Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

"ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"

("Philosophy and the mirror of nature", 1979) — праця, яка позначила радикальний поворот у творчості Р. Рорті й принесла йому світове визнання. Вона відобразила властивий для сучасної амер. філософії пошук самототожності, прагнення до усвідомлення власної традиції філософування, започатковане В.Куайном. "Ф. ід. п." є ключовою для розуміння філософського вчення Рорті: у ній розробляється постмодерністський варіант прагматизму як альтернатива традиційному філософському аналізу. Неопрагматизм, сформований як синтез здобутків аналітичної філософи та прагматизму, доповнюється ідеями європейського нігілізму, продовжуючи традиції Ніцше, Пірса, Джеймса та Дьюї.

Аналізуючи розвиток аналітичної традиції філософування, Рорті здійснює деструкцію епістемологічно зорієнтованої філософії, що розглядається як втілення репрезентативізму, фундаменталізму і трансценденталізму, та її засадничих принципів і понять. Проект деструкції західної філософії має насамперед "терапевтичний" характер. Він покликаний зруйнувати фундаменталістську концепцію філософії, що сформувалась у добу Модерну, коли філософія виступала як діяльність щодо репрезентації буття і вважалася гарантом об'єктивних універсальних істин. У цей період розвиток європейської культури визначався метафорою розуму як дзеркала, в якому відбивається реальність. Відповідно до цієї метафори філософія мала будуватись на абсолютно непохитних основах, визначених "чистим розумом", а її серцевиною вважалась епістемологія.

Уявлення про філософію як трибунал "чистого розуму" сформувалось завдяки кантівській концепції філософії як фундаментальної дисципліни: філософія наділялась привілейованим статусом ("науки наук"), що визначав її панівне становище серед інших наук. Якщо в XIX ст. розуміння філософії як дисципліни, яка "обґрунтовує" вимоги до знання, було концентровано викладено у творах неокантіанців, то на поч. XX ст. Рассел та Гуссерль вважали за потрібне зберігати філософію "точною" та "науковою". Чим більше "науковою" та "точною" ставала філософія, тим менше спільного вона мала з іншими галузями культури та більш абсурдними здавалися її традиційні претензії.

Рорті критикує теоретизм аналітичної філософії в його найортодоксальнішому варіанті, що сформувався під впливом представників Віденського гуртка, які іммігрували до США. "Професіоналізації!" філософії неминуче звужує її сферу до академічної дисципліни, для якої характерна неокантіанська орієнтація і визнання гносеологічного дискурсу як єдино виправданого стилю філософування. Мета філософських досліджень Р. - освітня філософія, сенс якої не в пошукові об'єктивної істини, а в підтриманні розмови й встановленні взаєморозуміння між людьми.

О. П. Варениця

ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН

(1905-1975) - нім. філософ, асистент Гуссерля (і928-1936), з 1939 - викладач Лувенського ун-ту, з 1948 -проф. Фрайбурзького ун-ту; піддав феноменологічному аналізу психологічні проблеми. Гуссерль називає Ф. найбільш послідовним своїм учнем, після смерті Гуссерля плідно співробітничав із Гайдеґґером, досліджував проблеми гри, смерті, влади та ін. Піддаючи критиці традиційне тлумачення гри як нібито альтернативи "серйозних справ", праці і т. п., Ф. досліджує гру як фундаментальний спосіб спілкування людини з можливостями.

І. В. Бичко

ФРАНКФУРТСЬКА ШКОЛА

ФРЕҐЕ (FREGE) ФРІДРІХ ЛЮДВІҐ ҐОТТЛОБ

(1848-1925) - нім. логік, математик та філософ. Вивчав математику, фізику і філософію в Єні та Ґеттінґені. У 1873 захистив докторську дисертацію з математики і до 1918 працював в Єнському ун-ті. Головні напрямки досліджень Ф. - формальна логіка, філософська математика, філософія мови. Осн. праці: "Шрифт понять" (1879), "Основні закони арифметики" (т. 1—2, 1883-1903), "Про смисл і значення" (1892), "Основоположення арифметики " (1884).

