Вірогідність (достовірність) оцінки технічного потенціалу підприємства залежить від правильного вибору методів оцінки, які ґрунтуються на трьох підходах: витратному, порівняльному та дохідному.
ВИТРАТНИЙ ПІДХІД базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об'єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням утрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.
Сутність витратного підходу полягає у тому, що в якості міри ринкової вартості приймаються повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці.
Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, тому що між витратами і корисністю немає прямого зв'язку. Не зважаючи на це, даний підхід часто являється єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об'єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхуванні транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.
Витратний підхід до оцінки машин та обладнання практично реалізується в наступних методах:
• 1) розрахунок за ціною однорідних об'єктів;
• 2) аналіз та індексація витрат;
• 3) по-елементний розрахунок витрат;
• 4) визначення собівартості за укрупненими нормативами.
Метод розрахунку за ціною однорідного об'єкту базується на припущені, що собівартість виготовлення однорідного об'єкту, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об'єкт оцінки, дорівнює його собівартості, так як формується під впливом загальних для таких об'єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналогу, визначається повна собівартість об'єкту оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючі коефіцієнти, що пов'язані з відмінностями у масі (об'ємі) конструкцій порівнюваних об'єктів і рівнях серійності їх виробництва.
Відновну вартість об'єкту оцінки визначають шляхом сумування його повної собівартості та величини середньо ринкового прибутку, що припадає на однорідні об'єкти. Остання розраховується за такими усередненими значеннями рівня рентабельності:
• для техніки, що користується підвищеним попитом – 25-35%;
• для техніки, що користується середнім попитом – 10-15%;
• для техніки, що користується незначним попитом – 5-10%.
При низькому рівні ліквідності, коли об'єкт оцінки не має ринкового попиту, його відновну вартість прирівнюють до собівартості.
Метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об'єкту до її сучасного рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об'єкту в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т.ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виділяють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату працю та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніками.
У залежності від виду конструктивних матеріалів використовують цінові індекси чорних чи кольорових металів, пластмас. Витрати на енергоносії переоцінюють по ціновому індексу на продукцію електроенергетики. Коригуючий коефіцієнт витрат на оплату праці формують як відношення середньомісячної заробітної плати по промисловості на момент оцінки до відповідного базового показника. Для індексації амортизації використовують комбінований коефіцієнт, який на 40% складається з цінового попиту на будівельні матеріали та на 60% з цінового попиту на продукцію машинобудування.
Проіндексовані групи витрат сумують, визначаючи повну собівартість відтворення технічного засобу на момент оцінки, а потім, шляхом додавання прибутку формують відновну вартість об'єкту оцінки.
Метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об'єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп'ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається шляхом сумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та збірку, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов'язаних зі збірними та монтажними роботами, приймається рівним 30-40% від загальної вартості основних частин об'єкту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методичні особливості оцінки машин та обладнання“ на сторінці 1. Приємного читання.
