Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

Філософські погляди Щ. розвивались під впливом неокантіанства, філософії життя, а згодом феноменології Е. Гуссерля. Феноменологічний період у творчості Ш. надзвичайно плідний; Ш. застосував "феноменологічну установку" до таких сфер дослідження, як етика, психологія, релігія, соціологія, соціологія знання, філософська антропологія тощо. Концепцію філософської антропології Ш. розпочинає з постулювання першооснови всього сущого - "вищої основи буття". Цьому перщосущому властиві два начала — "порив" і "дух". Форма існування "пориву" - "життя", "духу" — особа. Ці загальні космічні начала породжують різноманітні форми буття. Спочатку вони ніяким чином не взаємодіють між собою. Тільки в людині відбувається їх взаємодія і боротьба, що наперед визначає суперечливість людського існування. За Ш., "порив" — стихійна, темна, демонічна, могутня сила, яка не має ніякої визначеності і спрямованості, тобто ірраціональна. Але, взаємодіючи в людині з "духом", "порив" "одухотворюється" і втрачає демонічний і стихійний характер своїх прагнень. Що стосується "духу", то він спочатку постає бездіяльним, але доторкаючись до "пориву", черпає для себе необхідну енергію. Тому "порив" поза "духом" - ірраціональний, "дух" поза "поривом" — безсилий. Така загальна метафізична характеристика космічних начал "пориву" і "духу". Здійснивши феноменологічний аналіз життєвого "пориву", Ш. не виявляє на його ступенях - таких, як чуттєвий порив, інстинкт, "асоціативна пам'ять", "практичний" або "технічний" інтелект і здатність вибору - сутнісних ознак людини або того, що "робить людину власне людиною". Цілком слушно, що між розумним шимпанзе і Едісоном, якщо останнього розглядати лише як техніка, хоча й існує значна відмінність, але лише кількісна. За III., сутнісне начало людини, те, що робить "людину власне людиною" є позажиттєвий принцип — "дух".

"Дух" притаманний лише особистості як "духовній" істоті. "Духовна" істота "відкрита світу", здатна підвищуватись до "предметності" зовнішнього світу, "дистанційно" відноситись до нього; "дух" характеризується як "чиста актуальність", як "ідеї", з якою пов'язана "дереалізація" зовнішнього світу тощо. Врешті-решт "духовна" істота, завдячуючи актам "ідеїції" і "дереалізації", приходить до "абсолютного ніщо" і до ідеї "надсвітового", "безконечного", "абсолютного" буття - Бога.

Філософсько-антропологічна проблематика, окреслена Ш., підходи до її рішення знайшли своє продовження в нових філософських антропологіях — біологічній, культурній, релігійній та інших.

М. Д. Решетник

ШИЗОАНАЛІЗ

Філософський проект Ж. Дельоза та Ф. Ґваттарі, втілений в основному в книзі "Капіталізм і шизофренія: Антитип" (1972).

Мета Ш. - проаналізувати специфічну природу лібідозних інвестицій в економіці та політиці й у такий спосіб показати, як бажання може бути детерміноване бажанням власної репресії, притаманним самому суб'єктові бажання.

Нормативне протиставлення даної концепції психоаналізу свідчить про зміну об'єкта дослідження. Відправною точкою Ш. обирає не фаміліалістичного невротика, котрий зростав та виховувався в рамках структури "батько-мати-Я" і тому відданий на поталу комплексам, а вільного шизоїда, що його зрушують вільні бажання. Тлумачення концепту "бажання" відбувається в позитивному ключі, а не в гегелівському розумінні його як "нестачі". У метафоричній специфічній системі образів-понять найбільш значну роль виконують "бажання", "тіло без органів", "машина бажання". Ш. створює версію натурфілософського проекту світу, де природа подається як виробництво. Аналізуючи нового (шизоїдного) суб'єкта та відповідний йому світ, Дельоз та Ґваттарі постулюють "машину бажання", створюючи поняття, але не як "поняття про щось", а як те, що лише мусить з'явитися. Наступний етап - простеження формування фаміліалістичних комплексів у суб'єкта. Далі — етап аналізу історії та цивілізації, де автори звертаються до витоків держави і власності, а як об'єкт обираються первісні тиранічні соціальні утворення, при цьому тиранія та терор розрізняються як різноположені системи обмеження. Наступний етап - спроба визначення суб'єкта та окреслення його поля репрезентації, а також аналітична робота, результатом якої є не зміна суб'єкта, а зміна потоків бажання, котрі є первинними, а суб'єкт - вторинним щодо них. Образно-понятійне поле шизоаналітичного проекту - це фройдівська термінологія, терміни, запозичені з політекономії Маркса, вільні метафори, письменники-герої (Лоренс, Арто, Міллер, Беккет) та персонажі текстів цих авторів.

С. В. Куцепал

ШРИФТ ПОНЯТЬ

"ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?"

("Qu'est-ce que la philosophie?", 1991) - книга франц. дослідників Ж. Дельоза та Ф. Ґваттарі. Репрезентовані в ній погляди на філософію та її історію, розгортаються в межах постмодерного дискурсу.

Традиційне уявлення про "вічну" філософію замінюється ідеєю філософського становлення. Філософії! розглядається як креативна діяльність, що розгортається в просторі, а не в часі (як це бачимо в традиційних історико-філософських побудовах).

На думку авторів, філософія не є ані рефлексією, ані спогляданням, ані комунікацією, вона постає як мистецтво формування і винайдення концептів. Завдяки цьому по-новому ставиться питання про застосування або користь філософії. Творенням нових понять займається філософ, майстерність якого надає існування розумовим сутностям. Концепти як власне філософські творіння репрезентують одиничне, позаяк сама творчість завжди унікальна і пов'язана з філософом як із людиною, що не довіряє чужим концептам, а продукує власні. Хоча і мистецтво, і наука, і філософія мають творчий характер, лише філософія здатна створювати концепти у строгому розумінні.

Дана книга репрезентує одну з особливостей постмодерної загальнокультурної ситуації, а саме, намагання філософії мислити себе в термінах архітектури. Використання просторових метафор дозволяє Дельозу та Ґваттарі розглядати історію філософії не як лінію розвитку, а як площину, що постає як "префілософський план", на якому існують "концептуальні персонажі" та "філософські концепти", зрозумілі як смислові єдності. В їхньому розумінні філософії] виступає як становлення, а не історія, як співіснування планів, а не послідовність систем. Вона працює в "плані" та філософського часу, що не залежить від трансцендентних реальностей і часу як такого. Філософське мислення - це мислення просторове, відтак його основні жести — "детериториалізація" та "ретериториалізація". Замінюючи уявлення про "вічну" філософію ідеєю філософського становлення, автори реалізують некласичний підхід до історії філософії.

О. П. Варениця

ЮНҐ (JUNG) КАРЛ ГУСТАВ

ЯСПЕРС (JASPERS) КАРЛ