Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

ЛЕНІН

ЛІБЕРАЛІЗМ СУЧАСНИЙ

ЛІНГВІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

ЛІОТАР ЖАН-ФРАНСУА

(1924-1998) - франц. філософ, представник постструктуралізму. Автор культового твору "Ситуація постмодерну" (1979), після виходу якого був зарахований до класиків постмодерну, хоча сам таким себе не вважає. Поняття постмодерну, за Л., вказує не стільки на хронологічний, скільки на змістовний елемент розвитку філософії. Сутність філософського методу Л. можна визначити як максимально незаангажоване споглядання досліджуваного феномена - постмодерну, феноменології, психоаналізу тощо. Наслідком такого підходу стає постійна "присутність" Л. в усіх своїх текстах, але ця авторська присутність пов'язана з об'єктивністю запропонованого читачеві аналізу. Саме в такому ключі створені роботи Л.: "Феноменологія" (1954), "Дискурс, фігура" (1971), "Відхилення, починаючи з Маркса та Фройда" (1973), "Лібідінальна економіка" (1974), "Трансформатори Дюшана" (1977), "Варварські інструкції" (1977), "Варварські рудименти" (1977), "Оповідання, що жахають" (1977, у співавторстві з Ж. Монорі), "Могила інтелектуала" (1984), "Розбрат" (1986).

С. В. Куцепал

"ЛОГІКА СМИСЛУ"

"ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ"

("Tractatus logiko-philosophicus", 1921) - праця австр. математика та філософа Л. Вітґенштайна. Написана у формі афоризмів і є синтезом його ранніх філософських і світоглядних ідей. Робота над текстом велась з 1913 і була завершена лише в роки 1-ї світової війни, коли Вітґенштайн потрапив до полону. Згодом один екземпляр був направлений Расселу, другий - Фреґе. Текст "Л.-ф.т." був надрукований в 1921 в "Анналах натурфілософії". У 1922 вийшов англомовний варіант із передмовою Рассела. У 1961 зроблено новий переклад "Л.-ф.т." Д. Персом та Б. Макгинтсом, повторно текст переглянутий у 1974 з урахуванням опублікованого листування Вітґенштайна з перекладачем "Л.-ф. т." Ч. Орденом.

Спочатку рукопис мав назву "Речення ("Der Satz"). До публікації цієї праці Вітґенштайн не був відомий широкій філософській спільноті. Оригінальність підходу молодого філософа до вирішення проблеми логіко-математичного знання помітили лише старші колеги з Кембриджу. "Л.-ф.т." набув популярності наприкінці 20-х рр. XX ст. Він був використаний представниками Віденського гуртка у створенні доктрини логічного позитивізму.

У 1952 в Австрії були знайдені три зошити Вітґенштайна з записами у вигляді щоденника (підготовчий етап до написання "Л.-ф.т."). Вони опубліковані вперше в 1961 разом із "Нарисами з логіки".

Одне з центральних місць в даній роботі посідає розгляд проблеми співвідношення мови і світу. Йдеться про особливий світ, корелятом якого є мова. Автором досліджуються структури подібності мови і світу. На думку Вітґенштайна, мова, яку він розробляв, має давати повний опис світу фактів. Чи означає це, що світ зводиться до простої фактичності, до логічної структури фактичності? Межі мови - це межі світу, онтологічні межі.

У передмові до англомовного варіанту "Л.-ф. т." Рассел написав, що для того, щоб мова була пристосована до ствердження чи заперечення фактів, між структурою її речення і структурою фактів має бути дещо спільне. Але воно не може бути висловлене, а може бути лише показане. Вітґенштайн, згодом, написав, що Рассел його не зрозумів, і головне - це теорія того, що може бути виражено висловлюваннями, тобто мовою (теж саме, що може бути мислимим) — і того, що не може бути виражено висловлюванням, а лише показано, що є кардинальною проблемою філософії. У вступі "Л.-ф.т." Вітґенштайн говорить, що весь смисл роботи можна виразити так: те, що взагалі може бути висловлено, може бути висловлено ясно, а про що неможливо говорити, про те слід мовчати.

Отже, автор "Л.-ф. т." ставить щонайменше два завдання: по-перше - побудова картини світу; по-друге - виявлення меж пізнання і мислення. Потрібно відповісти на запитання, що і як ми можемо мислити, які межі нашого світу, межі мови і логіки? Мета Вітґенштайна не так у розробці філософії мови, як у побудові "картини світу" через дослідження формальних логічних властивостей мови. Що ж до статусу логіки, то вона наповнює світ; межі світу є її межами.

Мова в "Л.-ф.т." розглядається як єдина система, ставиться завдання виявити репрезентативний і пізнавальний її аспекти, не залежно від того, чи йдеться про штучні, чи про природні мови. Мова і світ мають спільну логічну структуру. Фактам світу відповідають факти - "образи". "Форма відображення" - характеристика спільного образу і стану речей. "Логічна форма" - те, що необхідно будь-якому образу для відображення фактичного. Це єдина структура думки і дійсності. Тотожність мислення і мови відбувається шляхом тотожності думки і речення.

Об'єкт - значення елементарного знаку. Кожен об'єкт існує в "логічному просторі" і співвідноситься з іншим об'єктом. Це утворення є "станом речей". Так об'єкти утворюють "субстанцію світу".

Філософія, за Вітґенштайном, має бути критикою мови, діяльністю з прояснення думок, виявленням логічної форми речень. Смисл речення показує умови його істинності.

О. А. Зубчик

ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА

Розділ математичної логіки, присвячений проблемі відношення висловлювання чи його частин до реальності.