Безумовно, є цілком обґрунтованим виділення таких територіальних таксономічних одиниць, як наземні біомні та провінційні екосистеми. Але, для того, щоби вивершити класифікацію, необхідно назвати перший - найвищий ступінь поділу біосфери на син таксони, а саме на два головні - субстратні масиви екосистем - океанічні та материкові. За потреби серед останніх можна перерахувати Європейську. Азійську, Африканську, Північно-Американські, Південноамериканську та Австралійську материкові екосистеми. А вже в межах останніх доречно виділяти біомні та провінційні, а далі - ландшафтні й біогеоценозні екосистеми.
Визначальним чинником поділу біосфери на океанічний і материковий масиви екосистем, зрозуміло, є геологічний субстрат - водне та літосферне середовище існування живих істот. На біомному рівні на перший план виходить інсоляційний і кліматичний чинники диференціації материкових екоситем. Поділ біомних екосистем на провінційні зумовлений головним чином кліматичним фактором, а провінційних екосистем па ландшафтні - геоморфологічним (рельєфом місцевості). Існування біогеоценозних екосистем зумовлене взаємодією таких чинників, як рельєф, кліматичні і ґрунтово-гідрологічні умови, а наявність парцелярних екосистем спричинена мікроекологічними відмінностями в межах біогеоценозів (мікрорельєф, мікровідміни ґрунтів, мікроклімат, відмінності в структурі біогеогоризонтів тощо). В основі консорційних відмінностей лежать біотичні чинники (вік, стан, розташування в структурі парцели чи біогеоценозу ядра консорції тощо). Зрозуміло, що жоден зі згаданих чинників не функціонує в чистому вигляді. На різних ступенях організації екоситем вони тісно переплітаються і взаємодіють, формуючи характерні екотопи тих чи інших син таксономічних одиниць.
Особлива роль не лише в територіальній диференціації екосистем, але й у формуванні штучних екосистем (біогеоценозних й ландшафтних) належить антропогенному факторові. Його вплив поширений на цілу біосферу (Вернадский, 1967; Голубець, 1997а).
Ю.Одум (1986) відзначає, що екосистеми можна класифікувати за функціональними або структурними показниками. На нашу думку, таке визначення цього наукового процесу є, з одного боку, завуженим, з другого - недостатнім. Екосистема має велику кількість структурних і функціональних ознак, тому класифікацій може бути багато, але кожна з них буде однобокою. Окрім цього, класифікацію можна здійснювати за ознаками провідних фізичних або антропогенних чинників, що зумовлюють природну і штучну структурно-функціональну різноманітність екосистем. Зрештою, немаловажною є й ознака системності, тобто взаємозв'язків між структурними блоками екосистем тих чи інших розмірностей (біогеоценозних, ландшафтних тощо).
У зв'язку з цим, питанням першочергового значення є створення такої класифікації, яка базувалась би не на якійсь одній ознаці (структурній чи функціональній), а на екосистемологічній єдності структурно- функціональних, просторово-географічних і каузальних ознак, котра давала б змогу трактувати класифікований об'єкт як цілісну одиницю. Така класифікація повинна бути базовою, стрижневою для опрацювання різноманітних часткових (за однією, чи обмеженою кількістю суб'єктивно вибраних ознак), допоміжних чи прикладних класифікацій.
Таку класифікацію, на нашу думку, можна створити на основі ієрархічної системи таксономічних одиниць, базовою серед яких є біогеоценозна екосистема - найглибше вивчена в природних умовах, найдоступніша для визначення її просторових меж і найпридатніша для практичного використання. Територіальне поєднання гетерогенних за структурою і функціональними показниками, але споріднених за генезисом її функціонально пов'язаних міжекосистемними (історичними, біогенними, анемогенними, гідроген ними, геохімічними та іншими) зв'язками біогеоценозних екосистем відображає сутність наступної за рангом - ландшафтної екосистеми. За таким же принципом поєднання згаданих таксономічних одиниць формуються вищі таксони, аж до біосфери. За такими ж критеріями (ознаками) біосферу можна поділити на низку підпорядкованих їй екосистем - океанічних, материкових, біомних, провінційних, аж до біогеоценозних.
Структурним каркасом такої класифікації нам видається ряд реальних у природі й описаних у науці ієрархічних таксонів: біосфера - субстратні екосистеми (наземні та водні) -" біомні екосистеми (у межах материків і, можливо, океанів) - провінційні екосистеми - ландшафтні екосистеми -" біогеоценозні екосистеми. їх межі виділяються на основі карт корінного (первинного, клімаксового, слабо зміненого людиною) біогеоценотичного покриву материків (для таксонів низького рангу - великомасштабних карт малих територій). Парцелярні та консорційні екосистеми є внутрішньобіогеоценозними одиницями, які можна картувати на спеціальних, особливо важливих для науки та практики об'єктах і для спеціальних - природоохоронних, санітарно-гігієнічних та інших потреб. На сьогодні обсяг досліджень екосистем цих ступенів організації - ще незначний.
Як би ми не намагалися, здійснити класифікацію екосистем на підставі їх суто екосистемологічних, передовсім функціональних ознак (енергетичних, трофічних, біогеохімічних та ін.) - неможливо, бо немає необхідної інформації. Тому, враховуючи визначальну організаційну, енергетичну, продукційну, трансформаційну і біогеохімічну роль в екосистемі автотрофного блоку, думка дослідників переважно зводиться до того, що на сьогодні нема об'єктивнішого і доступнішого способу визначення меж екосистем, як за структурними ознаками рослинного покриву, тобто за межами фітоценозу (Whittaker, 1962; Дажо, 1975; Одум, 1986; Smith, 1990; Begon а.а., 1995; Голубець, 19976 та ін.). Даними про функціональні особливості тих чи інших таксономічних одиниць їх характеристики будуть поступово наповнюватися в процесі накопичення інформації.
Паралельно зі стрижневою екосистемологічною класифікацією, з урахуванням її особливостей чи иа її основі можуть існувати різні ряди таксономічних одиниць (одно факторні чи кілька факторні класифікації), що відповідає згаданому на початку цього розділу термінові - багаторядна класифікація екосистем. Таких рядів може бути багато (рис.6.1). Звернемо увагу на декілька:
типологічний ряд - найбільш поширений. Його характерною особливістю є групування біогеоценозних екосистем за ознаками спорідненості генезису, морфологічної структури і ґрунтово-гідрологічних умов їх фітоценозів, а якщо наявна інформація, то її за показниками біогеохімічних циклів, енергетики тощо. Його зразком може служити класифікація А.І.Уткіна, М.В.Диліса (1968). У наших роботах у цій класифікації використані такі таксономічні одиниці: тип екосистеми (екосистема вологої мезотрофної квассницевої смеречини), екологічна група екосистем (екосистеми вологих мезотрофних чистих смеречин), екосистеми субформації чистих смеречин, екосистеми формації смереки європейської, екосистеми лісового типу... (Голубец, Малиновский, 1967; Голубец, 1978; Антропогенні зміни.., 1994);
господарський ряд. Він може мати багато варіантів, які відрізняються за групуванням біогеоценозних екосистем на основі важливої виробничої ознаки: а) за походженням усіх похідних (лучних, рільних, лісових) разом з корінною біогеоценозної екосистемою, на місці якої вони виникли (в однорідному екотопі) - в одній екологічній групі екосистем і далі - в типологічно сформовані вищі таксони (Погребняк, 1955; Воробьев, 1963); б) за ознаками продуктивності, природоохоронного, ґрунтозахисного чи іншого значення; в) за системою заходів, спрямованих на реконструкцію ландшафтних екосистем з мстою забезпечення сталого розвитку регіону тощо; г) за ознаками продуктивності агроекосистем й однотипності заходів щодо їх меліорації та ін.;
Рис. 6.1. Схема багаторядної класифікації екосистем.
урбаністичний ряд - класифікація екосистем за рівнем їх урбанізованості, починаючи від хутірного і сільського типу екосистем, через екосистеми селищ міського типу і малих міст, до урбоекосистеми великих міст, міських і промислових агломерацій; енергетичний ряд - класифікація біогеоценозних і ландшафтних екосистем за показником рівня їх енергетичного субсидування людиною (Одум, 1986);
біогеохімічний ряд - класифікація біогеоценозних екосистем за показниками темпів кругообігу хімічних елементів, накопичення і розкладу мертвих органічних решток (ощадно - підстилковий коефіцієнт), забруднення біомаси важкими металами і радіонуклідами та їх міграції вздовж трофічних ланцюгів тощо;
кібернетичний ряд - класифікація екосистем за показниками ступеня втрати ними здатності до саморегуляції і заміни механізмів природної саморегуляції механізмами цілеспрямованої антропогенної регуляції, наприклад, природний лісовий біогеоценоз, штучний на його місці лісовий біогеоценоз, лучний біогеоценоз, аграрний біогеоценоз, тепличний біогеоценоз та ін.
Напевно заслуговує на увагу класифікація екосистем для потреб оцінки, збереження та охорони біотичної різноманітності, організації та розширення природно-заповідного фонду тощо. Це питання чекає подальшого наукового вивчення, узагальнення та практичної реалізації.
Для визначення екологічного потенціалу ми використали схему вищенаведеної базової класифікації екосистем і схему екологофітоценологічної (типологічної) класифікації М.А.Голубця, К.А.Малиновського (1967).
Екологічний потенціал
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
