РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ

Екзистенціалістська естетика звертається до проблем конкретної людини, її трагічного світовідчуття, її самотності, туги. В роботах Альбера Камю, Жан-Поля Сартра, Сімони де Бовуар, в яких відбувається зникненні межі між філософією та мистецтвом, розкривається розуміння світу як ворожого для людини, яка приречена на екзистенцію. Категорії побутової свідомості набувають характеру філософських категорій - страх, нудота, тривога, нудьга. Основна естетична проблематика представлена ідеями свободи творчості, уяви, відповідальності митця.

Неотомістська естетика, представлена в працях Жака Марітена та Етьєна Жільсона звертається до ролі та функцій мистецтва, де кожний твір нерозривно пов'язаний з творчим процесом митця. Аналізуючи співвідношення естетики та теології, природу художньої творчості та специфіки форми у різних видах мистецтва, філософи вирішують проблеми етико-естетичного виховання через ідею християнізації сучасної культури.

Основою постмодерністської естетики є залучення ідей класичної естетики до нових реалій. Характерними рисами є антисистематичність, адогматичність, відсутність замкнених раціональних побудов. Відбувається модифікація основних естетичних категорій, де головне місце посідає іронізування, як прояв комічного, що поєднує мозаїчну систему. В центрі уваги постає не суб'єкт, а мовні структури. Поширюється еклектизм, масова культура, субкультурні прояви. Постають проблеми симулякра, метамови, інтертекстуальності, контексту. Філософсько-естетичною основою постмодернізму є ідеї Ж. Дерріди, Ж. Лакана, Ж. Дельоза, Ж. Ліотара, У. Еко, М. Фуко, Ю. Габермаса.