Розділ «ЧАСТИНА V. СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.»

РІВНОВАГА І РОЗПАД

РІККЕРТ (RICKERT) ГЕНРІХ

"СВІТ ЯК ВОЛЯ І УЯВЛЕННЯ"

("Die Welt als Wffle und Vorstellung", Bd. 1-2, 1819-44) - головна праця видатного нім. філософа А. Шопенгауера. Осн. її пафос закладено в руссоїстському епіграфі: "Вийди із дитинства, друже, прокинься!". Подібно до того, як Канта від догматичного сну розбудив Юм, так Шопенгауеру допомогли підняти "покривало Майї" Веданта, Платон і Кант. Особливо він вдячний Канту за те, що той найбільш повно і всебічно розкрив структуру і механізм філософської самосвідомості і окреслив фундаментальну проблему, яка повинна була стати основним предметом і основною метою нового філософування. Темою нової некласичної філософії стала кантівська річ у собі Кантівське вчення про трансцендентальну єдність самосвідомості Шопенгауер звів до єдиного "закону достатньої підстави". Суб'єкт і об'єкт розглядаються ним як взаємопов'язані співвідносні моменти, які становлять світ як "уявлення", що обумовлено законом "достатньої підстави". Але в уявному мисленні світ дається не таким, яким він є насправді. Справжній світ для "уявного" мислення є річ у собі, сліпа безосновна "воля", яка дробиться в нескінченній багатоманітності "об'єктивацій". Кожній об'єктивації властиве прагнення до абсолютного панування, що виражається в безперервній війні "усіх проти усіх". У той же час численні об'єктивації волі існують і як ієрархічна цілісність, в якій відображається ієрархія ідей (у платонівському розумінні) - адекватних об'єктивацій волі. Таким чином, річ у собі, яка не може бути актуалізована попередньою догматичною філософією, що виходила або від суб'єкта, або від об'єкта, або від суб'єктно-об'єктної єдності, детермінує шопенгаурівську "волю до життя", яка знімає "покривало Майї" (чи то Ізіди) і, тим самим, робить річ у собі річчю для себе. Кантівська річ у собі стає "реальним об'єктом" у філософії Шопенгауера. І тут він віддає належне матеріалізму. "Найпослідовнішим і здатним до більш далекого розвитку є об'єктивний прийом, який виступає чистим матеріалізмом". Однак найбільшим недоліком матеріалізму є те, "що він виходить із об'єктивного, стверджує об'єктивне як крайню основу. Тоді як у дійсності усе об'єктивне як таке, безсумнівно, обумовлюється суб'єктом пізнання, а з відстороненням суб'єкта воно - об'єктивне — також цілком зникає". Вищим ступенем об'єктивацій волі є людина, яка наділена розумовим пізнанням. Кожний індивід, що пізнає, усвідомлює себе всією волею до життя, усі ж інші індивіди існують у його уяві як дещо залежне від його сутності, що служить джерелом безмежного егоїзму людини.

Звернення до волі, як до засобу подолання уяви, розглядається Шопенгауером як умова зародження нової метафізики, далекої від фізики, яка не допомагає відповісти на питання "Що я можу знати? (і служить тим самим просвітництву, досвіду), а є самодостатнім філософуванням нового Неофіта, Творця, Генія.

А. І. Трубенко

СВІТ ЯК ВОЛЯ

СВІТ ЯК УЯВЛЕННЯ

СПЕНСЕР (SPENCER) ГЕРБЕРТ

ТАЙХМЮЛЛЕР ҐУСТАВ

(1832-1888) - нім. філософ-ляйбніціанець. Навчався у Тренделенбурґа. Проф. у Ґеттинґені, Базелі, з 1870 - проф. німецькомовного Дерптського ун-ту (Росія). Вплинув на формування течії рос. ляйбніціанства, зокрема - на погляди О. О. Козлова. Осн. праці: "Дослідження історії понять" (т. 1-4, 1874-79), "Про істинний і уявний світ. Нові основи метафізики" (1882), "Нові основи психології та логіки" (1889), "Релігійна філософія " (1886).

Т. висунув оригінальну історико-філософську концепцію, в якій історія філософії постає як історія філософських понять. Згідно з Т., історія філософії має вивчати походження та розвиток не систем у їх історичному русі, а тільки понять, як вони проходять через різні системи. Обставини особистого життя і стан суспільства, в якому жили філософи, з цього погляду важливі, але другорядні; суттєвими для прогресу філософії є поняття, оскільки філософія являє собою поняття і виражається у поняттях. Без історії понять виникають типові помилки або ілюзії відносно того, що філософія мов би починається з початку з кожним новим філософом та новою школою, і що існує множина філософських шкіл. Насправді, стверджує Т., напрям чи система, які видаються новими, користуються вже відомими поняттями, і дійсно нові елементи, які привносяться цими системами, становлять дуже малу частку.

Г. Є. Аляєв

ТАРД (TARDE) ҐАБРІЕЛЬ

"ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ"

("L'Évolusion créatrice", 1907) -основний і найвизначніший твір А. Берґсона, створений під впливом неоплатонізму, зокрема учення Плотіна про еманацію. У творі повною мірою розкривається берґсонівська філософія життя, у центрі якої стоїть ключове поняття "життєвий порив" (élan vital) — принцип розвитку і творчості, що утворює у своєму нескінченному розгортанні всю сукупність життєвих форм. Життя, яке Берґсон розуміє як "тенденцію дії на неорганізовану матерію", у процесі розвитку зустрічає постійний опір "застиглої" матерії. Динаміка взаємодії матерії і "життєвого пориву", який несе в собі первинний імпульс розвитку, визначає розпад потоку життя на роди й види. Дві головні лінії розвитку — це рослинний і тваринний світ. Еволюція тваринного світу, яка також рухається у напрямах, що розходяться, приводить до появи людини. На іншій лінії "поштовх до суспільного життя веде до перепончастокрилих - мурах і бджіл". Берґсон протиставляє своє розуміння еволюції як механістичному (Г. Спенсер), так і телеологічному (Ляйбніц) еволюціонізму. Прагнучи зайняти нейтральну позицію між такими уявленнями про еволюцію, Берґсон, тим не менше, схильний "залишити дещо" від телеологізму. За Берґсоном, мета еволюції лежить не попереду (у майбутньому), а позаду, у первинному імпульсі (у минулому) - виступає у формі "вибуху", що призвів до розгортання життєвого процесу. За Берґсоном, з необхідністю впливу на "застиглу" матерію було пов'язано виникнення і розвиток інтелектуальних форм пізнання як однієї з ліній еволюції поряд із рослинною та інстинктивною лініями. У концепції "життєвого пориву" Берґсон дає онтологічне обґрунтування теорії інтелекту та інтуїції (теорії пізнання). У розгорнутій формі він викладає вчення про філософію і науку, їх специфіку і взаємовідносини. Позитивна наука, як результат творчості "чистого інтелекту", найбільшою мірою пристосована до впливу на неорганізовану матерію і виконує практичні функції, фіксуючи стійкі та нерухомі форми в інтересах дій на речі. Інтелект і наука, що вкорінена в ньому, служать поїло (Б. Франклін), тобто людині, яка створює штучні знаряддя. Але інтелект здатний пізнавати не самі речі, а лише відношення між ними. Тому відносною є і наукова істина. Лише інтуїція, яка виростає з безпосереднього життєвого інстинкту, здатна осягнути абсолютне життя у його глибинних проявах, у свободном)' потоці змін, у тривалості. У той же час, тлумачення франц. мислителем проблем інтелекту та інтуїції, науки і філософії не зводиться до простого антиінтелектуалізму. Показовим є те, що Берґсон називає інтуїцію "супраінтелектуальною". Він прагне перетворити саме поняття "раціональність", ввівши до нього не тільки те, що традиційно пов'язувалось із діяльністю науки і наукового мислення, але й досвід, зрозумілий значно ширше. У "Т. е." дається картина складної, неперервної, нескінченно мінливої і рухливої, динамічної і органічної реальності, яка являє собою "увесь організований світ, як гармонійне ціле". Прагнучи уникнути крайнощів антисцієнтизму і не заперечуючи науку як таку, Берґсон закликає до переорієнтації пізнання, до утворення таких пізнавальних засобів, які були б здатні осягнути дійсну реальність у всій її глибині та своєрідності. Берґсон також досліджує розвиток людства як роду, принципи і сутність його еволюції. Людські суспільства - то не тільки вершина еволюції, але й єдино можливий шлях подальшого розвитку "життєвого пориву". Теорія еволюції Берґсона знаходить своє завершення у творі "Два джерела моралі і релігії" (1932) - головному творі пізнього етапу творчості франц. мислителя. Вплив ідей оригінальної концепції еволюції Берґсона простежується у творчості В. І. Вернадського, Тейяра де Шардена, Е. Леруа, які започаткували вчення про ноосферу, та багатьох інших.

ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ

див. Цінностей теорія.

ТРАГІЧНА ДІАЛЕКТИКА

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