Розділ «ЧАСТИНА V. СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.»

МАРБУРЗЬКА ШКОЛА

MAX (MACH) ЕРНСТ

МЕН ДЕ БІРАН (MAIN DE BIRAN) МАРІ ФРАНСУА П'ЄР ҐОНТЬЄ ДЕ БІРАН (GONTHIER DE BIRAN)

(1766-1824) - франц. філософ-волюнтарист, політичний діяч, рояліст. Філософські погляди М. де Б. формувалися у боротьбі проти ідей франц. Просвітництва і франц. матеріалізму. М . де Б. цікавили головним чином питання теорії пізнання, які розглядалися у працях "Вплив звички на здатність мислити" (1803), "Фрагменти, що стосуються основ моралі і релігії" (1818) і в підсумковому "Нарисі про основи психології" (1812). За М.де Б., не можна ототожнювати чуттєву здатність із свідомістю. Свідомість виявляється лише тоді, коли виникає самосвідомість, особистість (Le moi). Тому головне завдання філософії і полягає у виявленні того "первинного", "основоположного факту", який констатує особистість - "Я". М. де Б. вважав, що цей факт перебуває у внутрішньому світі, у внутрішньому досвіді людини. Тому філософські проблеми він прагнув розв'язувати на ґрунті психології, але і здатність сприйняття не обмежується лише фізичною чуттєвістю. Найпростіші враження включають у себе пасивні відчуття (sensations) і активні сприйняття (perceptions). Виникнення перших є наслідком дії зовнішнього світу на нас, на наші органи чуттів, і не залежить від нашого "Я". Виникнення ж сприйняття визначається нашим "Я", його активністю, яку М. де Б. в останніх працях розглядав, як щось " над органічне ", незалежне від фізичної природи людини. Свідченням активності нашого "Я" є зусилля (effort) або воля. М. де Б. розрізняє 4 ступені волі, де людина проявляється як суб'єкт: 1-й - життя просте, тваринне, — це система афектів, інстинктивних рухів, реакцій, органічної інтуїції; 2-й ступінь — виникнення "Я" з надр примітивного життя, коли сила свідомості починає освітлювати інстинкти, узагальнення починають виникати на стадії інтелектуального і морального існування, які ще перебувають під враженнями зовнішнього світу; 3-й ступінь - "Я" пізнає те, що є "не-Я", це пізнання зовнішнього, природи; 4-й ступінь - "Я" піднімається до пізнання самого себе. Воно розмірковує і утворює знання математичне і метафізичне. "Я" відкриває себе як свідомість, що звільнилася від примітивності. В останній період філософування М. де Б. набуло відкрито релігійно-містичного характеру: ідеї є лише проявом в нас нескінченної істини Бога. Погляди М.деБ. вплинули на подальший розвиток філософської Думки у Франції (Жофруа, Кузен) і в Росії (П. Астаф'єв, Л. Лопатін та ін.), а також на прагматизм і екзистенціалізм.

А. І. Трубенко

МЕТОДИ (канони) ДОСВІДНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

МІЛЛЬ (MILL) ДЖОН СТЮАРТ

(1806-1873) - англ. філософ, логік, психолог, соціолог, економіст і політик, представник позитивізму. Його вчителем і вихователем був батько - Джеймс Мілль, відомий історик і психолог, який прагнув виховати сина як філософа, вченого і політика. Не відвідуючи жодного навчального закладу, М. отримав блискучу освіту. Англ. психолог А. Бен говорив, що найважливішим внеском батька М. в історію філософії було виховання ним свого сина. У філософії М. продовжує традиції англ. класичного емпіризму та позитивізму. Поряд з Контом (Франція) та Ардіґо (Італія) М. є найвизначнішим позитивістом XIX ст. Осн. твори: "Система логіки" (1843), "Дослідження філософії сера Вільяма Гамільтона" (1865), "Принципи політичної економії" (1848), "Про свободу" (1859), "Утилітарианізм" (1861), "Роздуми про представницьке врядування" (1861), "Поневолення жінок" (1861), "Оґюст Конт і позитивізм" (1864), "Дослідження філософії сера Вільяма Гамільтона" (1865), "Автобіографія" (1873), посмертно видано "Три есе про релігію: Природа. Користь релігії . Теїзм" (1874) та ін.

Філософські погляди М. ґрунтуються на емпіризмі. Будь-яке нове знання можна здобути з досвіду - відчуттів (чуттєвих даних), або основаних на відчуттях внутрішніх психічних станів, реальність яких встановлюється психологією. Ніякого іншого знання, апріорного або інтуїтивного, не існує. Сприйняття - це факти, достовірні самі по собі. Логіка займається питаннями про отримування висновків з фактів, про докази правильності цих висновків. Критерієм правильності або істинності є лише досвід. Логіку М. "очищує" від метафізичної проблематики, тому вона є своєрідним "нейтральним ґрунтом". Але логіка, згідно М., — це "граматика оперування чуттєвими переживаннями", з іншого ж боку - "відгалуження психології".

