РОЗДІЛ 7. МОРАЛЬНІ КОЛІЗІЇ СУЧАСНОСТІ

Нині подібна ситуація призвела до створення своєрідної техносфери, світу речей та механізмів, де людина виступає механізованим індивідом, який доповнює функціонування техніки, а конфлікт виникає тоді коли можливості людини не співпадають з вимогами технічного забезпечення. Акцентуючи тим самим, свою увагу на людині в техносфері - де "людина - перетворюється у машину". Так, в наукових колах все частіше в даному аспекті обговорюється перспектива "техногенного" майбуття людства, тобто те що ми в цілому і спостерігаємо, поступове знищення "біологічної людини" та перетворення її в подвійну за своєю природою біотехнічну істоту, шляхом втілення різних технічних "присадок" для удосконалення інтелекту

Так, на думку американського вченого Б. Фула "людина-метаболічно регенеративна, на 99 % автоматизована, індивідуально-унікальна система абстрактних форм, де обмін енергії та здатність до управління мають безперервно розширювати, перебудовувати і підтримувати в робочому стані двосторонній внутрішньо-зовнішній інструментальний комплекс, в якому як внутрішні, так і зовнішні системи складаються з прогресивно змінних і взаємно трансформованих хімічних, гідравлічних, пневматичних, електромагнітних, термодинамічних, молекулярних і анатомічних структурно-моделювальних процесів".

Тому виникає нагальна необхідність гуманізації закономірного процесу розвитку науки і техніки, "повернення" його в сторону людини. Адже добро і зло не йдуть від техніки, а від суспільства і від людини (жодній машині, навіть сучасним роботам неможливо запрограмувати будь-які моральні установки, наприклад, почуття совісті). Так, один із творців кібернетики Н.Віннер у своїй праці "Людина і робот" зазначає, перефразовуючи відомий вислів з Біблії "Людині -людське, а машині -машинне". Ґрунтуючись на своїх знаннях та досвіді, науковець впевнений, що вкласти моральні якості в машину неможливо, так як природа моральності виходить далеко за межі закономірностей предметного світу в якому створюються машини й техніка. Тому використання техніки для добра або зла людини залежить від самої людини, яка використовує її в своїх цілях, від її моральних установок. Для того щоб позбутися негативного впливу техніки на моральну свідомість особистості, зарубіжний дослідник Ж.Енлюль єдиний вихід вбачає у відмові від техніки, пропонуючи своєрідну "етику відмови від влади техніки" через ідею самообмеження людини.

Потрібно зауважити, що у розв'язанні таких загроз нажаль немає якогось однозначного вирішення, зрозумілим є лише те, що воно має бути комплексним, багатоетапним і складним. Йдеться про систему життєдайних принципів, що полягають у поширенні морально-аксеологічного виміру соціобуття, а це насамперед перегляд панівної ролі цілераціональності, що в першу чергу пов'язані з онтологічним виміром людини, людяності та пошуком моральних метаоснов суспільства.

7.2. Ціннісний аспект наукового знання

Однією з реалій сучасності є моральні проблеми в науці XXI ст. Адже колишнє сократівське "знання є добро" замінено беконівським "знання - це влада", де раціонально-наукове осягнення світу виступає чи не основною причиною зміщення пропорцій у ціннісних орієнтаціях. Адже пропорції, функції, конструкції та обрахування, площини стали набагато зручнішими для повсякденного життя людини. Проте, історичні та культурні явище кількісним вимірам не піддаються, а такі поняття як честь, гідність, обов'язок і людське життя взагалі не підвладні їм.