Ф.- логік був відкритий раніше, ніж Ф.- філософ мови, завдяки ранньому твору - "Шрифту понять" - він вважається батьком сучасної символічної логіки, а праця - великим досягненням XIX ст. Сформована та розвинута логіцистська програма стала революційним поворотом у розвитку математичної логіки. Моргай та Буль розвивали думку про те, що логіка є частиною математики. Ф. поставив завдання зробити математику частиною логіки. Сьогодні логіка Ф. вважається підґрунтям для відгалужень модальної та інтенсіональної логік.

Відродження логіки поставило в центрі уваги мову. Так, семантична теорія, починаючи з Ф., стала панівною темою для досліджень в аналітичній філософії (Рассел, Тарський, Карнап, Чьорч, Куайн). Розвинувши семантичну теорію мови, що відповідає завданням логіки, Ф. заклав основи парадигми логіко-семантичної теорії як такої. Боротьба з психологізмом у логіці була продовжена Гуссерлем, спроба пов'язати логіку з аналізом мови та побудувати точну мову логіки були підхоплені логічним позитивізмом.

Відома проблема "смислу-значення" Ф. вперше з'явилася у статті "Про смисл і значення". Розмежування значення (Bedeutung виразу і його смислу (Sinn) Ф. вивів із необхідності пояснити відмінності в пізнавальному змісті між формальним (а=а) і змістовний (а=Ь) судженнями тотожності. Якщо б тотожність була тільки відношенням між об'єктами, що позначаються знаками "а" і "Ь", то цс відношення повинно було бути незалежним від того, що імена присвоєні об'єктам, і судження типу а=а не могли б відрізнятися вц судження а=Ь в пізнавальному змісті. Ф. розглядав як об'єкти ш тільки предмети, що чуттєво сприймаються, але і такі ідеальні сутності, як числа, крапки, класи.

Імена можуть не мати значення, але не володіти смислом вони не можуть. Що ж таке смисл? Якщо взяти будь-яке судження., наприклад, судження тотожності а=Ь, то можна припустити, що його смисл полягає у зв'язуванні (через тотожність) смислів термінів "а" і "Ь". Далі ми можемо сказати, що дане судження істинне тому, ще об'єктивні смисли цих термінів об'єктивно зв'язані даним відношенням (тотожністю).

Вихідним пунктом у розмежуванні смислу та значення Ф. поставив проблему вказування імен. Ім'я належить мові, отже має значення, яке керується конкретним предметом, його носієм. Розуміти ім'я — означає розуміти те, як його можна вжити, а це значить знати, скільки предметів воно позначає. Та це розмежування стосується не лише імені. Ф. поширює його на всі без винятку категорії висловлювань: предикати, висловлювання відношення, квантори, оператори і все речення. Смисл речення є умовою його істинності. Наприклад, речення "Іде дощ" можна розуміти тоді, коли маємо знання про те, скільки дано фактів, щоб під цим реченням розумілось істинне твердження. Пояснення смислу висловлювання - це пояснення умов істинності речення. Отже, провести простий аналіз понять для розуміння смислу висловлювання не достатньо, потрібно зробити аналіз понять у зв'язку з цілим висловлюванням.

Однак послідовне проведення тези про незалежність істинності від смислу наштовхується в теорії Ф. на серйозну перешкоду. Йдеться про побічну вказівку. У цьому випадку істинність стає залежною від смислу. Побічна вказівка має місце в тому випадку, коли в одній пропозиції йдеться про іншу пропозицію. Наприклад, у пропозиції "Кожна людина знає, що Венера - "ранкова зірка", йдеться про пропозицію "Венера — ранкова зірка".

Відомо, що Б. Рассел критикував фреґевський розподіл смислу і значення. Він вважав, що від поняття смислу слід взагалі відмовитися. Саме расселівським шляхом розвивалася в подальшому логічна семантика.