Умовою розвитку наукового знання є узагальнення даних досвіду, рух від відомого до невідомого. Власне, "Систему логіки" М. задумував як "підручник виведення знання з досвіду". Узагальнюючою діяльністю розуму є індукція, як ключовий і єдиний метод наукового пізнання. Індукція є "узагальнення з досвіду". Індукція має встановлювати закони причинного зв'язку явищ. М. розробив методи досвідного дослідження: подібності, різниці або відмінності, залишкових і супутніх змін. М. ставив перед собою завдання подолати "розумову анархію" і досягти такої одностайності в поглядах, яка панує у сфері природознавства. Для цього методи наук про природу потрібно перенести на суспільні дисципліни. Шоста книга "Системи логіки" присвячена "логіці моральних наук". Згодом ця проблема, як проблема класифікації наук, стала предметом дослідження в нім. філософії — науки про природу і науки про дух (В. Дільтей, Е. Кассірер та ін.), науки про природу і науки про культуру (В. Віндельбанд, Г.Ріккерт та ін.). За М., до "моральних наук" належать насамперед психологія, етологія і наука про суспільство — соціологія; історія — до наук про природу.

В етиці М. розвивав ідеї утилітаризму Дж. Бентама. На його думку, "учення, яке визнає основою моралі користь, або принцип найбільшого щастя, оцінює вчинки стосовно нашого щастя: ті вчинки, які ведуть до щастя, - добрі, а ті, які ведуть до нещастя -погані Слово "щастя" воно розуміє як задоволення і відсутність страждання; слово "нещастя" - як страждання і відсутність задоволення". М. висловив свій погляд також з інших проблем: релігії, свободи, парламентаризму, політичної економії, колоніальної політики, жіночого питання тощо.

МОЛЕШОТТ (MOLESCHOTT) ЯКОБ

НАДЛЮДИНА

(нім. Übermensch) - ключове поняття філософії Ф. Ніцше. Образ Н. втілений ним у Заратустрі ("Так казав Заратустра"). Ніцше виходить із того, що "людина - це те, що треба подолати". Людина для Н., як і мавпа для людини, має бути "посміховищем або нестерпним соромом", адже й досі в людині "більше мавпячого, ніж у будь-яких мавп". Навіть наймудріші з людей - "це лише суперечність і суміш рослини і химери". Ніцше використовує різні метафори для опису Н. - вона є "сенс світу", вона - море, яке здатне прийняти в себе людину як брудний потік і не стати занечищеним, вона - блискавка, вона — шаленство. Отже, людина -лише перехідний етап між мавпою і Н. "Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона -перехід і загибель".

"НАРОДЖЕННЯ ТРАГЕДІЇ З ДУХУ МУЗИКИ"

НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ

(1854-1924) - нім. філософ, провідний представник Марбурзької школи неокантіанства. З 1885 -проф. філософії Марбурзького ун-ту, досліджував проблеми історії філософії, логіки, психології й соціальної педагогіки. У галузі історії філософії Н. вивчав системи античної та новочасної філософії, у яких він вбачав філософські передумови кантівського критицизму. Передусім це стосується таких праць, як "Дослідження історії проблеми пізнання у старовину. Протагор, Демокріт, Епікур і скепсис" (1884), "Етика Демокріта" (1893), "Держава Платона та ідея соціальної педагогіки" (1898), "Вчення Платона про ідеї" (1903); до цього переліку належить також "Теорія пізнання Р. Декарта" з красномовним підзаголовком "Етюд з передісторії критицизму" (1882). Головною рисою історико-філософських досліджень Н. є певна "стилізація" корифеїв античної філософії під новочасну, і особливо під Канта. Це стосується вчення Демокріта (з наголосом на рисах раціоналізму), античного скепсису; ще більшою мірою це стосується Платона, онтологія якого перетворюється на методологізм і гносеологізм: метод Платона Н. наближає до трансцендентального метод}' Канта в когенівському тлумаченні

Ідеї Н. являють собою невід'ємну ланку в розвитку неокантіанської філософії Марбурзької школи. Тому в доповіді "Кант і Марбурзька школа" (1912) Н. говорить від імені всієї школи як її повноправний представник. У розвитку логічних і гносеологічних Ідей Марбурзької школи помітну роль відіграла праця "Логічні засади точних наук" (1910). Н. розглядає ідеалізм як філософське вчення, необхідне для розуміння сутності точних наук - математики і математизованого природознавства, передусім фізики. Теоретичною філософією є логіка, але не формальна, а "трансцендентальна", яка досліджує апріорні умови єдності й своєрідності точних наук. Таким чином, філософія є логікою науки. Але логіка не може бути початком пізнання. Початком пізнання може бути філософський аналіз цілого: тільки на факті науки логіка може виявити закони наукової творчості, оскільки лише на ньому вона може спостерігати закони в їх дії. Цей аналіз має бути вільним від "даного" мислення або "даного" для мислення. Для мислення не існує ніякого буття, яке саме не було б проявом думки. Більше того, мислити не означає нічого іншого, як вважати, що дещо існує. Вимога буття є вимогою виправдання думки, її змісту. Саме першопочаткове буття є логічним буттям, буттям визначення. Але Н., як і Коген, досліджує не лише логічні засади мислення, а й такі прояви людського духу, як воля і почуття. Тому "логіка охоплює не лише теоретичну філософію, як логіка "можливості", але й етику, як логіка формування "волі", а також естетику, як логіка чистого художнього формування ".

Декілька праць Н. присвячено соціальній педагогіці, головна ідея якої — необмежене панування людського духу і пробудження в кожній людині свідомості внутрішньої свободи: "Філософська пропедевтика" (1911), "Соціальна педагогіка" (1911), "Культура народу і культура особистості" (1912) та ш.

НАУКИ ПРО ПРИРОДУ І НАУКИ ПРО КУЛЬТУРУ