Розділ «ЧАСТИНА V. СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.»

НЕОГЕҐЕЛЬЯНСТВО

НЕОКАНТІАНСТВО

Напрям у західній філософії останньої третини XIX - 1-ї третини XX ст., в якому основні філософські проблеми розв'язуються, виходячи з однобічного трактування вчення Канта. Виникло в 1860-х роках; його розквіт припадає на 1890— 1920 рр., коли воно панувало в низці нім, ун-тів і розповсюджувалося у Франції (ПІ. Ренув'є, О. Гамелєн,), Росії (О. І. Введенський, С. І. Гессен, І.І. Лапшин) та ш. країнах.

Головні організаційні центри Н. - журнал "Kant-Studien" і Кантівське т-во (Kant-geselschaft), засноване в 1904, заборонене нацистами в 1938, відновлене в 1947.

Н. у широкому розумінні включає всі школи, що орієнтуються на "повернення" до Канта: фізіологічний напрям (Ф. Ланге, Г. Гельмгольц), психологічний (Г. Корнеліус, Л. Нельсон), реалістичний (А Ріль, О. Кюльпе). Але найвпливовішими, безперечно, були Марбурзька (Г. Коген, П. Наторп, Е. Кассірер) і Баденська школи Н. (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е. Ласк). Проголосивши гасло "Назад до Канта!" (Лібман), Н. дотримувалося основного положення кантівської філософії, згідно з яким форми наглядного споглядання (простір і час) і розсудку (категорії) суть функції суб'єкта пізнання; а головну її "помилку" Н. вбачало у визнанні об'єктивності речі в собі; суперечність, що виникає звідси, "вирішується" зведенням речі в собі до "граничного поняття досвіду" - негативного "поняття цілком проблематичного ніщо", яке сприймається як причина явищ. Марбурзька школа трактувала річ в собі як завдання: предмет пізнання не "даний", а "заданий" - як задається математичною функцією числовий ряд і кожний з його членів. У трактовці Баденської школи річ в собі взагалі втрачає сенс: "...Буття будь-якої дійсності має розглядатися як буття у свідомості" (Г. Ріккерт). Таким чином, Н. виступає як критика Канта з позицій більш послідовного ідеалізму. Відмова від кантівського розуміння речі в собі привела до укорінення об'єкта в самому мисленні. Гіпертрофовану активність мислення представники Н. перетворили в джерело сутнісних визначень самого буття, розкриваючи її як діяльність, що конструює культуру в цілому. Так, Марбурзька школа розробляла трансцендентальний метод як вчення про конструювання мисленням об'єктів культури (науки, етики, мистецтва, релігії). Однак антиметафізична тенденція, яку Н. успадкувало від позитивізму XIX ст., не дозволяла йому піти шляхом Геґеля і відновити його абсолют як основу всього буття, зокрема, і буття культури. З іншого боку, Н. заперечувало і суб'єктивізм, що випливає з однобічного розуміння активності мислення. Якщо Баденська школа вирішує цю суперечність шляхом визнання об'єктивності цінностей, які хоча й не існують, але "значать", то Марбурзька школа, всупереч своїм вихідним установкам, вимушена була звернутися до обґрунтування буття Бога (Коген) або логосу (Наторп), як об'єктивної основи буття, мислення і моралі. Н. було пов'язано з кризою методологічних основ природознавчих та історичних наук ХІХ ст., яка проявилася пізніше у фізіологічному, а потім у фізичному ідеалізмі і критиці історичного розуму (Дільтей). Н. активно використовувало Кантову ідею заперечення об'єктивної закономірності природи і виведення пізнання із суб'єкта, самого мислення з його апріорними законами розвитку. Саме ця ідея була покладена в основу розробки "логіки чистого пізнання" в Марбурзькій школі і "логіки наук про культуру" в Баденській школі. Остання концепція була пов'язана з інтерпретацією історичної науки і протиставленням "ідіографічного" "номотетичному" методу природознавчих наук (Г. Ріккерт).

