Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

На формування філософських поглядів Р. вирішальний вплив справили методологічні ідеї науки 1-ї пол. XX ст.: квантової фізики, спеціальної і загальної теорії відносності, математичної логіки й теорії ймовірності. Визнаючи принцип верифікації як методологічний інструмент, Р. розширив його первісне трактування, замінивши поняття "істинності" поняттям "імовірності". Це дозволяло вирішити методологічні проблеми, пов'язані з загальними реченнями, які не могли бути верифіковані скінченою кількістю спостережень. Логіко-методологічний аналіз номологічних висловлювань (законів), здійснений Р., став класичним у сучасній філософії науки. Р. прийняв частотну інтерпретацію індуктивного висновку, на підставі якої сформулював правило встановлення ймовірності гіпотези. Імовірнісну логіку він оцінював як "логіку пізнання природи". Дослідницькі процеси, виражені цією логікою, можуть бути раціонально реконструйовані та утворюють "контекст обґрунтування" наукового знання, який слід відрізняти від "контексту відкриття", тобто сукупності психологічних чинників, що обумовлюють виникнення нового знання. Однак, Р. не вдалося довести зведення обґрунтування наукового знання до процедур індуктивного висновку, що дало підставу для критики з боку К.Поппера, який заперечував роль індукції в логіці науки.

Р. підкреслював наукове значення конвенцій, що лежать в основі так званих "координацію їх" визначень (тобто визначень, які пов'язують дане поняття з деяким об'єктом, що спостерігається, властивістю, явищем), що задають семантику абстрактних об'єктів. Подібними визначеннями вводяться поняття конгруентності, одиниці довжини, одиниці часу, одночасності й т. п. Не можна говорити про єдиний напрямок часу, оскільки фізично осмислене не тільки зростання (як у більшості термодинамічних процесів), але й зменшення ентропії. Р. використовував тризначну логіку зі значеннями "істинно", "хибно" і "невизначено" для такої інтерпретації квантової механіки, за якої принцип верифікації поширює свою дію на речення, що виражають співвідношення невизначеностей координати мікрочастинки і кількісної величини її імпульсу: встановлення неможливості перевірити істинність чи хибність речення також визнається верифікуючим фактом. Однак, таке розуміння верифікації означало відхід від первісних інтенцій неопозитивістської методології й філософії науки.

О. В. Руденко

РАНЕР (RAHNER) КАРЛ

РАССЕЛ (RUSSELL) БЕРТРАН

(1872-1970) - англ. філософ і математик, зробив значний внесок у розвиток математичної логіки. Народився в Треллеку (Вельс). Успадкував титул лорда у 1931. Вступив до коледжу Кембриджського ун-ту в 1890. Згодом став членом Лондонського Королівського тов-ва, був обраний членом ради коледжу Кембриджського ун-ту, читав лекції з філософії в багатьох ун-тах і коледжах. Істотні результати були отримані Р. в галузі символічної логіки та ЇЇ застосування до філософських і математичних проблем.

Найважливіша робота Р. в галузі символічної логіки -"Початки математики" ("Principia Mathematica", т. 1-3, 1910-13) - була написана в співавторстві з А. Н. Вайтхедом. Ця праця містить точне формулювання логіки й докладне доведення того, що теореми чистої математики випливають із принципи? логіки, а поняття математики можуть бути визначені в термінах логіки. Теза про зведення математики до логіки висувалася Р. у праці "Принципи математики" (1903), ряд найважливіших положень "Principia" викладався ним у статтях, що вийшли раніше. До цих принципів належать: теорія дескрипцій, елімінація кардинальних чисел і класів.

Дескрипціями, або описовими виразами, Р. називав вирази, подібні до таких: "автор Веверлі" і "золота гора". Він показав, що такі вирази можна усунути з мови за допомогою логічних переформулювань речень, у які вони входять. Наприклад, сказати, що "Автор Веверлі був шотландцем", - означає сказати: "Хтось написав Веверлі і був шотландцем". Ця теорія усувала необхідність передбачати, що такі речення стверджують про щось, чого не існує, і тим самим припускають множину сутностей, що включає в себе неіснуючі об'єкти. Крім того, теорія дескрипцій пропонувала новий тип визначення, який іноді називався "контекстуальним визначенням". Визначення Р. давало метод підстановки на місце самих речень інших речень, що мають таку структуру і не містять дескриптивних виразів.

Стосовно елімінації кардинальних чисел, Р. показав, що усі властивості числа можуть бути збережені, якщо визначити кардинальні числа в термінах класів. Кардинальне число даного класу було визначене як клас усіх тих класів, що подібні до нього; класи "подібні", якщо елементи, які входять у них, можуть бути поставлені у взаємно однозначну відповідність один одному. "Взаємно однозначна відповідність" була визначена за допомогою термінів словника логіки. Р. показав, що немає необхідності припускати н існування самих класів; за допомогою контекстуальних визначень речення, які, можливо, говорять про класи, можуть бути замінені іншими, більш складними, які свідчать про властивості, а не про класи. Ці визначення показували, що об'єкти, які раніше виводилися з деяких даних, а тому існування їх було проблематичним, можуть інтерпретуватися як логічні структури, побудовані з даних.

