У країнах з ринковою економікою соціально-трудові відносини на всіх рівнях управління регулюються на основі колективно-договірної системи, яка набула офіційного статусу, закріплена законодавством і є ключовим елементом індустріальних відносин.
Перевагою колективно-договірної системи регулювання трудових відносин у практиці функціонування ринку праці є, передусім, гнучкість прийняття рішень, яка не порівнюється ні із законодавчими, ні із судовими і адміністративними заходами. Гнучкість цієї системи виявляється у різноманітності угод на різних рівнях – національному, галузевому, регіональному та виробничому.
Колективні угоди укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Ураховуючи безпосередній взаємозв'язок і залежність усіх трьох рівнів колективно-договірної системи регулювання трудових відносин, одним із принципів її побудови повинна бути послідовність у строках укладання – генеральна угода, галузева угода, колективний договір.
Створивши повну законодавчу базу, держава забезпечує реалізацію норм чинного законодавства, аналізує і контролює стан соціально-трудових відносин, здійснює заходи щодо їх удосконалення.
Згідно із Законом України "Про колективні договори і угоди", колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної законодавчої влади, а угоди – Міністерством праці.
Органи державної влади здійснюють контроль за відповідністю галузевих, регіональних угод та колективних договорів чинному законодавству та Генеральній угоді, і в разі виявлення порушень, вживають відповідних заходів у межах наданих їм повноважень Законом "Про колективні договори і угоди".
Організаційно-нормативним закріпленням соціального партнерства в організації є колективний договір – правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні та професійні відносини між роботодавцями та найманими працівниками підприємств. Його функції полягають не тільки в регулюванні соціально-трудових відносин, а й в пом'якшенні соціального напруження, вирішенні трудових спорів і протиріч цивілізованим способом.
Сторонами, які домовляються, виступають безпосередньо керівник організації або його представник і уповноважені від трудового колективу, у тому числі і профспілки.
Для ведення переговорів і підготовки проекту колективного договору створюється уповноважена комісія, а за потреби запрошуються арбітри і посередники.
Колективний договір формується на основі таких принципів, як:
♦ рівноправність сторін;
♦ свобода вибору питань для обговорення;
♦ добровільність прийняття обов'язків;
♦ гарантія їх реального виконання;
♦ проведення систематичного контролю і взаємної відповідальності.
Проект договору обов'язково обговорюється працівниками організації та
удосконалюється з урахуванням зауважень і доповнень, а потім затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу, на яких присутні не менше 2/3 представників трудового колективу, вибраних делегатами на конференцію. Якщо збори (конференція) ухвалюють даний договір, він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше як через п'ять днів з моменту його ухвалення.
Підписаний колективний договір підлягає реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Реєстрація проводиться у двотижневий термін від дня його подання.
Колективний договір вступає в дію із дня його підписання представницькими сторонами, незалежно від терміну реєстрації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Колективний договір – основа соціального партнерства“ на сторінці 1. Приємного читання.
