позитивістської) філософії, що орієнтувалася на аналітичні методи дослідження, на строгість і точність раціоналістичного мислення. Така філософія спрямовує себе на елементи внутрішнього і зовнішнього досвіду (в цьому плані філософи є емпіричною наукою) і принципово допускає вирішення її проблем емпіричними методами, проте вона містить і деякі світоглядні проблеми, що не мають емпіричного вирішення, але раціональний аналіз, за Т., дозволяє "проясняти" сенс деяких проблем такого роду. Засобами критичного аналізу Т. вважав логічно і семіотично реконструйовану мову. Все це сприяло формуванню логіко-аналітичного спрямування Львівсько-Варшавської школи (одного з найвпливовіших варіантів неопозитивізму) Т. розробляв проблему "релятивізму і абсолютизму" теорії істини (пізніше розвинуту в теорії істини А. Тарського). У цьому плані Т. розрізняв висловлювання і судження (відносна істина, також і помилка, є характеристикою висловлювань, у той час, коли висловлювання є істинними чи хибними абсолютно), а також апріорні (раціональні, дедуктивні) і апостеріорні (емпіричні) науки, залежно від способу обґрунтування своїх результатів. Індуктивні науки можуть бути лише правдоподібними. Гуманітарні знання, за Т., мають справу тільки з продуктами духовної творчості, що є принципово унікальними. Тому їх оцінка реалізується лише всією сукупністю психологічних і психофізичних досліджень об'єктів й тих актів свідомості, в яких вони виникають і трансформуються, набуваючи цінності.

І. В. Бичко

ТЕЗА ДЮГЕМА-КУАЙНА

ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН П'ЄР