Розділ «ЧАСТИНА V. СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.»

Історія філософії


ШОПЕНГАУЕР (SCHOPENHAUER) АРТУР


(1788-1860) - нім. філософ, основоположник філософії життя. Навчався в гімназії Ваймара, з 1809 - у Ґетгінґенському, а два роки по тому - у Берлінському ун-тах, де вивчав медицину, а згодом і філософію, яку в Геттінгені викладав Ґ.Е.Шульце ("Енесідем-Шульце"), а в Берліні -Й Ґ. Фіхте і Ф. Шляйєрмахер; лекції останніх особливої уваги Ш. не привернули. Найвидатнішими філософами він вважав Канта і Платона. ПІ. був першим із західних філософів, хто звернув увагу на релігійні та філософські учення брахманізму та буддизму і, переосмисливши їх, творчо використав при побудові своєї системи. Головний твір Ш . "Світ як воля і уявлення", що вийшов з друку 1819, а також лекційний курс, який він читав з 1820, де викладалася нова "метафізика Волі", так само, як і докторська дисертація "Про четвероякий корінь закону достатньої підстави" (1813) - вступ до філософської системи, - не мали успіху. Тому всі інші твори - "Про Волю в природі" (1836), "Дві основні проблеми етики" (1840), "Світяк воля і уявлення" (2 т., 1844), (т. 1-2, 1851) -можна розглядати як доповнення, пояснення основних положень головного твору. Визнання філософського здобутку Ш. поступово почало утверджуватися після 1851; останнє десятиріччя життя було сходженням його слави. З повним правом філософами сказати: "Присмерк мого життя став зорею моєї слави".

Філософія Ш. грунтується на двох положеннях: 1) світ - це Воля в собі; 2) світ - це уявлення для мене. Усе, що існує для пізнання (тобто весь світ), є об'єкт, пов'язаний із суб'єктом, є споглядання того, хто споглядає - уявлення. Тому немає суб'єкта без об'єкта, так само як немає й об'єкта без суб'єкта. Але світ є чимось більшим і чимось іншим, ніж тільки уявленням: адже суб'єкт пізнання, який виявляється як індивід, знаходить, виходячи з досвіду власного тіла, що Воля є його внутрішньою сутністю. Тіло дане як дві різні сутності: як об'єкт серед об'єктів, як уявлення, і в той же час — як безпосередньо знайоме кожному, що позначається словом "Воля". Отже, тіло - це прояв і вияв волі, "об'єктивація" Волі. Загальна світова Воля виявляється об'єктивно — як природа, включно з людським тілом, і суб'єктивно — як свідома Воля. Воля є річ у собі, духовна першооснова всього сущого, первісна творча сила - сила, завдяки якій відбувається кристалізація; сила, яка звертає магніт до Північного полюса; сила, яка виявляється як притягнення і відштовхування, об'єднання і роз'єднання, як тяжіння, яке у всій матерії діє з такою силою, що спрямовує камінь до землі, Землю — до Сонця; нарешті, — сила, що спонукає до розвитку рослину. Воля як річ у собі перебуває поза простором, часом і каузальністю. Вона не має ні підстави, ні мети; вона безосновна, безпричинна і непізнаванна. Але у часі і просторі вона підкоряється "принципу індивідуації", завдяки чому стає "Волею до життя". Нарешті, ступені об'єктивації Волі, починаючи від найзагальніших сил неорганічної природи і закінчуючи мисленою діяльністю людини, є Платоновими ідеями. Якщо наука, яка керується принципом причинності, розглядає світ як уявлення, то геній мистецтва, завдяки чистому спогляданню і надзвичайній силі фантазії, здатний пізнати вічну ідею і виразити її в поезії, зображувальному мистецтві та музиці. Музика займає найвище положення у системі філософії мистецтва Ш., оскільки вона не тільки, подібно іншим видам мистецтва, відображає вічні ідеї, а є безпосередньою об'єктивацією світової Волі в нас. Воля завжди перебуває у прагненні, оскільки прагнення є її єдиною сутністю; але прагнення не знає ніякої остаточно досягненої мети, кінцевого задоволення. Вічна незадоволеність Волі тимчасовими і проміжними досягненнями мети на шляху її нескінченного прагнення породжує страждання; досягнення ж мети - задоволення, добробут, щастя. Людське життя, за Ш., пронизане стражданнями у всіх їх формах і проявах, від яких немає іншого спасіння, окрім заперечення волі до життя, яке здійснюється через добровільну самовідмову, аскезу, всіляке придушення Волі і викликаних нею прагнень і, врешті-решт, її знищення; а це означає зняття "принципу індивідуації", перехід у ніщо, чим досягається повне і остаточне заспокоєння духу.

Наріжним каменем учення Ш. про мораль є співчуття, яке стосується не лише людини, а й тварин.

Філософія Ш. знайшла відгук у творчості багатьох мислителів і діячів культури - Е. Гартмана, Ф. Ніцше, В. Джеймса, З. Фройда, К.-Г. Юнґа, М. Шелера, М. Гайдеґґера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Л. Вітґенштайна, Т.Адорно, М. Горкгаймера, А. Хюбшера, Р. Вагнера, T. Манна, А. Фета, Л. Толстого та ін., і до сьогодні вирізняється стійкою популярністю у всьому світі.


ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД


(1880-1936) - нім. філософ, представник філософії життя, історик, один із основоположників сучасної філософії культури. По закінченні гімназії Франке, що мала високий рівень викладання класичних мов, у 1889 вступає до Галлського ун-ту, де вивчає математику та природничі науки. З 1901 навчається у Мюнхенському, а згодом Берлінському ун-тах. У 1904 захищає докторську дисертацію "Основна метафізична ідея філософії Геракліта". У 1906-11 - учитель математики та історії в гімназії Гамбурга. З 1912 Ш. - вільний літератор у Мюнхені. Перебував під впливом філософії Ґете і Ніцше. У 1935 ПІ., протестуючи проти націонал-соціалістської фальсифікації творчості Ніцше, пориває стосунки з архівом Ніцше, чим викликає невдоволення офіційної влади. Осн. твори: "Загибель Заходу: Загальні риси морфології світової історії" ("Der Untergang des Abendlandes", рос. переклад "Закат Европы") (т. 1-2, 1918-22), "Прусацтво і соціалізм" (1920), "Песимізм?" (1921), "Людина і техніка. Нарис філософії життя" (1931), "Роки рішень. Німеччина та всесвітньо-історичний розвиток" (1933), "Першопитання" й ціла низка статей.

Вихідне поняття вчення Ш. - "життя", яке розглядається у співвіднесенні з такими поняттями, як "світ", "душа", "доля", "час", "причинність" тощо. Ш. виходить із дуалізму "душі" і "світу" як абстрактного вияву "життя". "Душа" — це можливість, "світ" - це дійсність, а "життя" — це здійснення можливого. На підставі ознаки напряму можливе називається майбутнім, здійснене - минулим, а саме здійснення, що виражає сенс "життя" - теперішнє. Тому "душа" є те, що підлягає здійсненню, "світ" - уже здійснене, "життя" - сам процес здійснення. Далі Ш. вирізняє зміст понять "природа" та "історія", які означають можливі способи розуміння всієї сукупності "усвідомленого", "становлення", "усталеного", "життя" і "пережитого" у формі єдиної картини "світу". Дійсність набуває форми "історії" та форми "природи". Дійсність стає "природою", якщо "становлення" розглядається як "усталене". Дійсність стає "історією", якщо "усталене" підпорядковується "становленню". Дійсність можна споглядати як сукупність образів, картин, символів, отриманих за допомогою уявлення - так виникає світ Платона, Рембрандта, Ґете і Бетховена. Але дійсність можна розуміти в її елементах як сукупність законів, формул, систем тощо, і тоді - це світ Парменіда, Декарта, Канта і Ньютона.

"Природа" є сукупністю закономірно необхідного, причинно обумовленого; існують лише закони природи, раз і назавжди встановлені. З іншого боку, споглядання є таким актом переживання, який у процесі свого здійснення виявляється самою "історією". Пережите — уже здійснене, отже — "історія". Будь-яке здійснене ніколи не повторюється, воно однократно. Здійснене належить минулому. Проте, все пізнане - позачасове. Воно не належить ні минулому, ні майбутньому, а перебуває у чистій "наявності" і має тривалу значущість. Закони природи, таким чином, антиісторичні, вони виключають випадковість. Закони природи — це форми неорганічної необхідності. Отже, для "природи" характерні закон, систематика, причинність; для "історії" - образ, фізіогноміка, "душа". За Ш., таке розуміння світу є морфологія. Але, на думку Ш., систематика і фізіогноміка - це два способи спостереження "світу". "Світ" же є людським, особистим світом, оскільки його існування визначається людиною.

"Критикуючи ідею поступального прогресу та однолінійності світової історії ("Птоломеєвої системи історії"), Ш. обґрунтовує тезу про "історію" як здійснення можливої культури - культури як "прафеномену" будь-якої минулої та майбутньої світової "історії". По суті єдина культура розпадається при цьому на множину окремих могутніх культур — "культурних організмів", кожен із яких має власну ідею, форму та життя. Кожен "культурний організм", за Ш., має певний термін (приблизно 1000-1100 років), протягом якого він здійснює життєвий цикл, основними етапами якого є зародження, зростання, старіння та загибель; кожна культура має дитинство, юність, зрілість і старість (весна - літо - осінь - зима). Старіння і вмирання культури, за Ш., - це переродження її в цивілізацію. Отже, цивілізація - це старість культури, початок її загибелі. Саме в цьому полягає ідея "долі" як специфічного способу існування "історії", що відрізняє її від принципу причинності як специфічного способу існування "природи": справжня "історія" має "долю", але не має ніяких законів. Світова історія є історією восьми вищих культур, проте в "Загибелі Заходу" Ш. розглядає лише три історичні типи культури -Античну, Західноєвропейську та Арабську, кожній з яких відповідає певна "душа": "Аполлонівська", "Фаустівська" і "Магічна".

Філософські ідеї Ш. стимулювали розвиток оригінальних концепцій культури та знайшли відгук у творчості багатьох мислителів та діячів культури - А. Тойнбі, X. Ортеґа-і-Гассета, М. Гайдеґґера, К. Ясперса, Т. Манна, О. Ф. Лосева, Й. Мандельштама та ш.


ШТІРНЕР (STIRNER) МАКС



ШТРАУС (STRAUSS) ДАВИД ФРІДРІХ


Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА V. СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.“ на сторінці 12. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи