Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

(1891-1970) - амер. філософ нім. походження, видатний представник логічного позитивізму, зробив визначний внесок у розвиток логіки і філософії науки. Народився у Вупперталі. Отримав освіту в Єнському й Фрайбурзькому ун-тах, В Єні слухав лекції Ґ. Фреґе, там у 1921 захистив докторську дисертацію. К. викладав спочатку у Віденському ун-ті (1926-31), а потім у Німецькому ун-ті в Празі (1931 -35). У ці роки він був одним із найбільш активних членів групи філософів і математиків, відомої як Віденське коло, й цікавився логікою й проблемами наукового методу. Разом з Райхенбахом заснував журнал "Пізнання" ("Erkenntnis", 1930-40). Він був також одним із засновників відомої серії "Міжнародна енциклопедія уніфікованої науки". У 1936 емігрував до США. Був проф. Чиказького ун-ту (1936-52) і Каліфорнійського ун-ту в Лос-Анджелесі (1954-70). У 1952-54 працював у Принстонському ун-ті. Помер у Санта-Моніці (шт. Каліфорнія).

На думку К., логічний позитивізм (чи логічний емпіризм), що відкидає метафізику й прагне знайти істину про світ винятково за допомогою природничих наук, зобов'язаний своєю назвою двом головним тезам: 1) вирішення філософської проблеми вимагає логічного аналізу мови, якою формулюється проблема, а тому логіка відіграє центральну роль у філософії; 2) будь-яка значуща теорія, що не є суто логічною або математичною, повинна бути доступна емпіричній перевірці. Широко відома робота К. "Подолання метафізики за допомогою логічного аналізу мови". Праці філософа містять ретельну розробку цих тез і утворюють широкий теоретичний базис для їхнього застосування; в них також розробляються інструменти логічного аналізу філософії. Серед робіт К, присвячених логіці і семантиці, - "Логічна конструкція світу", "Логічний синтаксис мови", "Основоположення логіки і математики", "Дослідження з семантики", "Значення і необхідність", а також інші книги і безліч статей. Аналіз К. філософських проблем, в т. ч. обговорення принципу верифікації, міститься в його творах, присвячених теорії пізнання і філософії науки.

К. доводить, що в різних галузях природних і соціальних наук використовується один загальний метод перевірки гіпотез і теорій, а поняття, що використовуються в них, можуть бути зведені, за допомогою особливих "речень зведення" (операціональних визначень і постулатів значення), до одного загального базису — понять, які ми вживаємо для опису знайомого усім фізичного світу, що нас оточує (т. зв. фізикалізм). Важливим результатом К в аналізі співвідношення теорії й досвіду є строго формалізована кількісна теорія логічної ймовірності, тобто міри індуктивного, чи ймовірного підтвердження теорії. Головні його роботи в цій галузі: "Логічні підстави імовірності" і "Континуум індуктивних методів". Останні роки життя К присвятив розробці різних аспектів і застосувань індуктивної логіки.

В. А. Бугров

К'ЄРКЕҐОР (KIERKEGAARD) СЬОРЕН

"КІНЦЯ ФІЛОСОФІЇ" ПРОБЛЕМА

За останні десятиліття філософська думка зазнала суттєвої трансформації, пов'язаної з усвідомленням завершення епохи Модерну. Поступово свою колишню значущість втрачають традиційні критерії класифікації філософських текстів та самих філософів, елімінуються межі між різними філософськими напрямами. Характерними рисами діяльності філософів стали перегляд минулого, рефлексія історичності й зв'язку філософії та культури.

Упродовж 80-90-х рр. XX ст. між філософами США та Європи розгорнулася дискусія, що стосувалася цілого спектра так званих "метафілософських" питань, головними серед яких були питання про сутність філософії як світоглядної дисципліни, про співвідношення і протиставлення образу "філософії як літератури" та образу "філософії як науки". Особливого звучання набула проблема "К. ф."п., актуалізована завдяки радикальній критиці розуму, здійсненій франц. філософами (м. Фуко, Ж. Дерріда та ін.), послідовниками Ф. Ніцше та М. Гайдеґґера, з їхніми ідеями деструкції метафізики та критики історії. Під цим кутом зору сформувалося специфічне проблемне поле дослідження, у межах якого з'являється низка питань: підстав та "можливості" філософування як такого, покликання філософії, питання форми існування філософії: "філософія як теорія" чи "філософія як практика"?