А. І. Трубенко

НІГІЛІЗМ

(від лат. - ніщо) - специфічна концепція ставлення до світу, що піддає сталі цінності запереченню і ревізії. Нігілістична філософія ставить за основу поняття небуття. Сам термін етимологічно походить від слова, що означає "жодної малості", "жодної волосинки". Ніщо визначається як філософська категорія, яка означає або відсутність (небуття) конкретного існуючого, або відсутність буття взагалі. Проблематика Ніщо з'явилась ще в античній філософії, пройшла послідовну низку етапів і започаткувала нігілістичне світосприйняття.

Термія "Н." традиційно приписується І. Тургенєву; але корені цього поняття сягають у середньовіччя. Так, Авґустин називав нігілістами людей, які не вірять "нічому". Поняттям "Н." позначались також єретичні напрямки христології XII ст. Вживання терміну "Н." стосовно теологічних установок зустрічається на поч. ХVIII ст. У Ф. Гоетціуса, а з він. століття - у франц. літературі як характеристика негативно-байдужої соціально-політичної позиції. У суттєво-філософському значенні поняття "Н." почало вживатися такими мислителями, як Й. Оберейт, і особливо - Ф. Г. Якобі, який відкрив дискусію про трансценденталізм Канта і Фіхте. Якобі розуміє під Н. ототожнення буття зі спекулятивним мисленням.

Геґель пов'язує Н. із нездатністю трансценденталістської схеми забезпечити єдність мислення і буття. Трансформація поняття "Н." в естетичну категорію відбувається у творчості представників раннього романтизму (Новаліса, Шлеґеля та ін.) у процесі поетизації принципів Фіхте. Ранній романтизм пробудив інтерес до східної, передусім — релігії та поезії; буддизм почав інтерпретуватися як світогляд. Своєрідним поверненням до подібного пантеїстичного Н. стала метафізика волі А. Шопенгауера, яка нерідко сприймається як філософська база культурного Н.

Недовіра до збаламученого гординею класичного розуму та завдання віднаходження нових горизонтів особистості, основаних на запереченні загально-прийнятих моральних норм, особливо чітко позначається в ірраціоналістичній філософії С. К'єркеґора. Джерелом Н. він вважає кризу християнства і розповсюдження "естетичного" світосприйняття. Також європейський Н. часто пов'язується з іменем М. Штірнера, який проголосив індивідуальне "я" творчим ніщо. Однак справжня переоцінка цінностей пов'язана з іменем Ф. Ніцше — першого "абсолютного" нігіліста Європи. У сучасному йому песимізмі він вбачає "новий буддизм", який визначає як пасивний Н. На противагу йому філософ висуває позицію активного Н., що означає початок нової моралі, основаної на вільному прийнятті цінностей життя. Н., за Ніцше, являє собою логіку декадансу, його мета - повернути людям мужність їх природних інстинктів. Ніцшевське розуміння Н. знайшло своє подальше вираження в працях філософів, які критично осмислювали самосвідомість людства в нову епоху - О. Шпенґлера, Г. Бенна, Е. Юнґера, X. Раушнінґа, Т. Адорно, Г. Маркузе.

У XX ст. глибокий аналіз поняття Н. був зроблений представниками екзистенціалізму. Охарактеризувавши Н. як найбільш важливий різновид "картин" світу, К.Ясперс визначає його як недолік субстанціальності в людському світі, який вічно потребує чогось твердого, справжнього, позитивного. Ж.П. Сартур розуміє Н. як рішуче заперечення світу повсякденності і раптове викриття Ніщо в самій серцевині щільного масиву буденних відносин. У А Камю поняття Н. як волі до заперечення та відчаю пов'язується з усвідомленням абсурдності людського існування. Єдиним порятунком від Н. проголошується перманентний бунт, що стоїть по той бік раціонального та ірраціонального.

Глибокий інтерес до категорії Н. виявив М. Гайдеґґер, який поєднав поняття Н. і метафізики в єдине ціле: "Нігілізм є тим історичним процесом, в ході якого надчуттєве в його панівній висоті стає хитким і мізерним, так що саме суще втрачає свої цінність і сенс". Буттєво-історична суть Н. є буттєва покинутість, оскільки в ній буття опускається до "влаштованості". Н. розглядається Гайдеггером як магістральний рух в історії Заходу, що має надзвичайні наслідки для людського існування.

