Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

Теоретично погляди Р. можуть бути визначені як деонтологічний лібералізм (ліберальні цінності - вільність та рівність - розглядаються як корелят справедливості, як принципи, обов'язкові для функціонування базової структури суспільства), який є засобом обґрунтування інституцій "добре впорядкованого суспільства" через принцип суспільного договору і на основі дистрибутивної справедливості, а також полеміки проти утилітаризму (обґрунтування соціальної справедливості принципом максимізації загального блага) та перфекціонізму (визнання певної релігійної чи моральної доктрини обов'язковою для державного і суспільного устрою).

Основною моральною і політичною засадою для поглядів Р. є непорушність прав особистості, дотримання політичних та соціально-економічних свобод у суспільстві. Особливу увагу Р. приділяє збереженню морального плюралізму при політичному узгодженні різних, навіть і антагоністичних доктрин у середині суспільно-політичної організації суспільства при ефективному вихованні та збереженні громадянських почуттів.

Поява "Теорії справедливості" - основного твору Р. - поклала початок великій полеміці навколо природи політичної справедливості. За деякими підрахунками, сьогодні існує бл. 5000 книг та статей, пов'язаних з "Теорією справедливості". Погляди Р. критикувались з неоконсервативних (Ф. А. Гайєк, Д. Белл), анархо-індивідуалістичних (Р. Нозік), комунітаристських (А, Макінтайр, М. Сендел) та інших позицій. Під впливом цієї критики Р. пише низку статей і виступає з лекціями, в яких роз'яснює і доповнює зміст своєї теорії. Результатом узагальнення і перероблення цих праць стає "Політичний лібералізм", який можна назвати підсумком творчого шляху Р.

Не зважаючи на абстрактність своєї мови, Р. прагне практичного застосування власної теорії, але його вчення не має видимого впливу на реальну політику.

М. С. Кириченко

РОРТІ РИЧАРД

САНТАЯНА ДЖОРДЖ

(1863-1952) - амер. філософ і літератор, представник критичного реалізму і філософії життя. За походженням іспанець. Одержав освіту в Бостонській класичній школі і Гарвардському коледжі. Його вчителями були В. Джеймс, Дж. Ройс, Дж. Г. Палмер. Захоплювався творами Платона, Арістотеля, Спінози. Подорожував по Європі, навчаючись у Паульсена, Тена, Джексона. Протягом двох років С. вивчав філософію в Берлінському ун-ті, потім повернувся в Гарвард і закінчив докторську дисертацію під керівництвом В. Джеймса. У 1889 - викладач, а з 1907 - проф. філософського ф-ту Гарвардського ун-ту. Курс лекцій з естетики став основою його першої значної книги - "Зміст прекрасного", що стала класикою естетичної думки.

Створив вчення про "царство буття", в центрі якого концепція "ідеальних сутностей". Інтерпретував критичний реалізм у дусі платонізму. С. - поет і філософ, залишив величезну спадщину.

Вже в написаних у роки навчання в аспірантурі віршах (збірка "Poems", 1922), можна знайти свідчення його важкого переходу від католицької ортодоксії до релігії "Краси" і "Природи". У шостому сонеті стверджується, що вища любов сягає далеко за межі об'єкта любові й охоплює загальне і вічне. Розвинута ця тема в книзі "Платонізм і духовне життя" (1927) і знайшла остаточне формулювання в роботі "Царство Духу" (1940). С. вважав, що філософія його вчителів означала неможливу спробу "описувати речі такими, які вони є". Він вирішив створити власну філософію, "нецерковну релігію". У 1896 опублікував лекції по естетиці під назвою "Зміст прекрасного". Головною темою наступної роботи — "Інтерпретація поезії та релігії" (1900) - є переведення теологічної догми католицизму в план драматичного символу і поетичного міфу. Більш ніж через 40 років С. знову повертався до цієї теми в книзі "Ідея Христа в Євангеліях" (1946).

Найважливішим підсумком першого періоду творчості філософа вважається п'ятитомна праця "Життя розуму" (1905-06). Це монументальна за обсягом й охопленням проблем праця, стилістично відточена збірка. У 1910 вийшла книга з філософії літератури: "Три філософи-поети", в якій різні світогляди — натуралізм, супранатуралізм і романтизм - представлені аналізом поглядів Лукреція, Дайте, Ґете, Берґсона і Рассела.

Літературні та філософські роботи С: "Деякі повороти думки в Новій філософії" (1933), стаття в підтримку програми критичного реалізму "Нариси з критичного реалізму" (1921), "Егоїзм у німецькій філософії" (1916), "Англійські монологи" (1922), "Скептицизм і тваринна віра" (1923), повість "Останній пуританин" (1936), тритомна автобіографія "Люди та місця" (1944-53), книга "Сила і панування: міркування про волю, суспільство і державу" 1951). Одним із важливіших досягнень С. є чотиритомна праця "Царство Буття" (1927-40), у якій його філософські погляди одержали найбільш повне і точне вираження.