Питання щодо можливих перспектив розвитку філософії знайшло своє відображення в дискусіях між представниками різних філософських напрямів та шкіл (постаналітична філософія, постструктуралізм, критична теорія, герменевтика тощо), зумовивши появу низки можливих варіантів розв'язання "К. ф." п. - проблеми "трансформації" філософії. Представники аналітичної філософії Д.Девідсон та М.Дамміт вважають, що філософія продовжується в альтернативних, невідомих досі формах "теорії значення". На думку А Макінтайра та Г. Блуменберґа, продовження життя філософії досягається шляхом її трансформації у різновид філософської історіографії. Г.-Ґ.Ґадамер та П.Рікер пропонують ідеї герменевтичної трансформації філософії.

Для К.-О. Апеля та Ю.Габермаса питання продовження філософії вирішується через її трансформацію в розумінні. Ці філософи не відмежовуються від раціоналістичної традиції в європейський культурі і називають себе "постметафізиками", а не постмодерністами. Вони вважають, що філософія діє лише за наявності умов раціональності, отже, не можливо відмовитися від використання таких метафізичних категорій, як "раціональність" і "розум", що забезпечують умови можливості філософії як такої. На думку Апель, одне з головних завдань філософії сьогодення - поєднання традиції аналітичної філософії та трансцендентальної прагматики, яке відкриває нові перспективи розвитку філософської думки.

Протилежну позицію щодо перспектив розвитку філософії було представлено у межах постмодерного дискурсу — Ж. Дерріда, Ж.Дельозом, Ф.Ґваттарі, Ж.-Ф.Ліотаром, м. Фуко та ін. Для цих філософів "К.ф."п. має вирішальне значення: вона безпосередньо пов'язана із критичною рефлексією над історичною долею класичної традиції філософування, від Декарта до К. Маркса. Первинну розробку тема "завершення метафізики" та "К. ф." п. отримала, насамперед, у позитивізмі та марксизмі.

Актуалізація "К. ф." п. пов'язана із критикою "традиції західної метафізики" М. Гайдеґґером. Саме гайдеґґерівський перегляд історії європейської філософії дозволив Ліотару, Дерріда, Фуко та іншим сучасним філософам дистанціюватися від метафізичної традиції. Розгортання "К. ф." п. знаходимо і у працях франц. філософа М. Фуко. У статті "Про трансгресію" він характеризує сучасну добу як "епоху коментарів", у яку філософія відчуває себе багатоликою пустелею. На його думку, призначення сучасної філософії полягає у здійсненні нею критичної саморефлексії, у зосередженні над власною думкою і подоланні її власної обмеженості.

О. П. Варениця

КОЖЕВ (ПРІЗВ. КОЖЕВНІКОВ) ОЛЕКСАНДР

(1902-1968) - франц. філософ рос. походження, один із лідерів т.зв. екзистенціалістського неогегельянства. Народився в Москві. Вчився в Німеччині в Ясперса. Великий вплив на К. здійснив М. Гайдеґґер. У 30-х рр. читав лекції з Геґелевої "Феноменології духу" (пізніше опубліковані). Основним недоліком Геґелевої філософії К. вважав монізм, він звинувачував Геґеля в розповсюдженні (екстраполяції) діалектики на "натуральне буття".

Обґрунтовуючи на противагу Геґелю дуалістичну концепцію, К. здійснює розмежування між "натуральним буттям", тобто природою, і людським існуванням. "Потрібно, - писав К., - розрізняти, з одного боку, натуральну реальність, яка є тотожною собі, а тому не діалектичною в собі: такою, яка діалектично не заперечує себе: з іншого боку, людську реальність, котра діалектично заперечує як саму себе, так і натуральну реальність ".

Перекручуючи діалектичний метод Геґеля, К. видає його за "феноменологічний" метод. Концепція діалектики К., як діалектики виключно "людського існування" ("Я не припускаю, - писав він, - діалектики натурального буття"), значно вплинула на ряд сучасних суб'єктивістських теорій діалектики.

Серед слухачів К. були Сартр, Мерло-Понті, Іпполіт, Арон, Фессар та ін. Вони сприяли розповсюдженню "оновлених" Геґелевих ідей у різноманітні сфери франц. філософії, соціології і теології.

А. І. Трубенко

КОЗЛОВСЬКИЙ ПЕТЕР