Розділ «ЧАСТИНА V. СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.»

"Бути даним" означає тільки невирішеність завдання, а саме, завдання довести походження з єдиної основи пізнання. Завдання це може бути нескінченним, зрештою воно завжди буває таким; але саме тому воно й існує як завдання. "Даного" у значенні готового, завершеного як такого, що не піддається подальшому пізнанню, не буває і не може бути. У цьому ж смислі вживається поняття "процесуальний характер пізнання". Пізнання не як усталений, завершений факт, a fieri, як процес, становлення, на зразок Платонового становлення буття, руху до буття і т.д.

Звідси, предмет пізнання не "даний", а "заданий", це "X", "дещо" невідоме, невизначене; "заданість" предмета пізнання визначає завдання пізнання, рішення якого є можливим лише як нескінченний ряд наближень, що ніколи не досягає свого остаточного завершення. Якщо процес пізнання є нескінченне завдання, то й предмет пізнання, "X", ніколи не може бути остаточно означеним: завжди залишається "дещо" непізнане, залишок, "ірраціональний осадок". У цьому смислі "річ у собі" є "межове" ("пограничне") поняття, яке ніколи не досягає свого повного і остаточного завершення; "річ у собі" не "дана" пізнанню, а лише "задана"; "річ у собі" -не об'єкт пізнання, а лише мета, ніколи не досяжна.

Від теорії пізнання К. переходить до етики. "Етика чистої волі" орієнтується на вчення про право і державу. В етиці обґрунтовується вчення про "етичний соціалізм", у якому ключове місце посідає поняття "вічність", і, відповідно, виводиться "вічне завдання". За К., "етичний суб'єкт" є лише ідея, не "даний", а "заданий", отже, трансцендентальне завдання - нескінченне, і вічний рух без досягнення остаточної мети: "Рух — все, мета — ніщо" (Е. Бернштайн).

КОНТ (COMTE) ОҐЮСТ

(1798-1857) - франц. філософ, засновник філософії позитивізму і соціології. Навчався у Вищій Політехнічній школі (Париж), де вивчав математику, астрономію, фізику. У 1817-24 К. був секретарем і учнем К. А. Сен-Сімона, в якого запозичив ряд Ідей, своєрідно витлумачив їх, а саме: три стадії духовного і суспільного розвитку, поняття "позитивного" як вищого соціального і мисленого стану, класифікація наук тощо. З 1826 до 1848 - викладає свою, "позитивну філософію", тим самим популяризує її. Після 1848— 49 у діяльності К. починається 2-й період творчості - створено вчення про "нову церкву" позитивізму з особливим культом Людства, яке успіху не мало. Основні ідеї позитивізму К. виклав у працях "Курс позитивної філософії" (т. 1-6, 1830-42), "Дух позитивної філософії". Соціально-політичні погляди представлено в "Системі позитивної політики" (т. 1-4, 1851-54). Також К. написав "Календар позитивізму", "Катехізис позитивізму", "Бібліотека позитивізму" та ш.

За К., людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічна або фіктивна, метафізична або абстрактна і наукова або позитивна. Теологічна стадія характеризується пануванням релігійного світогляду. Людський розум прагне до абсолютного знання, до пояснення різноманітних явищ втручанням надприродних факторів, які уявляються за аналогією з ним самим - божества, духи, ангели тощо. Теологічна стадія проходить три етапи: фетишизм, політеїзм і монотеїзм. Метафізична стадія характеризується прагненням до абсолютного знання про світ. Але пояснення явищ світу досягається заміною надприродних факторів "відокремленими абстракціями", метафізичними "першосутностями", "силами", "початковими і кінцевими причинами" речей.

Позитивна стадія характеризується тим, що людський розум, визнавши неможливість досягнення "абсолютного знання, відмовляється від дослідження походження й призначення Всесвіту", пізнання абсолютних начал, перших і кінцевих причин, сутності всіх явищ. Людський розум відмовляється і від теологічних, і від метафізичних претензій і питань і спрямовує себе на дослідження позитивного знання, накопиченого окремими науками.