Щодо філософії Р. був переконаний, що, використовуючи логіко-аналітичний метод "Principia", її можна зробити наукою. Праця "Наше знання про зовнішній світ" (1914) була першою спробою застосувати цей метод у філософії. Услід за Вайтхедом Р. показав, що точки й моменти часу в математичній фізиці можна розглядати як конструкції, побудовані на даних чуттєвого досвіду, і запропонував подібним чином розглядати й фізичні об'єкти. Р. сподівався вирішити проблему відношення фізичного об'єкта до його сприйняття в чуттєвому досвіді, запропонувавши метод перекладу речень про фізичні об'єкти в речення, що містять вказівки винятково на сприйняття в чуттєвому досвіді. Але вже в роботі "Аналіз матерії" (1927) він проаналізував фундаментальні поняття фізики та вніс важливі модифікації власної теорії.

У роботі "Аналіз свідомості" (1921) Р. піддав логічному аналізу поняття психології. З його погляду, свідомість, вірування, сприйняття, пам'ять і бажання редуковані до останніх складових, до яких ми приходимо при аналізі матерії. Цю позицію іноді називають "нейтральним монізмом", оскільки, відповідно до цього підходу, і матерія і свідомість побудовані з однакової нейтральної "речовини". Такі об'єкти, як "душа" і "Я", про які говорила традиційна психологія, не здаються Р. досить значущими, щоб представляти їх навіть у вигляді конструкцій. Тотожність особистості, вважав він, може бути виражена через різні типи безперервності, наприклад, через безперервність досвіду.

В "Аналізі матерії" Р. висловив припущення щодо фундаментального характеру фізики в сенсі зведення законів інших наук, включаючи психологію, до фізичних законів.

У книзі "Людське пізнання: його сфера й межі" (1945) Р. стверджує, що психічні події відрізняються від фізичних саме тим, що можуть бути відомі безпосередньо. Для того, щоб виправдати виведення зведення психічних подій до фізичних, Р. уводить п'ять основних постулатів: постулат квазіпостійності, постулат незалежних причинних ліній, постулат просторово-часової безперервності, структурний постулат і постулат аналогії. Разом узяті, вони забезпечують попередню ймовірність індуктивних висновків, що самі по собі частіше помилкові, ніж істинні.

Р. широко відомий своїми творами і публічними лекціями на соціальні й етичні теми, а також своєю громадською діяльністю. Мотивом власної діяльності він вважав прагнення об'єднати й гармонізувати бажання людських істот. Переслідуючи цю мету, він багато писав на такі теми, як міжнародні відносини, економіка, освіта, шлюб і мораль. Ліберальні й неортодоксальні погляди Р. призвели до того, що йому було заборонено викладати в Сіті-коледжі в Нью-Йорку і - певний час — у Кембриджському ун-ті в Англії. Під час 1-ї світової війни він був ув'язнений за свою пацифістську діяльність. Р. був одним із перших членів Фабіанського тов-ва, обирався в парламент і з 1944 брав активну участь у роботі палати лордів. За видатні літературні здобутки філософ був нагороджений Нобелівською премією з літератури 1950.

У 50-60-ірр. Р. став усе більш активно брати участь в обговоренні питань міжнародного життя. Відразу після 2-ї світової війни він наполягав на тому, щоб Захід використовував наявну в нього на той час монополію на ядерну зброю і примусив СРСР до співробітництва в справі підтримки миру на планеті. Однак, розгортання холодної війни й поширення ядерної зброї переконали його в тому, що людство перебуває під загрозою знищення. Відома декларація протесту Рассела-Ейнштейна привела до організації Пагуонівського руху вчених. Р. приєднується до демонстрацій за заборону ядерної зброї. Після однієї з таких демонстрацій його протягом тижня утримували у в'язниці в Лондоні (1961). У 1962 під час Карибської кризи він інтенсивно листувався з Джоном Ф. Кеннеді і М. С. Хрущовим, закликаючи до скликання конференції глав держав, яка б дозволила уникнути ядерного конфлікту. Ці листи, а також звернення до глав інших держав світового співтовариства, були опубліковані в збірнику "Перемога без зброї" (1963). В останні роки життя Р. боровся проти інтервенції США у В'єтнамі. Він також засудив вторгнення СРСР і країн Варшавського договору в Чехословаччину в 1968. Помер Р. у Пенріндайдрайті (Вельс).

Р. належать також такі твори: "Освіта й добробут" (1926), "Скептичні есе" (1928), "Шлюб і мораль" (1929), "Завоювання щастя" (1930), "Науковий світогляд" (1931), "Освіта і суспільний лад" (1932), "Дослідження значення й істини" (1941), "Історія західної філософії" (1945), "Влада й індивід" (1949), "Непопулярні есе" (1950), "Вплив науки на суспільство" (1952), "Портрети з пам'яті" (1956) і тритомна "Автобіографія" (1967-69).

В. А.Бугров

РАЦІОВІТАЛІЗМ

(від лат. ratio - розум, vita - життя) - вчення, створене ісп. філософом X. Ортеґою-і'Ґассетом, згідно з яким первинною реальністю є співіснування Я і світу, що визначається як життя людини, індивідуальне, автономне життя. Життя - лише коло можливостей і перспектив, у результаті чого людина постійно опиняється перед необхідністю вибору. Знайти вихід з такої ситуації неможливо за допомогою раціоналістичного розуму, який намагається дослідити її натуралістичним шляхом, за аналогією з природою. На допомогу піднімається "вітальний розум", здатний охопити всю сукупність людського буття, спонтанні прояви життя людини, сфери ірраціонального в індивідуальному і соціальному житті.

Н. А. Аверкіна