Як зазначалося, проектні структури можуть базуватися на матричному принципі організації. Але можливі й інші підходи. Головне – виконання таких вимог:
• підтримка постійного пошуку та генерації нових ідей як основи розвитку; сприяння проникненню стратегічних нововведень у діючі на підприємстві
• правила та процедури за рахунок розробки певних проектів;
• упровадження проектів у повсякденну діяльність, щоб нові ідеї ставали частиною оперативної роботи.
Основні принципи створення проектних структур:
• об'єднання частини матеріальних, людських та фінансових ресурсів у межах проектних груп, орієнтованих на розв'язання конкретних проблем;
• надання групі певної самостійності (певної автономії);
• створення необхідної системи мотивації;
• спеціальна підготовка та залучення кадрів певної кваліфікації.
Переваги: гнучкість структури; горизонтальна інтеграція і координація
функціональних ланок; швидке оперативне, організаційне, стратегічне реагування; ефективність використання ресурсів.
Недоліки: труднощі взаємодії управляючих проектів і керівників- функціоналів; високі вимоги до керівника проекту; труднощі формування та управління проектними групами.
Мета введення матричних і проектних структур – підвищити гнучкість ОСУ, знайти організаційні форми виконання нових для діючих ОСУ робіт і делегувати повноваження, тобто здійснити децентралізацію прийняття рішень.
Дивізіональні структури
У великих виробничих системах з метою підвищення керованості застосовується дивізіональна структура управління. За рахунок делегування повноважень вона дає змогу створити децентралізовані ланки, створені за різними ознаками: за продуктом, за споживачами та за географічною ознакою.
В окремих випадках в одній ОСУ можуть поєднуватися дивізіони різних типів, роботу яких координує спеціальний орган. Дивізіони (їх іще називають відділення) з часом формують власні апарати управління, де представлено підрозділи, різні за ступенем розвитку та чисельністю. Дивізіональна структура має переваги й недоліки.
Переваги: швидка пристосовуваність до змін у зовнішньому середовищі; децентралізація управління: кожний дивізіон здійснює весь цикл господарської та управлінської діяльності; зменшення мережі комунікацій, прискорення прийняття рішення, краща координація; націленість на якнайшвидше досягнення кінцевого результату.
Недоліки: дублювання функцій управління в кожному відділі; зростання витрат на управління; можливості диверсифікації виробництва ведуть до утворення конгломератів, у яких дуже важко здійснювати єдину загальну стратегію; тенденції до повної незалежності в дивізіонах можуть розвалити організацію.
Стратегічні господарські центри
Найчастіше СГЦ – це окремий підрозділ компанії, що має свою місію, конкурентів, "стратегічний набір". У практиці роботи українських підприємств останніми роками також спостерігається процес створення самостійних децентралізованих підрозділів. Стратегічний господарський центр – це організаційно оформлена найменша виробничо-управлінська одиниця (відділення, завод, продуктова лінія, "центр прибутків", "центр інвестицій", "центри реалізації", "продуктово-споживчі центри", "внутрішні венчури" тощо), для якої можна налагодити облік доходів, витрат, інвестицій та розробити самостійну продуктово-товарну стратегію (або "портфель") та "стратегічний набір" певного типу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проектні структури“ на сторінці 1. Приємного читання.
