Розділ «4.3. Економічна етика як нормативна теорія господарства»

В умовах сучасної інституціоналізованої та напіванонімної економіки, коли контракт передбачає участь великої кількості посередників, які в опосередкованій формі пов'язані один з одним, виникає все більше спокус не обтяжувати себе моральними зобов'язаннями та витрачати власні ресурси. Нездатність індивідуальної моральної регуляції засвідчується й проблемою "фрирайдерства" - "безбілетника" (Trittbrettfahrer-Dilemma, Free-Rider Problem), коли суб'єкти набувають можливість отримувати безплатно суспільні блага за рахунок інших членів суспільства, але не бажають при цьому сплачувати витрати на їх виробництво.

Усі прагнуть користуватися суспільним благами - дорогами та парками, отримувати безкоштовну освіту, дихати чистим незабрудненим повітрям, але максимально при цьому знаходять можливості не платити податки, чи не встановлювати очисні спорудження на виробництві, мов лише від одиничного суб'єкту нічого не залежить. У великій групі окремий учасник є настільки незначним відповідно до загалу, що його дії не мають жодного значення, унаслідок цього не виникає докорів щодо аморальної поведінки50.

Таким чином, інструментарій індивідуальної етики залучається дослідниками, коли розглядаються ситуації, в яких індивідуальна дія може бути чітко проаналізована, а оцінка результату не викликає сумнівів. На рівні невеликого підприємства, де існують тісні соціальні зв'язки, заклики до моральних почуттів та інтенсивне впровадження моральних норм здатні формувати "етику ближнього", яка не лише гуманізує економіку, але й оптимізує її. Це дозволяє багатьом авторам стверджувати, що мораль постає функціональним механізмом, що сприяє вирішенню соціально-економічних проблем. Такий інструментальний підхід щодо розуміння моралі своє завдання бачить в цілеспрямованому "використанні" моралі для імморальних цілей. "Керуючи" моральнісними цінностями, суб'єкти господарювання набувають додаткові засоби для найбільш успішної діяльності.

Через неможливість апеляції до мотивів, почуттів та совісті окремих індивідів на рівні ж великих підприємств та економічної системи мораль уможливлюється завдяки створенню певних умов сучасної економіки - "рамочного порядку"51. Етико-економічні дослідження, які застосовують інструментарій інституціональної етики, фокусують свою увагу на інституціональних умовах економічної діяльності з метою проведення інституціональних реформ і встановлення обов'язкових для всіх правил. Стверджується необхідність розмежування економічної дії та правил, згідно з яким ці дії відбуваються (наприклад, "ходи гри" та "правила гри" за К. Хоманом). Це зумовлено тим, що "місцем" економічної ефективності є сама дія, з її імморальними мотивами та засобами, а "місцем" моралі є "рамочні умови" - певні нормативні інституціональні рамки, покликані обмежувати негативні наслідки господарчої діяльності у відповідності до певних обов'язкових для всіх моральних вимог.

Отже, завданням інституціональної етики є створення "етики ладу" ("Ordnungsethik"), яка організовувала б інститути таким чином, щоб уможливилася б солідарність людей і справедливо зростав їх добробут52. Таке інституціональне оформлення здійснюється через посередництво заснованого на добрій волі політико-економічного дискурсу критичної громадськості, в ідеалі - необмеженої кількості людей, всіх членів суспільства (Ю. Габермас, П. Ульріх).

У дискурсі відбувається обґрунтування моральних норм та стратегій, які складали б засади ефективного та соціально-відповідального господарства. Принципово важливим при цьому є подолання однобічної тенденції, що склалася в індивідуальній етиці, яка пропонує етичні заходи, спрямованні на "закриття" підприємства від етично безвідповідальних та небажаних способів діяльності на всіх рівнях за допомогою розвинутої етичної інфраструктури - етичних комісій, етичних комітетів, етичних кодексів. Обмеження вільного простору відношень у межах колективу може підірвати моральну здатність до відповідальності співробітників. Тому в інституціональній етиці робиться ставка на збільшення моральної автономії співробітників та на створення передумов для відкритого дискурсу щодо істинних цінностей та легітимних стандартів поведінки, які підпадали б під контроль з боку учасників процесу.