Чергова метаморфоза Н. представлена у філософії постмодерну М.Фуко, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда й інших послідовників і, водночас, критиків Ніцше та Гайдеґґера. Будучи своєрідною маніфестацією відчаю, цей дискурс розглядає людину в ситуації безглуздя та безнадійності. Нігілістична позиція постструктуралізму як вираження загального аспекту дегуманізації теоретичної думки Заходу виявляється у спробі девальвації особистості.

Ставши світовим феноменом, Н. знайшов своєрідний вияв у рос. дійсності ХІХ-ХХ ст. Виникнувши як ультрарадикальний рух "негативістів" 60-70рр. (Ц.Писарєв, К.Леонтьев), Н. набув есхатологічної спрямованості у філософів "Срібної доби" (Ф. Достоєвський, М. Бердяєв, Л. Шестов) і випередив ідеї постмодернізму в пошуках рос. символізму (Д. Мережковський, Л.Андрєєв, А.Белий). В укр. філософії нігілістичні мотиви втілились у бароковій свідомості (І. Вишенський, Г. Сковорода, М. Гоголь), в ідеях представників трагічного оптимізму (Г. Шевченко, Л. Українка), у філософських конструкціях вітчизняного дисидентства (В. Винниченко, Д.Дощов, М. Хвильовий).

Екзистенційна ментальність Н. висуває на перший план філософської думки проблему ціннісних орієнтирів індивіда. Амбівалентність Н., що містить у собі як негативні, так і позитивні екзистенціали людського умонастрою, обумовлює його внутрішню суперечливість. Він поєднує в собі як прагнення до тотальної руйнації, так і волю до конструктивного творення. Будучи філософською рефлексією на тотальне переосмислення основ буття, він виходить за межі метафізики і поширюється на всі галузі людської культури.

H. М. Ємельянова

НІЦШЕ (NIETZSCHE) ФРІДРІХ

(1844-1900) - нім. філософ, представник некласичної філософії з притаманними їй афористичністю та стильовою поетикою. Світогляд Н. формувався насамперед під впливом ідей Шопенгауера та античності. Осн. праці: "Народження трагедії з духу музики" (1872), "Людське, занадто людське" (1878), "Ранкова зоря: думки про моральні забобони" (1881), "Весела наука" (1882), "По той бік добра і зла" (1886), "Так говорив Заратустра" (1886), "До генеалогії моралі" (1887), "Антихристиянин" (1888, видано 1895), "Воля до влади: досвід переоцінки всіх цінностей" (скомпоноване та видане посмертно). Через провокаційність нігілістичних постулатів Н. необґрунтовано отримав тавро провісника фашизму. Насправді філософія Н. являє собою складний світоглядний комплекс, що поєднує в собі імморалізм та аристократичний радикалізм, індивідуалізм та любов до "дальнього", антихристианство та пошуки Абсолюту. Згідно з класифікацією Гайдеґґера, філософія Н. становить п'ять головних рубрик: нігілізм, переоцінка всіх цінностей, воля до влади, вічне повернення того ж самого, надлюдина.

Нігілізм, за визначенням Н., є до кінця продумана логіка наших великих цінностей та ідеалів. Нігілізм означає, що немає цінностей, немає мети, немає відповіді на питання: "Навіщо?". Джерелом нігілізму є раціоналізм, який вкладає в поняття "раціо" зміст, що не має духовності; тому нігілізм виступає проти панування раціонально-узагальненого знання. Оголошуючи себе першим "абсолютним" нігілістом Європи, Н. вважає нігілізм вже пройденим для себе етапом. Вія вперше здійснив глибокий аналіз сутності і перспектив нігілізму, пророчо визначив зростання його могутності в майбутніх століттях. У той же час, сам Н. виявився філософом, який створив власну нігілістичну концепцію. Його нігілізм - це своєрідний метод теоретичного аналізу, що визначає спрямованість мислення на постійне подолання і відкидання, висунення стверджувальних висловлювань як необхідного наслідку відповідних заперечень.