Розділ «ЧАСТИНА VI. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»

Головна сфера досліджень Д. - філософія мови, якій він приписує роль інтегруючого центру у філософії. Філософія мови лежить в основі метафізики: тільки вивчивши мову, ми можемо пізнати світ, і лише через аналіз мови ми можемо аналізувати мислення. На думку Д., першим ключову роль філософії мови усвідомив Фреґе, тому аналітичну філософію варто коротко визначати як "постфрегівську". У двох великих роботах - "Фреґе" (1973) й "Інтерпретація філософії Фреґе" (1981) - Д. критично переробляє теорію значення Фреґе. Він підкреслює, що мова слугує не тільки для вираження думки, це насамперед соціальне явище, а її головна функція - комунікативна. Центральне завдання філософії мови Д. вбачає у створенні систематичної теорії значення. У принципах цієї теорії виразно формулюється наявне й імпліцитне знання, що виявляється в практиці використання нами мови. Така теорія повинна бути теорією про те, що означає розуміти мову, і в цьому сенсі вона повинна бути "повнокровною", тобто не повинна спиратися на жодні припущення про те, що мовець уже розуміє якісь мовні вирази. Разом з тим, Д. не приймає і холістського трактування розуміння: він не згоден із тим, що розуміння окремого положення передбачає розуміння мови в цілому, хоча й готовий визнати, що розуміння будь-якого речення залежить не тільки від розуміння слів, з яких воно складається, але й від розуміння значного фрагмента мови. Систематична теорія значення повинна ґрунтуватися на атомарній (вихідна одиниця — окреме слово) чи молекулярній (вихідна одиниця - окреме речення) моделі мови. Однак, Д. відкидає ту точку зору, що розуміти речення - це знати умову його істинності. Ми часто розуміємо речення, хоча не в змозі встановити умови їх істинності. Більш того, в мові наявна величезна кількість речень, умови істинності яких ніколи не будуть нам відомі, оскільки вони недосяжні для наших пізнавальних здібностей. Єдине вирішення цієї проблеми Д. вбачає в тому, щоб відмовитися від принципу двозначності, відповідно до якого кожне речення є істинним чи хибним зовсім незалежно від нашого знання про світ. У цьому рішенні позначається вплив інтуїціоністської філософії математики. Виходячи з цього, Д. пропонує визначати як істинні чи помилкові тільки "ефективно розв'язувані" висловлювання, тобто ті, які ми можемо верифікувати. Верифікованість висловлювання означає, що в нас є можливість невдовзі опинитись у ситуації, коли це висловлювання можна ствердити або заперечити. Поняття "стверджуваність" стає центральним у верифікаціоністській семантиці Д., де верифікація охоплює досить широкий спектр процедур — від вказування на деякий чуттєвий досвід до математичного доведення. Надалі він спробував побудувати фальсифікаціоністську семантику. На основі цих семантичних ідей Д. формулює свій аргумент проти реалізму. Його головна теза в питанні про реалізм полягає в тому, що розбіжність між реалістами та їх супротивниками стосується не класу сутностей (фізичних об'єктів, ментальних подій, математичних об'єктів і т.д.), а класу тверджень про ці сутності. Реалісти, приймаючи принцип двозначності, вважають, що твердження розглянутого класу мають об'єктивне істинісне значення незалежно від нашого знання про світ. Свою позицію Д. визначає як "антиреалізм".

В. А. Бугров

"ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"

("Two Dogmas of Empiricism", 1951) — праця амер. логіка та філософа науки В. Куайна. Написана під впливом знайомства та співпраці з Р. Карнапом і А. Тарським, після обговорення проекту Карнапа, що отримав назву "Значення та необхідність" (1947).

Першою з "догм" Куайн називав розмежування позитивістами аналітичного і синтетичного знання. За Карнапом, таке розмежування мало величезне значення для філософії науки. Куайн, спираючись на прагматизм, що описує "холістичний характер експериментального контролю", намагався довести, що чітке розмежування провести неможливо. Поняття "аналітичне" тут визначається через поняття "синонімія", але вона не є істиною в останній інстанції. Отже, за Куайном, критерій розмежування залишається прагматичним.

Другою з "догм" є радикальний редукціонізм - "переконання, що кожне осмислене твердження еквівалентне деякій логічній конструкції з термінів, що посилаються на безпосередній досвід". Дотримуючись цієї позиції, емпіристи вважали, що будь-яке синтетичне судження асоційоване лише в одну сферу чуттєвих даних та будь-яку пропозицію можна взяти окремо від інших і, перевіривши її, підтвердити або спростувати. Куайн стверджував, що перевірці має підлягати тільки "поле науки" в цілому: "Моє контрприпущення, яке суттєвим чином випливає з учення Карнапа про фізичний світ у „Aufbau", полягає в тому, що наші твердження про зовнішній світ постають перед судом чуттєвого досвіду не індивідуально, а тільки як суцільне тіло".

