Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

2) М. як епоха Нового часу. Новий час ("Modernity"), теоретизований Марксом, Вебером та іншими, розглядається як історичне поняття, що стосується доби, яка слідує за епохами Античності й Середньовіччя. У цей період докорінно змінюється погляд на історію: по-перше, перманентно скорочуються власне часові межі "актуальної історії"; по-друге, в епоху Просвітництва формується ідея "прогресу" як рушія історії. 3) М. як ідеологія: проект М. Поняття "проект М.", запропоноване Ю. Габермасом, найточніше підкреслює, що М. як ідеологія - це світоглядний проект, започаткований у добу Просвітництва.

О. П. Варениця

МУКАРЖОВСЬКИЙ ЯН

МУНЬЄ ЕММАНУЕЛЬ

МУР (MOORE) ДЖОРДЖ ЕДВАРД

(1873-1958) - англ. філософ. Народився в Лондоні. У 1898-1904 - член ради коледжу Кембриджського ун-ту, з 1911 читав лекції з етики, а з 1925 - проф. філософії в Кембриджі. У 1940-44 викладав у ряді амер. коледжів і ун-тів, потім повернувся до Кембриджа. У 1921-47 М. - редактор журналу "Mmd". У 1918 був обраний членом Британської АН, у 1951 нагороджений орденом "За заслуги". Помер у Кембриджі.

М. - один із найвпливовіших мислителів у сучасній англ.-амер. філософії; цей вплив обумовлений не тільки запропонованим ним методом філософствування, але й багатьма концепціями, з якими пов'язують його ім'я. Зусилля М. були спрямовані на аналіз відносно окремих, хоча й фундаментальних філософських проблем. Він прагнув до кінця розібратися в змісті висловлювань філософів і передумов, на яких ґрунтувалася істинність або хибність їхніх тез.

У сферу його інтересів входили етика, теорія пізнання і методи філософського аналізу. Багато його ідей започаткували цілі напрямки у філософії, однак сам він нерідко відкидав або серйозно змінював в подальшому свої тези.

Головним внеском М. в етику був аналіз змісту фундаментальних етичних понять - "добра", "правильності" і "обов'язку", насамперед у роботі "Початий етики" (1903). З його погляду, добро можна зрозуміти тільки завдяки інтуїції (т. зв. етичний інтуїтивізм). М. гостро критикував головні етичні системи за спробу визначити зміст "добра" в "натуралістичних" термінах задоволення, корисності й ін. У його розумінні інтуїція дозволяє побачити, що благі речі в житті - це певні цілісності, що складаються з естетичних насолод, любові й дружби.

Роботи М. з теорії пізнання дозволяють говорити про нього як про піонера руху, що ставив за мету відродження платонівського реалізму. У статті "Спростування ідеалізму", опублікованій в журналі "Mind", були піддані критиці суб'єктивістські теорії пізнання, наприклад, теорія Берклі, в якій існування речей поставлене в залежність від їхнього сприйняття. У багатьох істотних моментах М. залишався реалістом, хоча в ряді пунктів вважав свої ранні погляди сумнівними. У статті "Природа судження", що мала великий вплив на наступний розвиток філософії й логіки, він піддав докладному аналізу й критиці одне з головних припущень гегельянства (зокрема, системи Ф. Бредлі), а саме тезу про те, що не існує суто зовнішніх відносин. Відповідно до абсолютного ідеалізму, усі відносини є внутрішніми й необхідними. Ідея "внутрішніх відносин" спирається на холістичне учення про те, що властивості індивідуальних речей є певною мірою вторинними щодо властивостей усього Всесвіту в цілому. Така ж залежність прослідковується між розумом і "зовнішніми об'єктами". Критика теорії внутрішніх відносин була проведена М. і Б. Расселом з погляду т. зв. атомістичної картини світу, відповідно до якої світ складається з багатьох індивідів, відносини між якими існують завдяки випадковим обставинам.

Роботи М., присвячені методу філософії, привернули увагу до ролі лінгвістичного аналізу у вирішенні філософських проблем. М. намагався показати, що ряд традиційних проблем не можна вважати справжніми, оскільки вони виникають унаслідок невірного вживання повсякденної мови. Він також стає на захист позиції здорового глузду й шотландської школи Т. Ріда. Плідним для багатьох галузей філософії виявилося запропоноване ним у цьому зв'язку розрізнення між розумінням змісту таких суджень здорового глузду, як "Земля існувала багато років", і здатністю провести правильний аналіз цього змісту.

В. А. Бугров

"НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"

("Surveiller et punir", 1975) - книга M. Фуко, в якій в межах критики сучасного суспільства здійснюється широке дослідження пенітенціарної системи та способів, в яких вона проявляється. Фуко впроваджує ретроспективний аналіз системи покарання в Західній Європі. Пройшовши тривалу еволюцію, ця система знайшла свою найзручнішу форму втілення - в'язницю, яка дозволяє здійснювати головну мету - дисциплінувати людину через механізми нагляду і покарання.

Сучасний індивід - результат багатовікової "муштри", планомірно створений механізмами влади. Характеристиками влади є ЇЇ дискретність, всюдисущність, тотальність. Суспільство про ни кнуте відносинами влади і панування: шпиталь, кабінет лікаря, сім'я, місце роботи і т. ін. - осередки владних відносин. Соціальна дія сучасної людини є похідною від владних стосунків. Фуко пропонує вихід із такої сумної детермінації: людині пропонується стати співучасником владних стосунків і, таким чином, уповноваженим носієм влади. Формою такого "співіснування" Фуко пропонує виявлення, фіксацію, аналіз та на основі отриманого знання - опір різноманітним типам влади.

І. П. Дедяєва

НАЦИЗМ

НЕОМАРКСИЗМ

НЕОПОЗИТИВІЗМ

Один з основних напрямків західної філософії XX ст. Н. виник і розвивався як філософська течія, що вважає своєю метою аналіз та вирішення актуальних філософсько-методологічних проблем, висунутих розвитком науки. Така орієнтація зробила Н. найбільш впливовою течією сучасної західної філософії науки, хоча вже в 1930—40-х рр. (і особливо з 50-х рр.) більшість філософів починають чітко усвідомлювати неприйнятність його вихідних установок. Неопозитивісти намагались поєднати філософсько-методологічну складову з конкретно-науковим змістом. Тому багато хто з них має серйозні здобутки в розробці сучасної формальної логіки, семіотики, методології й історії науки. Як сучасна форма позитивізму, Н. підтримує його вихідні філолофсько-світоглядні принципи, а з них - насамперед ідею заперечення філософії як теоретичного пізнання, що розглядає фундаментальні проблеми світорозуміння і виконує в системі культури особливі функції, не здійснювані спеціально-науковим знанням. Принципово протиставляючи науку філософії, Н. вважає, що єдино можливим знанням є тільки конкретно-наукове знання. Отже, Н. виступає як найбільш радикальна і послідовно обґрунтована форма сцієнтизму у філософії XX ст. Це обумовило його розквіт у 20-30-х рр. і, водночас, його кризу та занепад вже в 2-й пол. 40-х рр.