К. визначає зміст слова "позитивне" як "реальне", "корисне", "достовірне", "точне" і "позитивне". Ці ознаки протиставлені "химерному", "нецінному", "сумнівному", "смутному" (тобто нечіткому) і негативному. Уся метафізична стадія, тобто вся історія філософії, є "химерною", "нецінною", "сумнівною", "смутною", "негативною". Тому потрібна реформа філософії, унаслідок якої вона постане як "реальне", "корисне", "достовірне", "точне", "позитивне" знання. Позитивна філософія - то "продовження і реставрація загального, простого, здорового глузду". Таке прагнення може бути здійсненим лише за орієнтації філософії на науку. Філософське пізнання повинно звільнитись від усіляких "метафізичних" інтерпретацій - світоглядних, аксіологічних тощо. Усю "традиційну" філософію як "метафізичну" необхідно замінити безпосередньо спеціальними науками. Красномовним є вислів К.: "Наука — сама собі філософія". Позитивна філософія строго спирається на факти. Факт розуміється як те, що безпосередньо спостерігається чи переживається. Науки спостерігають і описують те, що відкривається у досвіді, тобто факти. Але факти розташовуються в такому порядку, щоб їх можна було легко охопити, що і становить предмет усіх наукових теорії. Проте накопичення фактажу ще не створює науку. "Основний характер позитивної філософії виражається у визнанні всіх явищ підкореними незмінним природним законам, відкриття і зведення числа яких до мінімуму і становить мету усіх наших зусиль...". Закони К. розуміє як повторюваність і послідовність зв'язків і відношень між явищами. Іншими словами, наука розглядає факти як такі, що співіснують ("статична оцінка") і слідують один за одним ("динамічна оцінка"). Пов'язані й об'єднані таким чином явища приводяться у відповідність із загальними принципами, які К. називає законами. Закони (або принципи) є дійсними фактами, але більш загальними й абстрактними ніж ті, зв'язок яких вони повинні утворити". Установивши закони, ми можемо пояснити окремі факти і передбачити майбутні явища, тобто знати, щоб передбачити. Але ми пізнаємо лише "поверхню" дійсності, лише явища, лише факти досвіду, а не їх сутність, оскільки закони — це зв'язки й відношення між ними. Закони відповідають на питання "як?", а не "чому?". Наука лише описує дані досвіду, а не пояснює їх. Філософія ж зберігається як така дисципліна, завдання якої зводиться до систематизації, об'єднання окремих наук і зведення їх до єдності.

К. здійснює класифікацію наук, принципово розмежувавши теоретичне і прикладне знання. Але він досліджує лише теоретичні науки, які розподіляються на абстрактні та конкретні, або описові (мінералогія, іхтіологія тощо). Під класифікацію підпадають абстрактні науки, причому лише природничі, оскільки вони прагнуть до відкриття законів, на яких ґрунтуються різноманітні класи явищ природи. Лише абстрактні науки досягли рівня позитивної стадії. Ключове правило класифікації - принцип сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Принциповий лінійний ряд наук має вигляд строгої ієрархії: математика (аналіз, геометрія, механіка), астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія, а згодом К. вирізнить ще одну науку - позитивну мораль або антропологію. Вкрай важливого значення К. приділяє "соціальній фізиці" або соціології, яку, як і саме поняття, започатковано ним. Завдяки К, соціологія вперше була розбудована як наукова система. Він переконливо довів необхідність вивчення соціальних законів і дав теоретичне обґрунтування соціальної теорії. Потрібно зазначити, що структура основного дослідження К. "Курс позитивної філософії" така: том І - Математика; том 2 - Астрономія і фізика; том 3 - Хімія і біологія; томи 4—6 — Соціологія.

