Екологічний потенціал

Екосистемологія

Деякі показники біотичних властивостей ґрунтів корінної і похідної (білопусник) екосистем вологої мезотрофної чистої чорницевої смеречини (г.Пожижевська).

Екосистема
ПоказникСмеречина · чорницеваБіловусникиВідхилення
Потужність гумусового горизонту, см48370,77
Глибина гуміфікації С гк /С фк*0,590,641,08
Ступінь гуміфікації С гк/С фк %14,012.40.89
Ємність катіонного обміну, мг екв 100 г(-1)25,130,01,19
С** біомаси мікроорганізмів, г м (-2)2092451.17
С біомаси мезофауни, куга (-1)361103,07
С біомаси мікроартропод, кг га (-1)12141,10
С коренів рослин, куга (-1)721542,10
Запас загального С, гм(-2)
в опаді242950,39
У підстилці5852430.42
у ґрунтовому профілі (0-20 см)496548550.98
Запас лабільного С, гм'2:
у підстилці25230.91
у ґрунтовому профілі (0-20 см)6123910,64
Гетеротрофне дихання С-СО 2 гм(-2) рік(-1)4022550,60
Активність інвертази, мг Г лг (-1)24 год. (-1)45,022.60,48
Активність целюлози, мг Г лг. (-1)24 год. (-1)0,340,060,18
Активність дегідрогенози, мгФ-10 г(-1) 24год(-1)2,051.360.66
Розклад целюлози. % втрати маси за рік у 0-10 шарі ґрунту13,718,01,3.

*) С- вуглець гумінових кислот ,вуглець фульвокислот.

**) С - органічний вуглець.

Після детального аналізу принципів класифікації рослинності різних наукових шкіл (шведської, франко-швейцарської флористичної Браун- Бланке, англо-американської - Клементе, фінської - Каяндера, датської - Раункієра, російської фітоценологічної - Сукачова, української лісо типологічної - Погребняка-Воробйова) ми дійшли висновку, що жодна з них не задовольняє методичних вимог як у разі використання їх для порівняльної оцінки екологічних і вторинних потенціалів, так і для розбудови класифікації екосистем. Складною за будовою і нереальною для практичного застосування через надзвичайну методичну складність визначення речовинно-енергетичних критеріїв виділення синтаксонів є класифікація Уткіна Диліса, описана в попередньому розділі.

Таблиця 6.2.

Біотичний потенціал педосистеми (запас органічного вуглецю у ґрунтовому профілі)

D*- опад: L. F, Н - горизонти підстилки, Ad - дерновий горизонт

У зв'язку з глибокими антропогенними змінами в будові біогеоцсиотичного покриву, в якому, залежно від ґрунтово-кліматичних умов не лише панують біогеоценозні екосистеми, позбавлені первинної рослинності, але й автотрофного блоку взагалі (чорні пари, кар'єри, відвали тощо), для класифікації екосистем потрібні такі підходи іі методичні засоби, які давали б змогу систематизувати їх не лише за ознаками автотрофного блоку (рослинності), а и інших вагомих й доступних для вивчення ознак, зокрема екотоп них (грунтово-гідрологічних умов). У зв'язку з цим мав рацію Л.П.Рисін (1995), наголошуючи, що систематизувати екосистеми треба за ознаками двох основних їх блоків - біоценозу (фітоценозу, зооценозу й мікробоценозу) та екотопу (кліматопу та едафотопу). Адже “діагнози екотопу і фітоценозу дають діагноз екосистеми(с.261). Це переконало нас в потребі повернутися до засад екологофітоценологічної класифікації рослинності, запропонованої для Карпат (Голубец, Малиновский, 1967; Голубец, 1978) і використати деякі з них для обґрунтування класифікації екосистем, придатної для визначення їх екологічних потенціалів. Основними принципами такої класифікації було прийнято:

каркасом класифікації повинна бути субординаційна система корінних екосистемологічних одиниць. Антропогенні (вторинні) екосистеми є генетично (за походженням) пов'язаними і типологічно підпорядкованими тим корінним син таксонам, на місці котрих вони виникли;