Етичні заходи, спрямованні на "відкриття" підприємства можуть призводити до необмеженості етико-критичної комунікації, не приховуванню інформації та оголошення про негативні дії, демократичності етично зорієнтованої системи управлінських процедур на рівні підприємств. Але у всякому разі необхідним є певний баланс між дискурсивно "відкритими" та вибірково "закритими" етичними заходами .

Ціннісно-нормативні орієнтири сучасного "суспільства добробуту"

Хоча класична політична економія розглядала діяльність економічних суб'єктів крізь призму власного інтересу, сьогодні вже не ставиться під сумнів те, що сучасна економіка не може бути орієнтованою на такий ціннісно-нормативний ідеал. В аксіоматику егоїзму не "вписуються" альтруїстична поведінка, солідарність, соціальні потреби, суспільні (мериторні) блага, які виробляють незважаючи на те, що принцип економічної раціональності вимагає не робити цього і бути "безбілетниками". Крім того, економічні суб'єкти демонструють різну поведінку стосовно одних й самих подій: як приватна особа індивід оцінює наявні альтернативи з позицій власного зиску, як громадянин держави або представник організації - з позицій добробуту суспільства або групи. Стає все більш очевидним, що сучасне ринкове господарство покликане реалізовувати не лише індивідуальні потреби, але й соціальні, носієм яких є окремі індивіди, члени різних спільнот і організацій, самі організації та держава в цілому.

Реакцією на практичне усвідомлення ціннісної переорієнтації постав заклик сучасної неоінституціональної економічної теорії (Дж. Гелбрейт, Д. Норт, Дж. Олсон, К. Ерроу) щодо максимізації суспільної корисності та суспільного добробуту як мети сучасної економіки. Отже, ціннісно-нормативним орієнтиром сучасного суспільства проголошується суспільне благо, яке формально можна визначити як загальнодоступну позитивну цінність, що відповідає добровільно прийнятим цілям суспільства та дозволяє здійснювати регуляцію суб'єктів у напрямі досягнення соціальної рівноваги та добробуту.

При цьому теоретико-нормативною проблемою постає не лише пошук механізмів для реалізації суспільного блага, але й навіть його визначення. Уявлення про суспільне благо є необхідним, оскільки воно слугує ціннісним знаменником, що слугує засадою для висловлення суджень щодо моральнісної виправданості існуючої економічної практики та інститутів. Суспільне благо в економічній теорії визначалось як дещо об'єктивне та незалежне від індивідуальних бажань (платонівська традиція), або як арифметична сума бажань індивідів (бента-мівська традиція), або як гармонія правильно зрозумілих та довготривалих інтересів (просвітницькі теорії "розумного егоїзму"). Економічна етика вносить й свої корективи щодо визначення суспільного блага: будучи позитивною цінністю, воно не може бути нав'язаним зовнішнім авторитетом, повинно відповідати консенсуально визначеним цілям суспільства та обмежуватися моральними нормами. Змістовно суспільне благо уявляється як:

- свобода;

- права громадян на гідне життя з урахуванням бажань та кваліфікації;

- допомога родинам у вихованні, освіті;

- стабільне економічне зростання поряд із зростанням рівня життя;

- соціальна стабільність та пенсійне забезпечення;

- соціальна допомога тимчасово непрацездатним;

- можливість соціально легітимних способів збагачення;

- міжнародне співробітництво та взаєморозуміння54;

- створення та утримання культурних інститутів, що виробляють суспільні блага (законодавство, фундаментальна наука, культура, збереження культурної спадщини, охорона здоров'я).