Але молодняки, особливо першого класу віку, слабше виконують ґрунтозахисну й водорегуляційну функції, а збільшення їх площ за рахунок стиг лих лісостанів порушує рівномірність лісокористування, унеможливлює заготівлю вели комірних будівельних лісоматеріалів і призводить до загального виснаження лісових ресурсів через вимушене проникання лісоексплуатації в достигаючі й середньовікові лісостани.
Особливо негативні наслідки дала заміна корінних мішаних і складних лісостанів простими смерековими монокультурами. Вони є темнішими і холоднішими, мають слабше розвинену кореневу систему, більші запаси мертвої органіки на поверхні ґрунту, нижчі темпи її розкладу, слабший біотичний кругообіг, а в зв'язку з цим і нижчу продуктивність. Протягом 70 років 1 га смеречника виробляє 0,6 млн.куб.м, (розрахунки зроблені за методиками Протопопова, 1975; Лиепи, 1980; Денисова, 1982), а 1 га букового лісостану - 0,8 млн.куб.м кисню. Кількість енергії, зафіксованої в річному прирості фітомаси, в букових угрупованнях в 1,1-1,2 раза більша, ніж у сперечниках, а коефіцієнт використання поглиненої за вегетаційний період ФАР також в 1,1-1,3 раза більший. Квадратний метр листя бука за вегетаційний період продукує 246-305 г органічної речовини, а смереки і ялиці - відповідно 58-79 і 74- 107 г. На синтез 1 т органічної речовини смеречник використовує 0,87-107 М Дж сонячної енергії, з яких 0,62*107 витрачається на випаровування. В екосистемах смереково-букової яличини га ялицево-смерекової бучини ці показники на 22 і 40° о менші, тобто в них продукційним процес протікає з меншими енергетичними затратами. Рослинний покрив верхів'я басейну Пруту в первинному стані в середньому на кожному гектарі території щорічно продукував 12,4 т фітомаси і 17,4 т кисню, а верхів'я басейну Дністра - відповідно 11,5 і 16,1 т. За сучасної структури вгідь і теперішньої їх продуктивності кожний гектар території верхів'я басейну Пруту не додає 0,9 т фітомаси й 1,3 т кисню, а верхів'я басейну Дністра - відповідно 3,4 і 4,8 т. Це зумовлене передовсім тим, що продукування рослинної маси та кисню на луках, наприклад в басейні Пруту, в 2,7, а в агроценозах - в 9,3 раза нижче, ніж у лісових угрупованнях.
Найефективніше використовують сонячну енергію на фотосинтез екосистеми мішаних лісів. У прирості надземної фітомаси вони акумулюють 22,46-27,53 М Дж м(-1)енергії, що становить 2,58-3,22% поглинутої ФАР (табл. 5.2). Енергетична ціна продукування 1 кг фітомаси, яка відображає кількість енергії, витраченої на фотосинтез, трансформацію та протидію зовнішнім силам середовища, за Є.А.Садовничою (1982), становить 0,62-0,80• 104 М Дж енергії. Фотосинтетичний апарат смеречини чорницевої працює приблизно з такими самими показниками (к.к.д. фотосинтезу - 2,34, “енергетична ціна 1 кг органічної маси - 0,89•104 М Дж), але акумулює лише 14,62 М Дж м енергії.
Таблиця 5.2.
Енергетичні показники продукційного процесу корінних і похідних екосистем верхів'я басейну Пругу
| ФАР, поглинута за вегетаційний період МДк-м-2) | 871 | 870 | 855 | 852 | 624 |
| Транспірація за вегетаційний період МДж-м-2 | 304 | 639 | 714 | 605 | 504 |
| Загальний приріст надземної фітомаси, кгм-2 | 0,22 | 1,09 | 1,39 | 0,82 | 0,70 |
| Акумульована енергія. М Дк-м-2 | 4,03 | 22,46 | 27,53 | 17,17 | 14.62 |
| К.к.д. фотосинтезу ή Q ФАР | 0.46 | 2,58 | 3,22 | 2,02 | 2,34 |
| К.к.л.траспірації ήLet | 1,32 | 3,51 | 3,86 | 2,84 | 2,90 |
| Узагальнений коефіцієнт ή | 0,35 | 0,83 | 0,81 | 0,71 | 0,81 |
Вегетаційний період смеречини чорницевої - 92 доби, в інших екосистем ах • 120 діб.