основною класифікаційною і господарською одиницею є біогеоценозна екосистема, однорідна за походженням, структурно- функціональними параметрами і господарським використанням;

екосистемологічна класифікація повинна бути щонайменше дворядною, один ряд якої відображає підпорядкованість класифікованих об'єктів вищим топологічним (територіальним) синтаксонам (наприклад, біогеоценозна система -" біомна екосистема), другий - типологічну підпорядкованість нижчих синтаксонів вищим, утвореним за типологічними ознаками корінних біогеоценозних екосистем (наприклад, ряд екосистема вологої евтрофної грабової діброви яглицевої екосистема формації дуба звичайного);

корінна й усі похідні на її місці вторинні біогеоценозні екосистеми утворюють єдиний історико-генстичний та екологічний комплекс, у котрому вони поєднуються за спорідненістю ознак екотопу, незалежно від сучасного стану їх автотрофного блоку (наприклад, грабняки, чагарникові зарості, луки, рільні землі, культури смереки вологої мезотрофної грабової бучини переліскової);

у типологічному ряді класифікації нижчі екосистсмологічиі сннтаксони об'єднуються у вищі таксономічні одиниці за ознаками корінних біогеоценозних екосистем, їх екологічних груп і субфор- мацій, які найглибше відображають тривалу природну взаємодію і взаємозумовленість біоценозу та екотопу, біоти й середовища її існування;

основними синтаксонам типологічного ряду екосистемологічної класифікації с тип біогеоценозної екосистеми (наприклад, екосистема вологої мезотрофної чистої смеречини чорницевої), екологічна група біогеоценозних екосистем (екосистеми вологих мезотрофних чистих смеречин; об'єднує кілька типів екосистем вологих мезотрофних чистих смеречин: чорницева, квасеницева, гілокоміеву, ожикову), екосистемологічна субформація (екосистеми чистих смеречин, едифікатором автотрофного блоку яких є смерека європейська) та екосистемологічна формація (екосистеми формації смереки європейської; об'єднує екосистемологічній субформації чистих, букових, ялицевих, ялицево-букових та інших смеречин), екосистемологічним клас формацій (об'єднання екосистемологічних формації!, едифікаторами автотрофного блоку яких є певна життєва форма рослин - дерево, чагарник, трава, мох тощо, наприклад сукупність лісових екостемологічних формацій,: смерекових, ялицевих, букових, дубових, яворових та ін.). Послідовність операцій, необхідних для визначення екологічного і вторинного потенціалів, схематично можна описати таким чином: на великомасштабних картах корінного і сучасного біогеоценотичного покривів певної ландшафтної екосистеми чи її частини (полігону) визначаємо площі зображених на них синтаксонів (біогеоценозних екосистем, їх екологічних груп), інших, незайнятих рослинністю виділів (доріг, забудов, кар'єрів тощо), робимо зведену експлікацію площ, для кожного виділу встановлюємо величину екологічного (для первинного покриву) чи вторинного (для сучасного покриву) потенціалів (за показниками запасів біомаси, продуктивності, енергетики тощо), визначаємо сумарні показники потенціалів для досліджуваної ландшафтної екосистеми чи полігону і на підставі їх порівнянь визначаємо рівень використання екологічного потенціалу за сучасних умов ведення господарки. Наступним кроком може бути опрацювання способів підвищення ефективності використання екологічного потенціалу ландшафтних екосистем, а також методів удосконалення структури біогеоценотичного покриву та керування екологічними процесами з цією метою. Оцінка екологічного потенціалу кожної однорідної ділянки земної поверхні, кожної екосистеми повинна стати передумовою раціоналізації ведення лісового, сільського, рекреаційного, водного та інших галузей господарства. Ця робота започаткована українською лісівничо-екологічною типологією, агроґрунтовим районуванням і бонітуванням земель у сільському господарстві. Певні методичні підходи до вирішення деяких аспектів цих питань знаходимо в літературі (Одум, 1986; Лукьянов, 1990; Бумблавские, 1991; Большаков и др. 1998). Вона набирає особливої актуальності у зв'язку з потребою реалізації програми сталого розвитку.

Наступний розділ:

Засади керування

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічний потенціал“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика

  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал
  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА