Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

КОЛЛІНҐВУД РОБІН ДЖОРДЖ

(1889-1943), англ. філософ та історик, представник неогеґельянства; фахівець з древньої історії Британії. Проф. філософії в Оксфорді (з 1935). Його погляди формувались під впливом Кроче. За К., філософія, на відміну від конкретних наук, що опираються на чуттєвий досвід, вивчає "досвід мислення", або "досвід вторинного порядку". К вважав, що поняття філософії не можуть бути інструментаріями формальної логіки - останні мають сенс щодо понять науки. У філософії основоположне значення має діалектична логіка, "об'єктом якої є не абстрактне, а конкретне мислення історії і філософії". Розриваючи зв'язок між історією і філософією, К. доводить, що філософія повинна засвоїти методи історії, і що обидві дисципліни мають спільний предмет - людське мислення, що розвивається історично. Історик вивчає мислення через аналіз продуктів матеріальної і духовної культури, а філософ - через розмірковування щодо даних самосвідомості і рефлексії.

Метод філософії, за К., - класифікація матеріалу досвіду шляхом встановлення відношень субординації між різноманітними його видами, "шкала форм"; цю "шкалу форм" утворюють мистецтво, релігія, наука, природознавство, історія і філософія. Висхідна ієрархія "форм духовної активності" ґрунтується, відповідно на здатностях уяви, символізації і абстрагування.

У філософії як вищій формі самосвідомості суб'єкт приходить до абсолютного знання, встановлюючи, що зовнішній світ є "проекцією духу". В основний період життя К. прагне поєднати філософію з теологією, трактуючи "символи віри", як вихідні щодо філософського рефлексування у сфері абсолютного знання. У такому симбіозі особливо помітний вплив на творчість К. метафізичних традицій Платона і Геґеля.

А. І. Трубенко

КОМУНІЗМ

КОМУНІКАТИВНА ФІЛОСОФІЯ

КОРЕТ ЕМЕРІХ

(1919-1991) - австр. філософ, теолог. Проф. Інсбрукського ун-ту, член ордену єзуїтів. Його праці "Основоположні питання герменевтики" (1969), "Що таке людина?"(1973) та ін. відображають трансцендентально-антропоцентричну переорієнтацію неотомізму. Можливість оновлення томістської антропології вбачав у використанні філософської антропології Шелера, Ґелена і Плеснера, а також герменевтичних ідей Гайдеґґера та Ґадамера. Вважав, що лише через детальний аналіз специфіки людського існування можна обґрунтувати традиційні теми томістської метафізики та теорії пізнання.

Вихідною апріорною константою людського буття, за К, є перебування у світі. "Світ" - це сукупність феноменів свідомості, що наділені соціокультурним та індивідуальним змістом. Усвідомлення співпричетності із цілісністю історичного досвіду, який відображається в мові, й отримання бачення буття, людина здобуває через "горизонт світу".

Людина тлумачиться К як складна духовно-матеріальна субстанція, сутність якої виявляється під шаром феноменів. Зрозуміти саму себе людина може лише через своє ставлення до буття, через постійний вихід на зустріч буттю. У "відкритості" й "трансцендуванні", самоподоланні людини щодо Бога, народжується історія. Основою діалогу людини з іншими людьми та її культуротворчої діяльності є духовно-особистісне начало. Мета і сенс людського існування полягає у спогляданні Божественного Абсолюту: відношення до Бога конституює вихідну сутність людини. Релігія, будучи первинішою за філософію, реалізує вільне ставлення людини до Бога.

О. П. Варениця

КОТАРБІНСЬКИЙ ТАДЕУШ

КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ

Термін, що вживався багатьма представниками філософії XX ст. для позначення позиції, яка на відміну від т. зв. "наївного реалізму", який феноменалістськи ототожнює суб'єкт і об'єкт (неореалізм), або "догматичному реалізму", який некритично постулює об'єктивність зовнішнього світу (новочасний матеріалізм, радянський діалектичний та історичний матеріалізм), спирається на Кантів "критицизм" - А Ріль, визнаючи існування зовнішнього світу, настоював на якісному розрізненні між ним і знанням про нього. О. Кюльпе теж визнає існування зовнішнього світу, але знання про це дає лише мислення, "звільняючи" предмети від їх "суб'єктивно-чуттєвої оболонки". Ця ідея знайшла свій подальший розвиток у творчості Е. Бехера, А Мессера, А. Веншія. Подібна позиція (Дж. Хікс, С. Лаурі, Е. Сет та ін.), що бере свій початок від засновника т. зв. "шотландської школи здорового глузду" XVIII ст. Т. Pida і відроджується в XX ст. Дж. Е. Муром, ініціює виникнення в 1910-12 амер. "неореалізму", реакцією на який і був. амер. К. р. У 1921 у колективній праці "Нариси з критичного реалізму" з критикою неореалізму виступає група з семи амер. філософів -Д. Дрейк, А. О. Лавджой, Д. Б. Пратт, А. К. Роджерс, Дж. Сантаяна, Р.В.Селпарс, Ч.О. Стронґ, - яка протиставила неореалістському принципу "презентативного реалізму" (проголошення незалежності об'єкта від суб'єкта "незалежністю іманентного", що означало буквальне "включення об'єкта в суб'єкт у пізнавальному процесі, тобто — безпосереднє "упрозорення" об'єкта суб'єктом в пізнанні) принцип "репрезентативного реалізму", згідно з яким пізнання об'єкта суб'єктом опосередковується "даним" (або "сутністю"). Але перед К. р. одразу постає проблема статусу "даного" (якщо "дане" відрізняється від об'єкта, то що може гарантувати істинність пізнавального процесу?). У результаті К. р. поділяється на три групи, які дають різні відповіді на постале питання. Одна з груп — "есенціалістське крило К. р." (Дрейк, Роджерс, Стронґ, Сантаяна) - вважала "дані" сутностями ("essence"), онтологічно незалежними від суб'єкта, які утворюють особливе "царство" буття, поряд з трьома іншими "царствами" (матерії, духу й істини). Сутності мають властивість "актуалізовувати" названі сфери — перетворювати їх на справжню реальність. Одночасна "актуалізація" матерії і духу (збіг сутностей з матерією і духом) і формує істину ("царство істини"). Друга група -"онтологічний дуалізм" (Лавджой і Пратт) змушена була визнати відсутність гарантій істинності "даних", відмінних від об'єкта. Єдиною "гарантією" такого роду в них виступає "віра" в достеменність даних стосовно змісту суб'єкта. І, нарешті, третій варіант К.р., представлений Селларсом - власне К. р. своєрідний варіант матеріалістичної філософії (пізніше Селларс називає його "еволюційним натуралізмом" або "реформованим" чи "новим" матеріалізмом).

І. В. Бичко

КРІСТЄВА (KRISTEVA) ЮЛІЯ

KPOHEP (KRONER) РІХАРД

(1884-1974) - нім. філософ. Асистент, потім доц. і проф. ун-тів Фрайбурґа (1919-24), Дрездена (1924-29), Кіля (1929-34), Франкфурта-на-Майні (1934-35). У 1910 разом із Г. Мелісом та рос. філософами Ф. Степуном і С. Гессеном заснував міжнародний філософський журнал "Логос" і до 1933 був редактором його нім. вид. Позбавлений права викладання (1935), переїхав до Англії (працював в Оксфордському ун-ті), в 1940 - до Канади, а згодом до США (1949-52 - проф. філософії релігії в Об'єднаній теологічній семінарії, Нью-Йорк, з 1953 — в Темпльському ун-ті, Філадельфія). Еволюція філософських поглядів К. пройшла три етапи. Починав як учень Г. Ріккерта, від якого успадкував інтерес до проблеми цінностей. Прагнення осмислити наслідки світової війни привертають його увагу до філософії Геґеля. У другий, неогеґельянський період, у праці "Від Канта до Геґеля" (т. 1-2, 1921-24), К. намагається реконструювати цілісний хід розвитку нім. ідеалізму. Вперше К. розкриває значення ідей Ф. Шіллера для історії нім. класичної філософії. За К, Ф. Шіллер, інтерпретуючи інтелектуальну інтуїцію як естетичну, уможливлював перехід від етичного вчення Канта і Фіхте до естетичного вчення Шеллінґа. У праці "Самоздійснення духу. Пролегомени до культурфілософії" (1928) К. стверджує, що сутність і смисл культури укорінені в потребах людського духу, в притаманних йому протиріччях природного і Божественного, чуттєвого і раціонального, в полюсах єдності та множинності духу. У роки еміграції починається третій період творчості К., який пов'язаний з релігійними пошуками. Йому стають близькими ідеї С. К'єркеґора, "діалектичної теології".

М. Д. Решетник