Здавалося б надзвичайні відкриття середини XX ст., що призвели до створення атомної зброї, небачених успіхів у розвитку біотехнологій і багато іншого, але, як не парадоксально - призвели і до певного "підриву" авторитету науки. Наука, метою якої є пошук істини й здобуття нових знань, поступово втрачає пріоритетне право на визначення істини та похибки. Похитнулася віра в перевагу людського розуму та безмежні властивості науки у вирішенні будь-яких проблем людства, внаслідок чого спостерігається і вже надто гостро відчувається, за висловом сучасного російського дослідника П.Д.Тищенко, "децентралізація ціннісного світу". В зв'язку з чим сутнісно змінюється сам етос науки (моральні переконання і моральні обмеження, що пов'язані з науковою діяльністю).

Сучасні зміни свідчать, що якщо раніше моральні переконання та певні обмеження відносилися перш за все до об'єктивних результатів дослідження, то на сьогоднішній день мова йде, перш за все, про моральну відповідальність вчених за дослідження перед суспільством, які можуть принести непоправну шкоду не лише довкіллю, а й самій людині. Так, ще давньогрецький філософ Арістотель завбачав, що хто рухається вперед в науках, але відстає в моралі, той більше йде назад, ніж уперед. Тому відповідь на це питання надзвичайно важко знайти, але є досить важливою.

Наука є досить вагомою складовою частиною людської культури і є зрозумілим, що без інтелектуальних надбань ані матеріальний, ані духовний розвиток людства є не можливим. Але науку - одну з людських цінностей можна примусити сьогодні промовчати, фінансово підкорити, в ім'я чийогось самоствердження, кар'єризму, монополії наукових шкіл, плагіату і б.і.

Натомість, особлива відмінність даної проблеми полягає якраз в тому, що сама по собі раціоналізація та інтелектуальні надбання не є ворогом людства, а навпаки є джерелом різноманітних горизонтів, засобом же руйнації культури вона стає лише включившись в певну систему соціальних відносин. Сучасні ж, соціальні відносини, на превеликий жаль, підтверджують тезу К. Маркса, про те, що великі гроші дозволяють кульгавому придбати двадцять чотири ноги, а інтелектуально недосконалому - купити сотні талантів та геніїв. Зачаровані небувалими успіхами наукової думки, ми не помічаємо прірви біля якої опинилися: дефіцит природних ресурсів Землі, енергоносіїв, води, продуктів харчування все це є наслідком "особливих" раціоналізаторських принципів.

Наука окрім певних переваг принесла людству нові моральні проблеми, що породжують насамперед питання можливості включення у наукове пізнання ціннісних орієнтацій та акцентують увагу на відповідальності вчених перед суспільством та перед самою людиною.

Сьогодення наукового знання зіштовхнулось з непередбачуваними парадоксами: з однієї сторони наукове знання сприяє інтеграції знань, а з іншої - росту людської цивілізації; і прогрес наукового знання, крім потенційних небезпек (наприклад: проведення експерименту завбачає спостереження за об'єктом дослідження іноді в екстремальних і досить небезпечних умовах, коли сам об'єкт може загинути; дослідження ядерних реакцій тягне за собою створення своєрідних умов (вироблення, накопичення, зберігання, утилізацію), що певним чином залежно від масштабів може абсолютно суперечити таким традиційним моральним нормам, та настановам, як "не зашкодь" та "не вбий")); має ще й позитивні наміри: - розв'язання проблем питної води та харчування; створення енергозберігаючих технологій, розв'язання екологічних проблем і б.і.

Саме в цьому аспекті можна виправдати також і різноманітні ризики, як технологічного, так і біологічного характеру, але лише при умові гармонійного розвитку етики науки й суспільства в цілому (стримування агресивного руйнівного впливу на людину і природу, що притаманна бездумному використанню досягнень науки і техніки, а з іншого - на збереження та виховання нового мислення у людини, усвідомлення необхідності здобуття нових знань для подальшого розвитку цивілізації).

Звичайно, що деякі дослідження можуть нанести непоправну шкоду суспільству і привести до катастрофи. Але хто і як може визначити негативні наслідки майбутніх досліджень?

