Лінійну модель комунікації запропонував 1942 року Г. Лассвел, а 1949 року її вдосконалили К. Шеннон і В. Вівер.
Модель Г. Лассвела має вигляд:
Комунікатор > звернення > носій звернення > одержувач > зворотний зв'язок
У цій моделі комунікатор – людина, від якої виходить звернення. Автор стверджував, що для комунікатора головним є переконаність, ясність намірів, симпатичність та стиль комунікації. Отже, люди, які є симпатичними, відзначаються товариськістю, сердечністю в поводженні з іншими людьми, мають привабливу зовнішність, здатні сильніше впливати на інших людей і мати від цього певний зиск.
Звернення – це послання у вигляді тексту, воно може набувати будь-якої форми.
Засоби комунікації – це засоби масової інформації– які давно відомі (радіо, телебачення, газети, журнали), так і порівняно нові (факс, Інтернет тощо).
Одержувач – це людина, до якої спрямоване звернення.
Отриманий сигнал.
Модель Шеннона-Вівера передбачає вплив різних перешкод, так званих джерел шуму. Автори вважали, що в нормальній обстановці люди бувають неуважні. їм можуть заважати якісь звуки, вони можуть просто недочути, що було сказано і т.д.
Ця модель має такий вигляд:
1963 р. Г. Малецькі ще більше ускладнив модель Лассвела. Він увів поняття іміджу комунікатора та іміджу одержувача і розглядав їхній взаємовплив, а також вплив одержувача на канали комунікації та на саме звернення. Він виділив у галузі зворотних зв'язків поняття "тиск та примус", розглядаючи тиск на комунікатора з боку змісту повідомлення та засобів інформації, а останніх, у свою чергу, – також і на одержувача повідомлення. Він виокремлював три рівні аналізу тиску та примусу для одержувача (соціальне оточення, належність до цільової аудиторії та самоімідж), а для комунікатора запровадив додатково ще два рівні (характер впливу засобів інформації та суть команд комунікатора).
До об'ємних моделей належать моделі Г. Ньюкоша (1953) та С. Бейкера (1968).
Модель Ньюкоша в загальному вигляді створює три взаємопов'язані точкові об'єкти. До них належать комунікатор, адресат та об'єкт, про який ідеться. Коли комунікатор та адресат ставляться один до одного позитивно, то так само вони ставитимуться і до об'єкта. Це збалансований трикутник. У разі, коли існує загальне негативне ставлення до об'єкта, тобто незбалансований варіант, потрібно знайти засоби для зміни такого ставлення.
Модель комунікації Бейкера- це куб, який складається з маленьких кубиків (на зразок кубика Рубіка). Чотири грані куба відповідають джерелу, одержувачу, самому зверненню і каналу комунікації. Усі кубики перебувають у безперервній взаємодії між собою, щоразу стикаючись цими чотирма гранями.
1963 року Ф. Денс запропонував спіральну модель комунікації, оскільки, на його думку, лінійні та циркулярні моделі комунікації мають спільний недолік – вони використовують комунікативний цикл, тоді як спіральна модель розвитку
Рис. 7.2. Модель Шеннона-Вівера
дає геометричні докази того, що комунікації просуваються вперед, повторюючи пройдені шляхи розвитку на новому рівні.
Інформація, її види та роль у міжнародному менеджменті
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємства» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття і загальна характеристика комунікацій“ на сторінці 3. Приємного читання.