Суть його останнього філософського послання можна сформулювати в наступних тезах. Людина - це продукт безмежного і динамічного потоку, який можна назвати "матерією". Ця субстанція пізнавана з винятково вузької, людської точки зору. Вона прагматично виправдана і відповідає нашим життєво важливим потребам. Будучи залежними від матеріального існування, ми не обов'язково повинні бути його рабами. Матерія пропонує нам себе. Речі повертаються до нас своїм радісним чи трагічним боком. Ця сутність речей може розумітися як сигнали до дії, але, в міру того як наш досвід проникає глибше, ми можемо побачити в них їхнє власне позачасове буття. За допомогою такого незацікавленого збагнення і споглядання людина може вийти за межі існування, і, як у поезії, може на коротку мить стати поруч із вічним.

О. А. Зубчик

САРТР ЖАН-ПОЛЬ

(1905-1980) - франц. філософ, письменник, засновник атеїстичного екзистенціалізму феноменологічного спрямування. У ранніх творах "Трансцендентність Ero", "Уява", "Уявне", "Екзистенціальні теорії емоцій" С. акцентує увагу на здатності свідомості відриватися від реальності, конституювати нереальне. "Очищаючи" свідомість від психологічних нашарувань та вмісту, що зумовлений сприйняттям реального, С. будує концепцію "чистої" свідомості, що є прозорою для самої себе. Він розрізняє види буття: "буття-в-собі", або предметне "буття", та "буття-для-себе", або буття людської свідомості. "Буття-в-собі" характеризується абсолютною нерухомістю, пасивністю, непроникністю для свідомості тощо. Зустріч свідомості с байдужим буттям викликає почуття "нудоти". Предметне буття позбавлене будь-яких "людських" визначень, тому в ньому відсутній рух, становлення, активність тощо. Його єдине, але самодостатнє визначення таке: "Буття є те, що воно є". На відмиту від "буття-в-собі", "буття-для-себе" відзначається абсолютною рухомістю, плинністю, активністю та порожнечею. Свідомість не має нічого субстанційного, вона існує лише в міру того, як з'являється. Свідомість - це "Ніїцо" (негація, заперечення, запитання). У зовнішньому світі речей "Ніщо" виступає як "недостатність", "рідкісність", або як "щілина" чи "отвір". Сартр обґрунтовує "онтологізм", об'єктивність і самодостатність виявленої ним сфери "Ніїцо", яка стає визначальною характеристикою людського буття. Хоча в основі людських актів знаходиться порожня інтенційність, дорефлективне cogito, інтенційні акти заповнюються речовинними, матеріальними компонентами, і, зрештою, зв'язок із дорефлективними актами свідомості втрачається. Свідомість сприймається як така, що сповнена образами, символами, "речами" світу, відповідно уявлення про внутрішній світ людини теж побудовано таким чином, ніби він змонтований із "речей", речоподібних "сутностей". Таке уявлення людини про себе та про мотиви вчинків С. називає "самообманом", який дозволяє людині уникати тривоги, що виникає тоді, коли їй раптом відкривається "істина", що вона сама є єдиною основою цінностей і значень світу, що центр світу проходить через неї. Саме через відчуття цієї "істини" відбувається становлення автентичного існування, справжнього буття, яке водночас несе в собі справжню гуманістичну спрямованість. Здатність людини привносити у світ

"Ніщо" С. назвав "свободою", котра відповідно набуває того ж таки "онтологічного" статусу. Свобода тлумачиться С. як свобода вибору, але це вибір, що пов'язаний зі зміною орієнтації, поверненням до "справжнього" буття, автентичного, яке містить у собі первісну свободу, визначальну відповідальність за сенсотворчість, осмислення і означення світу. Тому свобода вибору не прив'язана до реальних речей. Більше того, завдяки реальним речам відбувається спроба уникнути "справжнього" буття, або автентичної свободи поведінки. З цим пов'язана концепція гуманізму С, де останній ототожнюється не з позитивними людськими якостями, а з автентичним ("справжнім") людським буттям, що містить у собі інтенційну свободу, сенсовибір, проективність, вихід за межі тощо. Гуманізм у такому означенні не містить набору "доброчесних", "доброчинних" якостей, а має певну спрямованість, проект, орієнтацію, зумовлені первісною, дорефлективною інтенціональністю людського буття. Пізніше С. прагнув врахувати вплив на людину як сімейних обставин, дитячих вражень (цей вплив вивчає екзистенціальний психоаналіз), так і суспільно-історичної практики (на чому акцентує увагу філософія марксизму).

Осн. твори: "Нудота" (1938), "Буття і ніщо" (1943), "Мухи" (1946), "Екзистенціалізм є гуманізм" (1946), "Критика діалектичного розуму" (1960), "Ситуації" (1947-75).

І. В. Бичко

СВОБОДА