Дискусії з даного приводу, серед вчених та в засобах масової інформації, свідчать про відсутність чітких критеріїв щодо можливості заборони на такі дослідження. Тим більше що самі науковці дотримуються думки, що коли негативні наслідки досліджень є безсумнівними, то заборона на них є необхідною. Та, на превеликий жаль, не завжди можливо завбачити майбутній результат, особливо абстрактний та не пов'язаний з технологіями. Наприклад, загальновідомими є факти, що навіть математичні теорії інколи знаходять втілення в практичних речах. Таким чином, науковці приймаючи різноманітні рішення повинні відчувати відповідальність за наслідки наукових здобутків, висновків. В кінцевому рахунку результати дослідження залежать насамперед від свободи волі науковця і уявлень про добро і зло, на яких ґрунтується практична мораль науковця. Та одночасно його свобода вибору обмежується моральною відповідальністю перед людством. Як зауважив французький вчений Ф.Кюрі в XX ст., що вчені не повинні бути співучасниками тих, кому недосконала соціальна будова дає можливість використовувати результати наукових робіт в егоїстичних та зловмисних діях.

Доречно також згадати відомого дослідника німецького філософа К.Ясперса в концепції якого наука та техніка самі по собі є ні добрими ні злими, такими вони можуть бути лише в залежності від цілі застосування науки і техніки. Одночасно неможливо позбутися зворотного ефекту: і наука і техніка створені людиною впливають і на саму людину, що само по собі не може не викликати тривоги. Наука та пов'язані з нею технології, за німецьким філософом М.Хайдегером мають мету показати все у вигляді готової наявності - бери користуйся. Так, наприклад зауважує М.Хайдегер, уже не електростанція стоїть на Рейні1, а Рейн існує для того, щоб поставляти гідравлічний напор для електростанції. Подібне відношення, нажаль, ми спостерігаємо нині і по відношенню до людини, як "другосортного матеріалу". Так Нобелівський лауреат М.Борн зазначав: "На моєму віку наука стала справою державної важливості, вона привертає зосереджену увагу суспільства, і тепер точка зору на науку як на "мистецтво заради мистецтва" застаріла ... Я сам усвідомив цей аспект науки лише після Хіросіми... Не дивлячись на всю мою любов до наукової роботи, результати моїх роздумів виявилися безрадісними (гнітючими). Тепер мені уявляється, що спроба природи створити на цій Землі мислячу тварину може закінчитися нічим" .

Досліджуючи етичні проблеми сучасної науки, відомий західний методолог науки Е.Агацці звертав увагу на те, що ці проблеми вже давно знайомі традиційній етиці. Коли дія вважалась морально забороненою, коли вона має передбачуваний негативний наслідок - у співвідношенні з принципом, що слід не тільки не прагнути забороненого, але й обов'язково його уникати. Таким чином, від дій, які несуть за собою передбачувані негативні наслідки, необхідно відмовитись, що є очевидним фактом. Серйозна проблема виникає у тих випадках, коли дія як така не є морально індиферентною, а має позитивну мету (можливо, у вищому ступені позитивну, що збігається з обов'язком), і разом з тим - передбачуваними є негативні наслідки.

У розв'язанні даних проблеми важливим є розуміння певного типу раціональності, що відповідає саме сучасному науково-технічному етапу розвитку, звернення до "іншої, гуманної, культурної науки" (за російським дослідником І.Пригожиним)

Пошук варіантів призвів до шляхів спасіння, що полягав у подоланні безмежної прірви між природничими та гуманітарними науками, їх співпраці. Йдеться, насамперед про прикладну етику, що засвідчила синтез теорії та практики та "етизацію" різноманітних сфер людської життєдіяльності. Яка володіє здатністю розв'язувати моральні конфлікти та дилеми, що виникають у сучасності як на індивідуальному так і на соціальному рівні.

7.3. Моральне осмислення екологічних проблем