КУЗЕН (COUSIN) ВІКТОР

(1792-1867) - франц. філософ, політичний діяч. Філософські погляди формувалися під безпосереднім впливом П. П. Руайє-Коллара і М. Ф. Менде Бірана, в цілому носять еклектичний характер. К. стверджував, що всі філософські істини уже відомі, тому завдання філософії полягає лише в критичному відборі істин з попередніх філософських систем, керуючись "здоровим глуздом". К. виступав проти сенсуалізму і матеріалізму, зокрема, франц. матеріалізм}' ХУЛІ ст. Він сприяв популяризації історії філософії' і всіляко прищеплював інтерес до неї. К. належать переклади Платона на франц. мову; він видавав праці Прокла, Абеляра, Декарта, Паскаля та ш. мислителів. К. познайомив франц. читача з філософією Канта, Шеллінґа, Геґеля. Усі філософські системи К розподіляв на чотири групи: сенсуалізм, що виходить із об'єктів чуттєвості; ідеалізм, який усе зводить до об'єктів розуму; скептицизм, що формується на суперечностях між сенсуалізмом та ідеалізмом; містицизм, у якому він вбачав єдиний вихід із сумніви розуму, вказуючи на віру, що випливає з чуттів. На думку К., сенсуалізм, ідеалізм, скептицизм і містицизм — це сторони свідомості. Тому історія філософії є постійною з меншою, або поєднанням цих чотирьох систем; людський розум завжди коливається між ними. Розум, на думку К., не є здатністю лише людини, він належить Богу і людству і виступає посередником між ними. Розум приносить "вісті з невідомого світу, сповіщаючи одночасно й ідею його необхідності". К прагнув розчинити філософію в релігії. Історія, за К., являє собою битву ідей. Кожна нація є носієм даних ідей, які творяться великими особистостями.

А. І. Трубенко

ЛАНҐЕ (LANGE) ФРІДРІХ АЛЬБЕРТ

ЛАСК ЕМІЛЬ

ЛІБЕРТ АРТУР

(1878-1946) - нім. філософ, неокантіанець, згодом неоґеґелянець. 1928-33 - проф. у Берліні, 1934-39 -проф. у Белграді; 1910-33 - глава Кантівського тов-ва. Досліджував учення Ґете, Канта, Фіхте, Геґеля, Дільтея та ін., розробляв теорію цінностей, проблеми критичної філософії, а також діалектики і теорії пізнання. Характерно, що Л. переходить від "критичної діалектики" до "трагічного типу діалектики" ("трагічної діалектики"), ставши тим самим на шлях "ірраціоналізації" діалектики Геґеля. Осн. твори: "Проблема цінності" (1914), "Цінність метафізики" (1915), "Як можлива критична філософія взагалі?" (1919), "Дух і світ діалектики" (т. 1, 1929), "Теорія пізнання" (т. 1-2, 1932); "Універсальний гуманізм" (т. 1,1946) та ін.

ЛІБМАН ОТТО

ЛОТЦЕ (LOTZE) РУДОЛЬФ ГЕРМАН

МАЛЬТУС (MALTHUS) ТОМАС РОБЕРТ

(1766-1834) - англ. священик, економіст і демограф. Осн. твір - "Дослідження закону народонаселення" (1798). М. сформулював вічний закон природи про народонаселення, згідно з яким населення зростає за геометричною прогресією, а засоби існування можуть зростати лише за арифметичною. Із "чимдалі меншою родючістю ґрунтів" рекомендував боротися шляхом регламентації шлюбів і регулювання народжуваності. Його сучасні послідовники, "неомальтузіанці", вказують на те, що природа "зводить рахунки" з людством за надмірне розмноження забрудненням, руйнацією навколишнього середовища, катастрофічним порушенням механізму зв'язку між природою і людиною, що зрештою призвело до однієї з глобальних проблем сучасності з непередбачуваними наслідками.