Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

(нар. 1960) - нім. філософ, представник практичної філософії. З 1988 проф. Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку, з 1992 проф. загальної вищої школи в Есені, з 1999 - проф. ун-ту Нотр Дам (США). Коло наукових інтересів - етика, метафізика, філософія політики, філософія техніки. Осн. твори: "Істина та історія" (1984), "Система Геґеля" (1987), "Криза сучасності та відповідальність філософії. Трансцендентальна прагматика, граничне обґрунтування та етика" (1990), "Практична філософія в сучасному світі" (1995).

Здійснив трансформацію трансцендентальної прагматики К.-0. Апеля на основі реабілітації об'єктивно-ідеалістичної метафізики (Ґ. В. Ф. Геґель, Г. Йонас). Г. наголошує на необхідності апріорних структур об'єктивного розуму, які є підставою суб'єктивності, інтерсуб'єктивності та буття загалом. Поєднання трансцендентальної філософії з метафізикою дає змогу онтологічно обґрунтувати моральні належності. Г. прагне довести матеріальну етику цінностей, яка б відповідала викликам науково-технічної цивілізації.

Автор циклічної теорії в історії філософії.

О. П. Варениця

ҐАДАМЕР ГАНС-ҐЕОРҐ

ҐВАТТАРІ (GUATTARI) ФЕЛІКС

(1930-1992) - франц. психіатр та психоаналітик. Один із авторів концепції шизоаналізу та просторової моделі філософського мислення. Осн. праці (у співавт. з Ж.Дельозом): "Капіталізм та шизофренія" (т. 1 - "Анти-Едіп", 1972; т.2 -"Тисяча плато", 1980); "Що таке філософія?" (1991).

Здійснював дослідження проблем шизофренії. Захоплювався психоаналізом, але згодом виступив із критикою концепцій 3. Фройда, Ж. Лакана та Г. Маркузе. Створена у співавторстві з Ж.Дельозом концепція шизоаналізу спрямована на подолання психоаналітичних ідей та критику репрезентації.

У роботі "Капіталізм та шизофренія" Ґ. та Дельоз реабілітують продуктивне бажання, яке експериментує і творить. Воно не ототожнюється з нестачею, а визначає позитивність та стверджувальну силу. Здійснюючи філософсько-психологічний аналіз класичного відношення, встановленого між бажанням і нестачею, автори вважають себе спадкоємцями Спінози та Ніцше.

У праці "Що таке філософія?" Ґ. та Дельоз розглядають філософію як креативну діяльність, що розгортається в просторі, а не в часі. Філософія постає як мистецтво формування і винайдення концептів.

О. П. Варениця

ҐЕЛЕН (GEHLEN) АРНОЛЬД

ҐЕНОН (GUENON) РЕНЕ-ЖАН-МАРІ ЖОЗЕФ

ҐЛЮКСМАН АНДРЕ

(нар. 1937) - франц. філософ, один з лідерів т. зв. "нових філософів", працював асистентом Р. Арона, активний учасник студентського руху 60-70-х рр., прихильник маоїстської версії марксизму. Розглядав війну як головний феномен цивілізації ("Розмисел про війну", 1967). Війна існує в двох іпостасях - як абсолютне знищення, і як система опору такому знищенню - революції. Суть соціуму, за Ґ., полягає у стосунках панування і підкорення, що втілюються в державі і ведуть до тоталітаризму; ідейним джерелом останнього є марксизм, необхідність спростування якого і стала для "нових філософів" об'єднавчим принципом. Досягнення свободи в "одержавленому" суспільстві неможливе, оскільки в останньому завжди незримо присутній Державець, що створив і суспільство, і його закони. Суспільство в принципі не є вільним, оскільки будучи спільнотою "рівних" вводить дисципліну -цей всезагальний раціональний принцип" поневолення. Головні "винуватців" зростаючого тоталітаризму - творці "революційних теорій" - Фіхте, Геґель, Ніцше і Маркс, оскільки саме вони у своїх творах ("текстах") виражають "дискурс Володаря". Можливість протистояти подібним вченням міститься у творчості мислителів, які, як твердить Ґ., не будують "позитивних теорій", а вчать "розкривати заблудження" - Декарт, Сократ та ін. Уникнути катастрофи, вважає Ґ., можливо, але суспільство, здатне реалізувати гуманізм і зберегти одиничне, засуджене на "самотність".

І. В. Бичко

ҐОНСЕТ ФЕРДИНАНД

ҐУДМЕН (GOODMAN) ГЕНРІ НЕЛЬСОН

ДАММІТ МАЙКЛ ЕНГОНІ ЕРДЛІ

(нар. 1925) - брит. аналітичний філософ і логік. Народився в Лондоні. Навчався в Оксфорді, з 1950 до 1979 викладав у Бірмінгемському і Оксфордському ун-тах. З 1979 обіймає посаду проф. логіки в Оксфорді. Найбільший вплив на формування поглядів Д. справили філософські ідеї Фреґе й пізнього Вітґенштайна, інтуїціоністська філософія математики і неопрагматизм Куайна.