Фотосинтетичний апарат смеречника ожикового мас ще нижчий к.к.д. фотосинтезу і збільшує “енергетичну ціну одиниці маси в 1,2-1,7 раза. Проте, найменш ефективно використовує сонячну енергію на фотосинтез біловусник. У прирості фітомаси він акумулює ліпне 0,46° о поглинутої ФАР, або використовує на створення 1 кг органічної речовини 3,96 М Дж енергії. Внаслідок цього заміна корінних екосистем похідними супроводжується великою втратою поглинутої енергії, а “енергетична ціна фітомаси зростає в 3-5 разів.
На продукування 1 кг фітомаси екосистеми корінних мішаних лісів з ялиці, смереки й бука затрачають 213-243 л води (к.к.д. транспірації - 2,84-2,90), тоді як біловусова лука - 574 л. Необхідна для цього енергія в лісових угрупованнях дорівнює 0,52-0,74•104, па луці - 1,38-104 М Дж.
Таким чином, корінні екосистеми є потужнішими накопичуваними променевої енергії й економніше витрачають вологу в процесі синтезу органічної речовини, ніж похідні. Вони також вирізняються за показниками структурно-функціональної організації деструкційних комплексів. Зокрема, в корінних букових і ялицевих біосоценозах усереднена міцеліальна маса підстилки та і гумусово-акумулятивноії о горизонту становить відповідно 11,0±1,4 та 4,7±0,5 мгг1, а в похідних смеречнику та біловуснику вони дорівнюють відповідно 8,0±0,7 і 4,7±0,2 та 6,3±0,3 й 1,3±0,1 мг г1. У бучинах частка вільних форм у нематодному комплексі сягає 55,4-89,5%, в ящичниках - 73,2-86,9%. Частка рослиноїдних форм перевищує 0,2-5,0%. У смеречнику ці показники становлять відповідно 7,0-33,1 та 43,8-56,0%, що свідчить про явно погіршений його санітарний стан.
Комплекс ґрунтової мезофауни в корінних мішаних лісах характеризується високою насиченістю (90-200 особин, масою 20-40 гм.) і різноманітністю (до 60 видів і груп). Чисельність мікроаргропод становить 40-80 тис. м :. У грофічній структурі домінують сапрофаги (60-75% чисельності та 95-98% маси), менше хижаків (15-30% чисельності, 1-3% маси) і фітофагів (5-12% чисельності, 1% маси). У смеречника .х ґрунтова мезофауна вдвічі бідніша за видовим різноманіттям і в 3-10 разів - за масою (3,0-6,7 гм*2), хоча за чисельністю, у зв'язку зі значним (у 3-5 разів) зростанням кількості мікроартропод, різниці, порівняно з корінними угрупованнями, немає. У трофічній структурі мезофауни сапрофаги займають 8% чисельності та 40% маси, зате частка фітофагів збільшена до 57% чисельності і 38% маси та хижаків відповідно до 35 і 23%, що знову таки відображає поганий санітарний стан у цій екосистемі та загальмований процес деструкції мертвої органічної речовини.
Від'ємна на складі ґрунтової мезофауни та мікроаргропод у лучних екосистемах відбивається випасання худоби. Чим більше пасовищне навантаження, тим менше у верхньому шарі ґрунту й підстилці форм, що живуть вільно, тим більше в них девісапробіотних гельмінтів. Ексгремальні навантаження втримують лише деякі види кліщів і ногохвісток, зокрема, деякі гамазові та орибатидні кліщі родин Мykobatidae Scytacaridae Oppidae (Козловський та ін., 1994).
Такі ж закономірності спостерігаємо і в антропогенно трансформованих екосистемах дуба звичайного на Придністров'ї у Львівській області. Трофічна структура комплексів безхребетних в умовно корінних грабово-дубових біогсоцспозах з віком змінюється у бік домінування сапрофагів, зменшення частки фітофагів і відносної стабілізації частки хижаків. У похідних грабняках спостерігається зворотна тенденція: частка фітофагів зростає, а сапрофагів - зменшується, що пришвидшує деградацію цих лісостанів і сповільнює темпи деструкції опаду та відпаду. Антропогенне спрощення горизонтальної структури і зрідження похідних дубняків до зімкненості 0,4-0,5 призводить до значного (більше, як на порядок) зростання чисельності рослиноїдних форм, іноді високо патогенних і не характерних для лісових угруповань, що додатково спричиняє погіршення їх санітарного стану.
Антропогенні зміни в сфуктурно-функціональній організації автотрофного і і егерогрофного (особливою ґрунтової о) блоків досліджування екосистем відбивається також на біогеохімічних показниках деструкції. Зокрема, заміна екосистем бука лісовою монокультурами смереки супроводжується зниженням вуглеводного, азотною та окисновідновного процесів у ґрунтах. У вторинному чистому смеренику активність інвертази та уреази майже вдвічі нижча, ніж у ялицево-смерековій бучині. Найвищими показниками фермент активної активності характеризуються ґрунти під луками тому, що в їх детриті вища частка легкогідролізованнх вуглеводів і рухомих сполук азоту (Чорновий, Марискевич, 1991), а також іншим видовим складом функціональних комплексів деструкторів, зокрема гіфоміцетів і бактерії! (Стефурак, 1997). Целюлозолітична активність у смеречнику також у п'ять разів нижча, ніж у корінних букових екосистемах, але в два рази вища на після лісовій луці, ніж в останніх. Загалом, у разі зміни активності ферментів у ґрунті похідних екосистем порівняно з корінними в 2 рази, природний гемеостаз ґрунту не порушується і за сприятливих демутацінних умов відтворюється первинний тип екосистеми. Відхилення за цим показником в 4 рази й більше свідчить про незворотні зміни метаболізму органічної речовини в ґрунті.
Антропогенне втручання в структуру екосистем спричиняє особливо відчутні зміни в їх біогеохімічному обміні. Бук вирізняється значно вищим вмістом у його фітомасі хімічних елементів. На 1 та екосистеми бука лісового накопичується на 20° о більше азоту і зольних елементів, ніж у похідному смеречнику. В буковій фітомасі значно менший вміст алюмінію, майже в 4 рази більший вміст кальцію, що сприяє зменшенню кислотності ґрунту , пришвидшенню мінералізації органічного опаду та інтенсифікації біотичного кругообігу. Якщо до цього додати різке зменшення у віковій структурі стиглих і перестійних лісів і зменшення ЛІСІІС- тості та чверть, а в низько гірській смузі - наполовину, то в середньому в фітомасі теперішнього лісового покриву накопичено в 2-2,5 раза менше хімічних елементів, ніж у його первинному стані (табл.5.3).
У середньому на 1 га покритої лісом площі Карпатського природного парку в корінному рослинному покриві накопичувалося 478,1 т фітомаси із вмістом 4,1 т хімічних елементів. У сучасному рослинному покриві в середньому на 1 га покритої лісом площі припадає лише 194,2 т фітомаси та 1,6 т хімічних елементів. Тобто навіть в умовах дотримання природоохоронного режиму потенційні можливості лісо рослими умов цього парку використовуються лише на 30-35%. Ще контрастнішими є ці показники в Бескидах (Старосамбірський район), де зміни в структурі біогеоценотичного покриву є найглибшими в Українських Карпатах. У корінному рослинному покриві букові та ялицеві ліси займали понад 76% покритої лісом площі, а лісистість була вдвічі більшою. У сучасному покриві цих лісів збереглося лише 19%, сільськогосподарські вгіддя
Таблиця 5.3.
Порівняльна оцінки біогеохімічної роботи рослинного покриву в Карпатському реї іоні, над рискою - тме.т, під рискою - %.
займають майже половину території, а похідні смеречники, сосняки, сіро вільшняки та інші - понад 20%. Внаслідок цього на 1 га покритої лісом площі тепер у середньому припадає в 5,6 раза менше, а на 1 га загальної площі - в 11 разів менше фітомаси, ніж у корінному покриві. У цій фітомасі в перерахунку на 1 га відповідно покритої лісом і загальної площі знаходиться в 5,5 і 8,2 раза менше хімічних елементів.
Якщо при цьому врахувати, що антропогенні зміни в структурі біогеоценотичного покриву зумовили ще й значне зменшення величин щорічного приросту фітомаси та щорічного опаду й відпаду (табл. 5.3), що весь цей процес в Карпатському регіоні супроводжується істотним зменшенням біотичного кругообігу і глибоким біогеохімічним збідненням території, та якщо до цього додати ще й втрати, зумовлені водною ерозією ґрунтів і вилучення органіки в процесі господарської діяльності, стає зрозумілим, що це зубожіння набирає критичних розмірів (Голубець, Шевчук, 1994; Голубец, 1998).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антропогенна трансформація екосистем“ на сторінці 2. Приємного читання.
