План викладу і засвоєння матеріалу
• 9.1 Етапи еволюції ОСУ
• 9.2 Варіанти взаємодії стратегії і структури
• 9.3 Класифікація ОСУ
Етапи еволюції ОСУ
Виходячи з відомого твердження А. Чандлера "стратегія визначає структуру", можна орієнтувати керівників підприємств на створення механізмів трансформації діючих ОСУ згідно з тими стратегіями, які визначені для розвитку підприємства. У цьому контексті йдеться про побудову стратегічної системи, тобто організаційно оформленої системи управління, зорієнтованої на досягнення цілей підприємства.
Під комплексним організаційним проектом треба розуміти графічно описану модель усієї виробничої системи, її окремих складових, структурних і функціональних блоків управління. Цей проект має базуватися на нормативно- організаційній документації, яка регламентує структуру та процеси управління і складається з таких частин:
• структурні і організаційні схеми;
• положення про виробничі та функціональні підрозділи;
• посадові інструкції;
• методичні матеріали для організації документообігу та оформлення документів;
• методика інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності працівників апарату управління.
Офіційне прийняття організаційних структур управління на підприємстві дає змогу регламентувати процес розробки та виконання управлінських рішень.
Практика діяльності підприємств свідчить, що різні підрозділи та служби підприємства певною мірою реагують на зовнішні та внутрішні фактори діяльності підприємства.
Зовнішні фактори пов'язані з окремими елементами навколишнього середовища, які безпосередньо впливають на утворення фірмою відповідних підрозділів, що відстежують зміну цих елементів і запобігають конфліктам між ними та організацією. Такими основними елементами є: споживачі продукції, поведінку яких мають аналізувати маркетингові підрозділи; постачальники сировини та матеріалів, зв'язки з якими підтримують підрозділи матеріально- технічного постачання; акціонери, для обслуговування яких потрібно створити групу фахівців для підготовки щорічних або квартальних звітів; урядові установи, які зобов'язують кожну організацію створювати підрозділи для статистичної звітності, виконання платежів до податкових органів та ін.; місцева влада, яка нерідко залучає організації до участі в реалізації місцевих проектів; суспільство, а саме засоби масової інформації, населення, політичні партії, релігійні організації та громадські рухи, які вимагають створення підрозділів для роботи з громадськістю; технологічне середовище, яке змушує фірми обирати завжди один з альтернативних варіантів організаційних рішень, створювати власні підрозділи досліджень і розробок або залучити інші організації до виконання таких розробок; економічне середовище, яке змушує фірму створювати підрозділи для вивчення конкурентів, зміни курсів цінних паперів і валют, прогнозування кризи; правове середовище, яке змушує кожну організацію створювати юридичні служби для вивчення та дотримання законів; екологічне середовище, яке потребує створення в багатьох організаціях підрозділів, що забезпечують дотримання на виробництві екологічних вимог; міжнародне середовище, для реалізації вимог якого треба переорієнтовуватись на міжнародні стандарти ведення бізнесу.
Серед внутрішніх факторів можна виокремити: обсяг виробництва; чисельність і професійна структура працюючих; територіальне розташування.
Формулювання стратегії – це найвідповідальніший етап, оскільки вона задає напрям розвитку, основні параметри, яких має досягти організація для її реалізації. Як зазначалося, стратегія включає в себе цілі та способи їхнього досягнення, визначає дії, які треба виконати, щоб сформувати чи закріпити конкурентні переваги, використати свій виробничий потенціал та пристосуватися до вимог оточення.
Навички у цій моделі трактуються досить широко: це досвід всієї організації та окремих фахівців у певній діяльності; сильні сторони, що складають конкурентні переваги підприємства; окремо виділяють нові навички, яких має набути організація у перспективі з метою реалізації прийнятої стратегії. Характеристики майбутніх навичок задають параметри та швидкість змін у всіх п'яти факторах, що входять до моделі "7S-Mak-KiHci". Доступні описи моделі "7S-Mak-KiHci" не конкретизують структури та змісту навичок, але можна припустити, що йдеться про виробничо-управлінські функції.
Центральним елементом концепцій організаційного розвитку є перебудова структури підприємства. Організаційна структура визначає співвідношення та взаємозв'язки, що складаються між окремими частинами бізнесу (тобто окремими підсистемами, що займаються виробництвом окремих видів продукції), виробничими, управлінськими, структурними підрозділами та окремими виконавцями. Ці взаємозв'язки та перелік і розміри підрозділів – найважливіші організаційні фактори, тому всі перебудови в організації починаються (а іноді й закінчуються) зі зміна організаційної структури.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК СТРАТЕГІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
