Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ

Вихідні елементарні твердження, що утворюють елементарний базис науки і виражають "безпосередньо дане" в досвіді. Введені в концепції мови науки, які створені представниками Віденського кола. П. р. розглядаються як межа логічного аналізу мови науки, зведення до якого забезпечує верифікованість будь-якого змістовного твердження про світ, що входить до складу фактуальної чи реальної науки. Ідея базисних речень мови науки є результатом запозичення учасниками Віденського кола поняття "атомарних речень" з "Логіко-філософського трактату" Вітґенштайна.

Трактування П. р. у логічному позитивізмі проходить два етапи. На першому етапі (в рангах публікаціях учасників Віденського кола) П.р. витлумачувалися як речення феноменалістичної мови, що позначають "чистий досвід" особистих переживань суб'єкта, узятого в першій особі. Ці речення вважалися такими, що "безпосередньо дані" без будь-якого поняттєвого тлумачення, а тому як безумовно достовірні. На другому етапі П. р. розумілися як речення так званої фізикалістської мови, що позначають психічні переживання суб'єкта, узятого в третій особі. Уведення поняття "фізикалістська мова" було обумовлене необхідністю перебороти небезпеку соліпсизму і врахувати момент інтерсуб'єктивності в розгляді емпіричного базису.

Інтенсивна дискусія з приводу П. р. серед логічних позитивістів у 1930-х рр. привела до відмови від цього поняття і тлумачення вихідних емпіричних тверджень як "речень спостереження", що описують властивості, які спостерігаються, чи відношення навколишнього світу.

Різку критику концепції П.р. із самого початку давав К. Поппер, підкреслюючи, що досвід може мотивувати наше рішення прийняти базисне твердження чи відмовитися від нього, але він школи не може цілком обумовити це рішення.

У рамках сучасної методології науки концепція П. р. становить інтерес з погляду історії філософсько-методологічної думки XX ст.

О. В. Руденко

ПСИХОАНАЛІЗ

ПСИХОЛОГІЗМ ТА АНТИПСИХОЛОГІЗМ

Протилежні позиції у вирішенні питання про можливість використання психології Сім законів і методів) як базисної науки про свідомість і пізнання і на цій основі підпорядкування їй таких філософських дисциплін як епістемологія, логіка та ін. Можливість такого використання психології і сам термін "П." запропонували нім. філософи Я. Фріз і Ф. Бенеке в XIX ст. Такою фундаментальною основою філософії Фріз вважає психологічну антропологію, спробу створення якої він здійснює на базі відповідного тлумачення філософії Канта, вважаючи за можливе встановити емпірично апріорні форми пізнання. Проте істотний вплив П. на філософію значною мірою був послаблений новаторськими працями Буля, Фреґе та ін. з питань нової логіки. Більше того - неокантіанці Марбурзької школи, так само спираючись на Канта, висувають ідею А. (і ширше - антинатуралізму), наголошуючи на таких особливостях пізнання, які не залежать не тільки від суб'єкта, але й від конкретної галузі знання. Пізнання при цьому тлумачиться ними не як психологічний процес, а як процес понятійного конструювання знання. У XX ст. цей напрямок (А) був підтриманий неопозитивістами (зокрема - Райхенбахом). Проте особливо нищівного удару по позиції П. завдав Гуссерль, запропонувавши на основі феноменологічної філософії (вчення про структурну єдність інтенційності) перехід до непсихологічного розуміння суб'єктивності.

І. В. Бичко

ПУАНКАРЕ ЖЮЛЬ АНРІ

РАЙЛ (RYLE) ҐІЛБЕРТ

РАЙНАХ АДОЛЬФ

(1883 - 1917) - нім. філософ, провідний представник ранньої феноменології. По закінченні гімназії Р. навчався у Мюнхенському ун-ті на юридичному ф-ті (1901), згодом - на філософському. Відвідує лекції з філософії та психології, які читав Т. Ліппс. З 1902 відвідує засідання "Академічного психологічного товариства", на яких збирались учні Ліппса - Й. Дауберт, М. Гайгер, О. Зельц, Т. Конрад (згодом найближчий товариш Р.), А. Пфендер та ін., пізніше відомі філософи. З 1903 активно вивчає "Логічні дослідження" Е. Гуссерля, згодом відвідує його лекції (1905), формуються особисті стосунки (листування тривало 1906-17). Вплив Р. на студентів Ґеттінґенського ун-ту, в якому він почав працювати (1909), був надзвичайно великим. "Студенти, які вивчали феноменологію в Геттінгені - Шапп, Дитріх фон Пльдебранд, А Койре та Едіт Штайн - у своїх спогадах про цей період, незалежно один від одного, вказують на Р., а не на Гуссерля як на свого дійсного учителя феноменології" (Г. Шпігельберґ). Блискучі якості Р. як викладача відзначає також Р. Інґарден. Подібна поляризація "інтелектуального метра" (Гуссерля) і молодшого, але дуже впливового серед студентів співробітника, як зазначають дослідники, не була випадковою: адже та ж структура стосунків відтворила себе згодом у Фрайбурзі, де роль такого другого полюса, який мав максимальний вплив серед студентів, посів М. Гайдеґґер.

Р. не розкрив повною мірою своїх інтелектуальних задатків, оскільки загинув під час війни. Осн. твори: "Кантове розуміння проблеми Юма" (1911), "До теорії негативного судження" (1911), "Апріорні основи громадянського права" (1913), "Про феноменологію" (доповідь у Марбурзі в 1914, надрук. 1921).

М. Д. Решетник

РАЙХ (REICH) ВІЛЬГЕЛЬМ

РАЙХЕНБАХ (REICHENBACH) ГАНС

(1891-1953) - нім. філософ і логік. Народився в Гамбурзі. Закінчив Ґетгинґенський ун-т, з 1920 читав лекції у Вищій технічній школі (Штуггарт), з J926 - проф. Берлінського ун-ту, після встановлення нацистського режиму в Німеччині емігрував до Туреччини (1933), де викладав філософію в Стамбульському ун-ті, потім до СІНА (1938), проф. Каліфорнійського ун-ту (1938-53). Лідер Берлінського гуртка філософів науки (К. Гемпель, В. Дубислав й ін.), у 20-і рр. зблизився з Віденським колом і підтримував із ним тісний контакт аж до розпаду цієї групи з початком 2-ї світової війни. Разом з Р. Карнапом заснував журнал "Erkenntnis", що відіграв помітну роль у розвитку філософії науки XX ст. Помер у Лос-Анджелесі.