Актуальним є також питання ефективності використання потенційних засобів корінних екосистем сучасними (антропогенними) екосистемами та опрацювання способів підвищення цієї ефективності.
На підставі наслідків дворічної (1998 - 1999 р.р.) роботи наукового семінару під назвою “Екологічний потенціал екосистем - критерій реалізації програми сталого розвитку ми дійшли висновку, що сама ідея екологічного потенціалу з чітким визначенням сутності поняття та сфери його використання, а також пов'язаних з ним похідних і допоміжних понять може бути плідною як для розкриття суті сучасних антропогенних змін у структурно-функціональній організації екосистем, так і для обґрунтування напрямів народногосподарської діяльності, спрямованої на ефективне використання цього потенціалу.
Екологічний потенціал ми визначаємо як сукупність речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей екосистеми, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, організаційні, біогеохімічні, водотрансформаційна, середовищну) і корисні функції (захисні, пробукційні, рекреаційні, редукційні, ресурсні, естетичні), котрі можуть бути використані людиною.
Термін “екологічний потенціал призначений виключно для характеристики первинних (корінних, клімаксових чи умовно клімаксових) екосистем. Але в зв'язку з тим, що великі площі земної поверхні зайняті вторинними, зміненими людиною, штучно створеними і піонерними (на девастованих землях) екосистемами, постає потреба оцінювати також їх потенціальні можливості та величини їх відхилень від екологічного потенціалу корінної екосистеми, на місці якої вони виникли. Для цього запропоновано використовувати поняття вторинний потенціал екосистеми. Зрозуміло, що його речовинно-енергетичною базою завжди служить екологічний потенціал екосистеми, на місці якої існує вторинна екосистема. Тому, що термін “екологічний потенціал '' стосується виключно первинної екосистеми, його можна використовувати без прикметника “первинний ''.
Під вторинним потенціалом екосистеми розуміємо сукупність її речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей, сформованих під впливом господарської діяльності, яка визначає її теперішні структурно-функціональні параметри і корисні функції.
Результати наших досліджень дозволили як основні критерії (мірила) для визначення екологічного потенціалу і вторинного потенціалу екосистем прийняти:
загальну біотичну продуктивність екосистеми і запаси в ній біотичної продукції як результат реалізації речовинно-енергетичного потенціалу певної ділянки земної поверхні і генетично зумовлених властивостей компонентів біогеоценозу (визначається за показниками кількості продукції на одиниці площі, виробленої за одиницю часу або кількості продукції на одиниці площі);
загальну еперготрансформаційну (енергетичну) здатність екосистеми (визначається за показниками кількості енергії, накопиченої в екосистемі на одиниці площі за одиницю часу чи кількості енергії, накопиченої на одиниці площі);
загальну водотрансформаційна здатність екосистеми (визначається за показниками кількості опадів, трансформованих [повернених в атмосферу шляхом фізичного і фізіологічного випаровування, перетворених у внутрішньогрунтовий стік і запаси води в ґрунті] екосистемою на одиниці площі за одиницю часу).
З цією метою, напевно, можуть бути використані й такі критерії, як темпи і величини біогеохімічного обміну (біотичного кругообігу), продукування кисню, накопичення і розкладу мертвої органічної речовини та інші. Крім цього, для визначення згаданих потенціалів, ймовірно, можна використовувати критерії організаційної здатності екосистем (за показниками стійкості та стабільності), захисного значення (за показниками захисного впливу екосистеми на сусідні екосистеми чи геосоціосис- теми, у разі шкідливої дії на них зовнішніх абіотичних чинників), ресурсного запасу (за показниками можливого сталого використання певного ресурсу екосистеми без небезпеки порушення її стабільного розвитку), рекреаційної та естетичної цінності тощо. Для їх обґрунтування й розробки методів визначення необхідні додаткові наукові дослідження.
Кожна екосистема складається з певної кількості структурно-функціональних блоків (пробуцентного, консументного, редуцентного, автотрофного, гетеротрофного, грунтового тощо), у її складі бере участь певна кількість популяцій рослин і тварин. Для означення їх потенціальних можливостей (на відміну від екологічного потенціалу як властивості цілої екосистеми) ми застосували термін “біотичний потенціал ”. Під біотичним потенціалом розуміємо генетично зумовлену здатність організмів, популяцій, структурних чи функціональних блоків екосистеми існувати в певному діапазоні екологічних умов і підтримувати структурно-функціональну організацію екосистеми, у складі якої вони знаходяться. Для структурних блоків екосистеми еталонним можна вважати такий стан (величину) біотичного потенціалу, котрий відповідає первинній екосистемі конкретної ділянки земної поверхні. Зрозуміло, що таке визначення біотичного потенціалу зумовлене потребами екосистемології. 3 позицій і для потреб популяційної екології воно може носити інше інформаційне навантаження.
Загалом же екологічний потенціал можна розглядати як емерджентну сукупність біотичних потенціалів екосистеми: автотрофного (фітоценозу, популяцій рослин), консументного (різних груп і популяцій другого й наступних трофічних рівнів), редуцентного (трофічних груп безхребетних і мікроорганізмів) блоків загалом, чи підпорядкованих їм структур (популяцій, трофічних груп тощо) зокрема.
