Розділ «4.3. Економічна етика як нормативна теорія господарства»

Незважаючи на здавалось би правильний ціннісний набір орієнтирів для "суспільства добробуту", деякі з них викликають дискусії щодо обов'язковості їхньої реалізації. Так, сьогодні в економічно розвинених країнах масово розповсюджено зловживання "доброю волею" дієздатних членів суспільства з боку "андеркласу", який поколіннями живе на соціальну допомогу від держави та не бажає працевлаштову-ватися.

У свою чергу з боку працюючих членів суспільства не виникає солідарності з клієнтами системи соціального забезпечення та бажання безкорисної їм допомоги, що природно формувалися по відношенню до важко працюючих за низьку зарплату. Неоднозначно може бути оцінена свобода торгівлі як легітимний спосіб збагачення. Торгівля зброєю, лікарськими засобами та фармацевтичними препаратами в багатьох країнах супроводжується перманентними гучними скандалами. Відкриття країн "третього світу" для вільної торгівлі часто підриває цілі галузі національних економік, призводить до "всесвітнього піратства". ТНК, орієнтовані на нові ринки, активно продають заборонений та обмежений у промислово розвинених країнах товар, що може призводити до масових летальних випадків споживачів, оскільки не зустрічають опору слабких держав через корупцію.

Все більш ставиться під сумнів й необхідність необмеженого економічного зростання. Підвищення продуктивності праці, зростання доходів та вивільнення часу не призвело до продукування гідного життя та взаєморозуміння в суспільствах. Зворотнім боком економічного зростання постало безумне споживацтво, що породило феномен суспільства споживання55. Зменшення природних ресурсів, втрата осо-бистісної відповідальності, речова залежність, духовна деградація, постійне прагнення вирізнятися від інших, а так і культ насильства та аномія (розпад системи цінностей) - ось характерні риси суспільства споживання.

Отже, панування ідеології неолібералізму, що задає єдиний орієнтир - економічне зростання та надмірне споживання, призвело до експансії капіталу та підриву соціальних зв'язків. Мешканці країн "золотого мільярду" мають високий рівень життя, але й прагнення жити за рахунок інших, атрофовану здатність до співчуття та нездатність відмовитися від благ, які надавали б реальні перспективи власним дітям, на користь людей, що живуть у слаборозвинених країнах.

Унаслідок невтримного економічного зростання та нерозумних споживацьких орієнтацій з'явилася особлива небезпека підриву самих основ існування біосфери - повне вичерпання ресурсів Землі, забруднення навколишнього середовища, зміна власної генетики та генетики живих істот, знищення біологічного різноманіття. Реакцією на ці негативні ефекти економічної діяльності постало переосмислення підходів щодо вдосконалення суспільного життя. На стику трьох напрямів наукових пошуків - дослідженні зростання народонаселення та господарської діяльності, дослідженні способів вирішення економічних проблем країн "третього світу" та дослідженні раціонального використання природних ресурсів - з'являються концепції "сталого розвитку" 56.

Уперше ідея сталого розвитку артикулюється в доповіді Г.Х. Брун-дтланда "Наше спільне майбутнє" на Всесвітній комісії ООН (1987) та набуває своєї подальшої розробки в таких міжнародних нормативних актах, як Ріо-де-Жанейрська Декларація про навколишнє середовище та розвиток (1992), Декларація тисячоліття ООН (2000), Глобальний договір ООН (2000), Иоганнесбурзька Декларація зі сталого розвитку (2002). Концепція сталого розвитку будується на нормативному засновку: суспільство має обов'язок повноцінно забезпечувати основні потреби кожного свого члену, а пріоритетна увага повинна надаватися найменш забезпеченим. При цьому звертається увага на такі уточнення нормативних вимог.

По-перше, проблема бідності повинна розглядатися в глобальному контексті. Прагнення до "кращого життя" повинно реалізовуватися не лише представниками країн "золотого мільярду", але й мешканцями країн, що розвиваються. По-друге, розв'язання цієї проблеми не може обмежуватися короткочасними перспективами, до уваги слід брати потреби майбутніх поколінь. По-третє, унаслідок обмеженості ресурсних можливостей нашої планети повинні бути враховані обмеження на їхнє використання. Таким чином, досягнення сталого розвитку вимагає спеціальних заходів, які реалізовувались би одночасно в економічній, соціальній та екологічній сферах.

Фактично висуваються вимоги не щодо зупинення економічного зростання, а зупиненні нераціонального використання природних ресурсів, зниження енергоємності господарської діяльності. Передбачається оптимальне використання обмежених ресурсів та використання екологічних технологій, у тому числі в добутку, переробці, створенні продукції та утилізації відходів. Щодо економічно розвинених країн, споживання яких є надмірним, висуваються вимоги переходу до нульового зростання та зниження споживчих стандартів.

Імперативно-ціннісні засади прийняття рішень щодо управління господарчими процесами

В класичній економічній теорії лібералізму, заснованій на філософії егоїзму та індивідуалізму (А. Сміт, Д. Рікардо), основою та джерелом добробуту суспільства вважалося накопичення національного капіталу, а показником його рівня було зростання кількості благ на душу населення. Передумовою зростання національного багатства класики одностайно вважали систему "природної свободи", яка витікала із концепції своєкорисного інтересу. Реалізуючи власний інтерес, індивід спрямовується "невидимою рукою" до мети, що зовсім не входила до його намірів - досягнення суспільного блага57. З цього логічно робився нормативний висновок про те, що свободі економічної діяльності не слід робити штучні моральнісні перешкоди, регламентувати її, оскільки "природні сили" ринкового механізми здатні гармонізувати конфлікти цінностей та норм.

Із обґрунтованої таким чином теорії рівноваги ринку, що саморегулюється, робився іще один принциповий висновок-вимога щодо невтручання в ринкові механізми з боку держави, якій відводиться лише роль "нічного сторожу" - захисту суспільства від насилля та здійснення строгого та безпристрасного правосуддя. Однак сама практика економічної діяльності в країнах Західної Європи в XIX - XX ст. показала практичну неспроможність класичної теорії лібералізму унаслідок очевидної неспроможності ринку до саморегуляції в ситуаціях недосконалої конкуренції, інформаційної асиметрії, негативних ексерналіях хижацької діяльності ТНК. Все більше стає очевидним, що держава зобов'язана слідкувати за правами всіх учасників ринку - виробників та споживачів та запобігати можливим збиткам.

У другій половині XIX ст. держава перестає розглядатися як інструмент, що забезпечує формальну рівність перед законом та інститут реалізації природного права - системи обов'язкових правових норм. І в економічній теорії, і в практиці економічної діяльності набуває свого розвитку концепція соціально відповідальної держави. Стверджується, що управління економічними процесами повинно відбуватися через посередництво державної політики, спрямованої на побудову соціального ринкового господарства, в якому матеріальні блага розподілялися б у відповідності до принципу соціальної справедливості заради досягнення кожним громадянином гідного рівня життя.

Погляд на державу як інститут, який забезпечує реалізацію справедливості у суспільних відносинах, в першу чергу притаманний представникам німецької історичної школи (Г. Шмоллер, Л. Брентано), яка критикувала економічний лібералізм. Ідеологами політики соціального ринкового господарства вважаються німецькі ордоліберали Ф. Мюллер-Армак, Ф. Бем, В. Ойкен та кейнсіанці з Д.Кейнсом на чолі. Практичним втіленням соціального ринкового господарства постали сучасні економіки Швейцарії, Німеччини, Австрії, Бельгії, Голландії, Скандинавії, в яких ринок вбудований в соціальну та політичну структуру. Соціальний порядок вільного суспільства будується на принципі субсидіарності (доповнюваності), згідно з яким виправдовуються певні заходи держави в галузі податкової, антимонопольної, цінової та соціальної політики. Держава врівноважує певні тенденції вільного капіталізму, яки можуть призводити до монополій і соціальної нерівності. Завданням соціальної держави є не лише гарантія дієвості права та закону, але й забезпечення соціальної небезпеки. При цьому лише ринкових та політичних механізмів для досягнення ідеалу соціальної держави буде недостатньо, тому велика увага приділяється моральній регуляції в аспекті особистої та колективної відповідальності58.

У другій половині XX ст. в теоретичних дискусіях з'являється нове пояснення механізмів управління економічними процесами, які повинні ґрунтуватися на інших імперативно-ціннісних засадах ніж ті, що були проголошені класичною та некласичною економічною теорією, оскільки вони не враховували відмінність індивідуальної та колективної дії.

Отже, спробою поєднати індивідуальний інтерес та колективне цілепокладання постали теорії суспільного вибору, які були покликані надати відповідь на питання: яким чином колективні дії та соціальні організації (уряди, соціальні інститути, підприємства та фірми) здійснюють узгодження індивідуальних інтересів учасників. Американський економіст та лауреат Нобелевської премії Дж.Б'юкенен в дослідженні договірних засад теорій прийняття економічних та політичних рішень зробив спробу подолати дилеми колективної дії. Економістом пропонується двощаблева концепція суспільного вибору, що складається з попереднього конституційного та індивідуального постконституційного рівнів.

На першому рівні колективно розробляються правила та процедури прийняття політичних рішень, на другому рівні вже здійснюється безпосередньо економічна діяльність індивідуальних та колективних суб'єктів на засадах прийнятих правил. Отже, шляхом впровадження спеціальних конституцій, які містили б в собі кодекси норм та чітку систему санкцій, задаються зовнішні рамки для будь-якої політико-економічної діяльності. Тим самим повинен встановитися справедливий, відповідно моральний, соціальний порядок, який забезпечував би індивідуальні права громадян59.

Однак концепція Дж. Б'юкенена критикувалася за те, що не може бути одностайного узгодження конституцій серед політиків, а реформування законів наражаються на проблему примусової зміни на гірше економічного положення членів суспільства, які не погоджуються з таким законами.

Спробу вивести дану проблематику за межі суто політичної та економічної діяльності, залучити до вирішення цієї проблематики всіх громадян суспільства здійснює наприкінці XX ст. етична теорія, а саме етика дискурсу (К.-О. Апель, Ю. Габермас, П. Ульріх). Ця теорія закладає фундамент для визначення суспільних преференцій-цінностей та правил діяльності, яке здійснюється шляхом колективного вибору - через практику добровільного волевиявлення учасників громадських та підприємницьких дискурсів, процедурно оформлених для реалізації конкретних можливостей покращення життя.

Узгодження колективного порядку переваг для економічних суб'єктів відбувається в процесі публічного діалогу, а цінності, норми та правила, що виносяться на обговорення такого форуму вважаються обґрунтованими та схваленими лише тоді, коли відповідають інтересам всіх зацікавлених осіб. Тим самим суб'єктом вибору стають не лише політики та підприємці, але й "всі зацікавлені особи" - "стейк-холдери".

До стейкхолдерів відносяться акціонери, менеджери, контрагенти, навіть майбутні, ще ненароджені покоління. Отже, з'являється й потреба в обґрунтуванні прозорих правил, які дозволяли б співвідносити свої інтереси з інтересами інших людей та з інтересами майбутніх поколінь по відношенню до широкого кола благ.