Отже, за Куайном, немає ніякої першої філософії, на яку можна було б спиратись як на фундамент, а, отже, теорія має обґрунтовувати сама себе; різні науки розуміються в певній сукупності - метафорично, як "корабель", що складається з різних частин і в той же час є чимось цілим (грец. - цілий, звідси - "холізм Куайна").

Гіпотези (речення), мовби сегменти ланцюжків, скріплені між собою. Коли не витримує перевірки один сегмент, та він просто відкидається, але при цьому "тіло" теорії в цілому зберігається, чого не може бути при ізоляціоністському підході. За Куайном, наші речення про зовнішній світ постають перед трибуналом чуттєвого досвіду не індивідуально, а тільки як єдине ціле. Пізніше Куайн пом'якшив позицію "радикального холізму" своїх перших творів.

Філософія науки Куайна значною мірою випливає з двох його принципових настанов - біхевіоризму та номіналізму. Біхевіоризм Куайна полягає в тому, що свідомість і мислення людини розглядаються згідно з проявами її поведінки, не лише рухів, але й проявами вербальними та емоційними. У центрі уваги - схема "стимул-реакція". Свідомість та мислення розглядаються остільки, оскільки вони проявляють себе у відповідях на стимули, що надходять від зовнішнього середовища. Біхевіоризм Куайна доповнює його номіналізм, що приймає як реально існуючі одиничні емпірично спостережувані предмети.

О. А. Зубчик

ДВОРКІН (DWORKIN) РОНАЛД

ДЕВІДСОН (DAVIDSON) ДОНАЛД

(1917-2003) - амер. філософ. Народився в Спринґфілді (шт. Массачусетс). Закінчив Гарвардський ун-т. Викладав у Стенфордському, Принстонському, Чиказькому ун-тах, а також в ун-ті Рокфеллера. З 1981 — проф. Каліфорнійського ун-ту в Берклі.

Д. розробляв теорію дії, теорію пізнання, філософію свідомості і теорію значення. Одна й та ж подія описується різним чином: взята в ментальному плані, вона виступає як підстава дії, узята у фізикалістському плані - як причина дії. Це означає, що ментальні й фізичні події можуть перебрати в причинно-наслідкових відносинах. Однак, строгих психофізичних законів, тобто законів, що пов'язують ментальні й фізичні події, не існує. У праці "Ментальні події" (1970) філософ показує, яким чином три вищевикладених припущення можуть бути приведені у взаємну відповідність. Хоча строгого закону, що встановлює зв'язок між ментальним описом події та фізичною дією, не існує, проте є строгий закон, що встановлює зв'язок між фізикалістським описом цієї події та дією. Позицію Д. називають "аномальним монізмом": монізм цієї позиції полягає у ствердженні тотожності ментальних подій з фізичними, а аномалія -в запереченні психофізичних законів.

Природна мова має "композиційну" природу, тобто можливість нескінченного утворення нових речень. Для адекватного відображення цієї природи Д. пропонує спиратися на рекурсивну теорію істини, запропоновану А. Тарським. Ця теорія дозволяє для кожного речення мови L сформулювати теорему в метамові М. Ця теорема має форму "Т": "V є істинним, якщо і тільки якщо 4р" (при цьому V означає речення мови Ь). Якщо виходити з того, що значення речення визначене умовою його істинності, то "Т" задає значення речення мови Ь, не використовуючи при цьому самого поняття значення.

Щоправда, застосування "Т" у теорії значення проблематичне, оскільки "Т" усього лише вимагає, щоб позначене через 'в' речення було еквівалентним 'р' у плані істинності або хибності. Але таку еквівалентність можуть мати і речення з різними значеннями. Способи, що дозволяють обійти ці утруднення в процесі емпіричної розробки і перевірки теорії значення, Д. демонструє в роботі "Радикальна інтерпретація" (1973). При тлумаченні невідомої мови, на його думку, потрібно дотримуватися "правила поблажливості". Це правило вимагає розглядати переконання того, хто говорить, як логічно пов'язані і такі, що відповідають навколишньому світу.

В. А. Бугров

ДЕКОНСТРУКЦІЯ

ДЕЛЬОЗ ЖІЛЬ

(1925-1995) - представник постмодерністського напрямку у франц. філософії, інтерпретатор та деконструктор історико-філософських текстів. Осн. праці: "Марсель Пруст та знаки" (1965), "Берґонізм" (1966), "Розрізнення та повторення" (1968), "Логіка смислу" (1969), "Капіталізм та шизофренія (у співавт. з Ф. Ґваттарі; т. 1 - "Анти-Едіп", 1972; т. 2 — "Тисяча плато", 1980), "Фуко" (1986), "Що таке філософія?" (1991, у співавт. з Ф. Ґваттарі), "Критика та клініка" (1993).