Для ілюстрації викладеного використаємо наслідки дослідження вологої мезогрофної чистої смеречини чорницевої і похідного на її місці біловусника (північно-східний макросхил г. Пожижевської, 1320-1350 м н.р.м.; Біологічна продуктивність.., 1974, 1975). Смеречина чорницева в 120-річному віці мас запас біомаси близько 3300 ц-га1, у тому числі мертвої органічної речовини - 242 цта1. Частка фітомаси становить 99,9%, а річний приріст - 65 ц га'1 (маса гетеротрофних організмів не перевищує 4-5 ц га(-1). У біловуснику запас фітомаси в період повного розвитку (кінець липня) становить 284 ц га(-1), в т. ч. мертвої (мертві листки і стебла) - 14 і підстилки - 60 цта1. Маса гетеротрофних організмів-2,5 цта1. Річний приріст надземної фітомаси протягом вегетаційного періоду коливається в межах 1,7 (початок вегетації) - 4,9 ц га(-1) (пік вегетації), коренів - приблизно 18 ц га(-1).
Таким чином, за показником запасів органічної речовини екологічний потенціал вологої мезотрофної чистої смеречини чорницевої становить коло 3300 ц-га1, за показником продуктивності - 65 ц га(-1). Похідним на місці смеречини біловусником цей потенціал за показником запасу біотичної продукції використовується лише на 8,5%, за показником маси живих організмів - на 6,4° о, а за показником продуктивності - на 32,6%.
Ще контрастнішим співвідношенням характеризуються аналізовані екосистеми за енергетичними показниками, оскільки альбедо біловусника вдвічі (0,21 проти 0,10) більше ніж смерекового намету, а калорійність фітомаси смереки на 15% більша, ніж біловуса. Натомість, за показником водотрансформаційної здатності відхилення вторинного потенціалу біловусової луки від екологічного потенціалу смеречини значно менше (для порівняння були використані матеріали стаціонарних досліджень у 20-річному лісостані смеречини гілокомієвом на висоті 1100 м н.р.м.). Незважаючи на те, що біловусова лука знаходилася на схилі 8, поверхневий стік становив лише 2,8%, у смерековій екосистемі його не було. Основна кількість води в біловуснику (45-69%) просочувалася через грунт, поповнювала запаси вологи в ньому (3-4%) і живила підземний стік, решта опадів випаровувалася в атмосферу (фізичне випаровування й транспірація). У смерековому лісі на випаровування витрачається 65-70%, а 30-35% просочується в грунт. Таким чином, загальна водо трансформаційна здатність порівнюваних екосистем відрізняється мало, хоча за окремими статтями водного балансу (випаровування, просочування в грунт) різниця сягає 25% від загальної суми опадів. На стрімких схилах ця різниця істотно збільшується, оскільки зростає стаття поверхневого стоку і зменшується стаття випаровування. У смерековому лісі навіть на стрімких схилах поверхневого стоку немає. На основі цього напрошується висновок, що в досліджуваних екосистемах (а це характерне и для більшості лісових, чагарникових і лучних екосистем Українських Карпат) поряд з рослинним покривом велику водо гра інформаційну роль виконують панівні тут бурі лісові грунти. їх велика інфільтраційна здатність є перепоною для поверхневого стоку і поверхневої ерозії ґрунту .
Заслуговує на увагу також порівняння біотичних потенціалів двох потужних едифікаторів карпатських лісових і лучних екосистем - смереки європейської та біловуса стиснутого. На перший погляд такс зіставлення ніби некоректне, адже за розмірами, продуктивністю, біоресурсним значенням ці види різко відмінні. Проте, за показниками стійкості до антропогенного навантаження, особливо перевипасання худобою, витоптування, захисту ґрунту від поверхневої ерозії, біловус вирізняється найбільшим біотичним потенціалом не лише серед трав'яних, але, здається, й серед деревних видів. Біловусники є найглибшою стадією пасторальної дегресії рослинного покриву, але, одночасно й найстійкішою рослинною формацією в цих специфічних екологічних умовах, спроможною зносити руйнівну дію тваринних стад (корів та овець) і тривалий час (десятиріччями) зберігати природне середовище (передовсім ґрунтове) придатним для спонтанного чи штучного відновлення корінної екосистеми (табл.6.1,6.2).
Різниця між екологічним потенціалом і вторинним потенціалом екосистеми свідчить, з одного боку, про рівень використання екологічного потенціалу вторинною екосистемою, з другого, про втрату або примноження цього потенціалу під впливом антропогенного збурення (ерозії ґрунту , внесення добрив; наприклад, якщо взяти екологічний потенціал за 1, то вторинний потенціал досліджуваної екосистеми може дорівнювати 0.7, тобто рівень використання першого становитиме 70%, а його втрата - 30%).
Велике практичне значення матиме визначення екологічного потенціалу великих екосистем - ландшафтних, провінційних, навіть біомних і глобальної. Наші попередні дослідження біогеоценотичного покриву в Бескидах показали, що за показником продуктивності органічної речовини сучасний біогеоценотичний покрив недовикористовує близько 30% екологічного потенціалу цієї території. За попередніми підрахунками, для території Українських Карпат цей показник становить 25%, але за запасами органічної речовини він знижений не менше, ніж на 75-80%.
Передумовою визначення екологічного потенціалу ландшафтних і більших екосистем є розробка придатної для цього класифікації екосистем і складання великомасштабних карт корінного і сучасного (вторинного) біогеоценотичного (або хоча б рослинного) покривів.
Таблиця 6.1.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічний потенціал“ на сторінці 2. Приємного читання.
