Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

ЕКЗИСТЕНЦІЯ

(від лат. existo - існую) — специфічно людське існування у світі, що характеризується як "позамежове" (трансцендентальне) відносно натуралістично-психологічних параметрів буття і як посутньо незагальне — однократне, унікальне. Термін "Е." запроваджений датським мислителем К'єркеґором у 40—50-і рр. ХІХ ст.; від нього започаткована назва філософії — "екзистенціалізм". Термін "Е." етимологічно походить від лат. дієслова exsistere, яке, на відміну від дієслова sistere (що акцентує момент сталості існування - лишатися, утримувати, тривати тощо), означає процеси порушення сталості, виходу "за межі" її (виступати, виходити, виростати тощо). Це вказує на духовний характер специфіки людського існування на противагу існуванню матеріальних, субстанційних речей і явищ, оскільки духовність є унікальною ознакою людини. Люди, за християнською традицією, є тілесно тотожними істотами і різняться лише душею, яку Бог для кожної людини творить персонально і тим самим робить її принципово "позамежовою" щодо земного світу (істотою "не від світу сього"). Е., за Гайдеґґером, є інтенційним щодо об'єктивного буття "буттям-свідомістю", однократним і тому принципово неузагальнюваним "тут (ось)- буттям", лише "торканням" (а не просторовим "перебуванням в"), "світловою плямою" в бутті. Тому Е. завжди "передує сутності" (Сартр), що виступає похідною від Е. Звідси свобода Е., її принципова недермінованість зовнішніми щодо духовності чинниками, укоріненість у дусі, у "внутрішній людині".

І. В. Бичко

ЕКО (ЕСО) УМБЕРТО

ЕЛІАДЕ МІРЧА

ЕНҐЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ

(1820-1895) - нім. мислитель, однодумець К Маркса; в останній період діяльності (70-90-тірр. XIX ст.) в ряді принципових питань філософії припустився відходу від позиції Маркса до матеріалізму ХVII-ХVIIIст. (див. вступну статтю до розділу).

ЕПІСТЕМА

ЕПОХЕ

ЄЛЬСЬКІ КРИТИКИ

ЖАХ

ЖИЛЬСОН ЕТЬЄН АНРІ

ЖИТТЄВИЙ СВІТ

(Lebenswelt) - одна з головних категорії феноменології пізнього періоду творчості Е. Гуссерля ("Формальна і трансцендентальна логіка", "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія"). Ідея Же. виникає як уявлення про відпочаткові очевидності донаукової людської практики. Зміст Ж с. розкривається Гуссерлем як конкретно-історична основа взаємоузгодженого досвіду, як інтерсуб'єктивна ідентифікація будь-якого сенсу, як універсум анонімно посталих відпочаткових очевидностей, апріорних щодо логіко-теоретичних систематизацій природи, культури, життя. У цьому плані Ж с. виявляє себе як корелят інтенційно діючої суб'єктивності, як множина конституйованих трансцендентальною суб'єктивністю значень. Головна причина кризи європейських наук вбачається Гуссерлем у забутті ними своєї життєво-світової основи. Же внаслідок сказаного реалізує себе як горизонт, що визначає всі можливості діяння суб'єктивності.

І. В. Бичко

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ

ІДЕАЛІЗМ

ІНҐАРДЕН РОМАН

(1893-1970) - польськ. філософ-феноменолог, навчався у Львівському ун-ті (у Твардовського), потім у Ґетгінґенському ун-ті слухав лекції Гуссерля і став одним із найближчим його учнів; тісне спілкування з учителем продовжувалося і після переїзду останнього в 1916 до Фрайбурзького ун-ту, захистив написану під керівництвом Гуссерля докторську дисертацію "Інтуїція та інтелект в Анрі Берґсона" (1918), переписувався з Гуссерлем аж до його смерті в 1938. Проте вже в 1918 виникли істотні незгоди з позицією Гуссерля. І. наблизився до реалістично-позитивістської позиції Львівсько-Варшавської школи, не приймаючи поглядів пізнього Гуссерля доби "трансцендентальної феноменології". До 19391, викладає у Львові, в 1945-63 - проф. Ягеллонського ун-ту (Краків), у 1950-56 був усунений від викладацької праці комуністичною владою; з 1957 - член Польської АН. У 50-х - поч. 60-х рр. деякі ідеї І. наближаються до екзистенціалізму, пізніше еволюціонує до структуро-логічно-постстуктуралістської позиції. У ранній період І. віддавав перевагу епістемологічній тематиці, пізніше схиляється до онтології і естетики. В онтології І. розрізняв модуси існування (абсолютне, "реальне" буття; ідеальне, позачасове буття; чисте, "інтенційне" буття) та екзистенційні моменти. Буття як універсальна характеристика не схоплюється в об'єкті — ми здатні сприймати лише окремі екзистенційні аспекти (І. вичленовує такі пари протилежностей: екзистенційна автономія - екзистенційна гетерономія, екзистенційна первинність - екзистенційна похідність, індивідуальність і самостійність - екзистенційна несамостійність, самодетермінованість - екзистенційна випадковість. Естетична позиція І. пов'язана з онтологією. Твори мистецтва в їх існуванні розглядаються як чисті інтенційні об'єкти. Вони багатошарові - літ. твір, наприклад, містить фонетичний (чи візуальний) рівень, шар значень слів і рішень, шар описуваних у ньому об'єктів, шар явлення цих об'єктів. Всі ці шари взаємопов'язані в композиції цілісного феномена мистецтва.

І. В. Бичко