Енергетика

Екосистемологія

Рис. 3.9. Спрощена схема потоку енергії через три трофічні рівні (І, И' III) в лінійному пасовищному (а-б) та детритному (в-г) харчових ланцюгах наземної екосистеми (пояснення символів - у тексті).

Не вся енергія сонця, яка потрапляє на діяльну поверхню екосистеми, використовується автотрофними організмами. Частина її відбивається від згаданої поверхні і втрачається для екосистеми (НЕ - невикористана енергія). Решта поглинається екосистемою (ПЕ - поглинута енергія ), частина якої розсівається і перетворюється в теплову енергію (ТЕ), а решта використовується на синтез фітомаси (АЕП - асимільована енергія продуцентів) - формування первинної валової продукції. Проте не вся засвоєна в процесі фотосинтезу енергія зберігається в синтезованій органічній речовині. Значна частина її витрачається на дихання (ЕДП). Тому чистий приріст первинної продукції (ЧПП) визначається як різниця між величиною загального фотосинтезу та енергією, витраченою на дихання продуцентів (ЧПП = АЕП - ЕДП). Іншими словами, величина потоку енергії, який пронизує трофічний рівень, дорівнює сумі енергії, накопиченої в чистому прирості продукції, та енергії, витраченої в процесі дихання.

Енергію, накопичену в чистому прирості продуцентів, використовує наступний трофічний рівень - фітофаги, започатковуючи пасовищний харчовий ланцюг перенесення енергії (рис.3.9, лінія а-б).

Частина не спожитої травоїдними тваринами рослинної маси та накопиченої в ній енергії (НЕП - невикористана енергія продуцентів) залишається в складі автотрофного блоку, поповнюючи біомасу екосистеми. Спожита фітофагами рослинна продукція та накопичена в ній енергія (ЕФ) частково перетворюється в асимільовану ними енергію (АЕФ). Частина її (НАФ - неасмільована енергія фітофагів) у вигляді екскрементів та інших виділень поповнює мертву органіку екосистеми, частина витрачається на дихання (ЕДФ) й лише невелика частка зафіксовується в чистій продукції фітофагів (ЧПП). Ця сама послідовність розподілу енергії відбувається на третьому трофічному рівні - біофагів: НЕФ - невикористана енергія фітофагів, яка йде на поповнення енергії біомаси екосистеми; Е Б - спожита енергія біофагів, НЕБ - невикористана біофагами енергія, АЕБ - асимільована енергія біофагів, ЕДБ - енергія дихання біофагів і ЧПБ - чиста продукція біофагів. Невикористана енергія біофагів (НЕБ) поповнює її запаси в біомасі екосистеми.

Екскременти фітофагів (НАФ) та біофагів (НАБ), відмерлі органи рослин, всохлі рослини і трупи тварин становлять мертву органічну речовину екосистеми, яка є джерелом енергії для детритофагів, копрофагів, некрофагів - організмів, що споживають падло, різноманітні органічні залишки, та мікроконсументів - дрібних сапрофагів - переважно грибів і бактерій, які харчуються гнилою органікою. Всі вони влаштовані вздовж детритного ланцюга харчування (рис.3.9, лінія в-г).

З мертвою органічною масою і збереженою в ній енергією, спожитою некрофагами і сапрофагами, відбуваються такі ж перетворення, як в організмах фітофагів чи біофагів: частина енергії не асимілюється і з екскрементами повертається в блок “мертва органіка", основна її кількість використовується на забезпечення ростових і генеративних процесів, решта витрачається на дихання (рис.3.9; рис.3.10); ЕДН - енергія дихання некрофагів, ЕДС - енергія дихання сапрофагів. Жива маса цих тварин (БН і БС) стає складовою часткою біомаси екосистеми, а також кормом для їх біофагів.

Розподіл енергії в межах однієї ланки харчового ланцюга (зо Риклсфсом. 1979).

Рис. 3.10. Розподіл енергії в межах однієї ланки харчового ланцюга (зо Риклефсом. 1979).

Наслідки досліджень свідчать про те, що травоїдні тварини для підтримання своїх життєвих функцій використовують лише 1% спожитої з рослинною масою енергії. Ефективність використання енергії на наступних трофічних рівнях становить приблизно 10%. (Це явище було описане Р.Ліндеманом (Lindeman, 1942) під назвою “Закон 10%"). Даним чином, якщо зелені рослини протягом дня акумулюють у своєму тілі 5000 к Дж м(-2) сонячної енергії, то в тканинах фітофагів її може накопичуватися лише близько 50, консументів другого трофічного рівня (хижаків) - 5, а консументів третього трофічного рівня (хижаків другого порядку) лише 0,5 кДж'М'2. Іншими словами, передавання енергії з попереднього трофічного рівня на наступний супроводжується дуже низьким ККД. Через це в пасовищному трофічному ланцюгові рідко трапляється більше, ніж чотири трофічні рівні. Для наступних не вистачає енергії (Дажо, 1975; Рамад, 1981; Одум, 1986; рис. 3.11).

Повертаючись до питання про характер трансформації енергії в пасовищному харчовому ланцюгу, слід звернути увагу на те, що в молодих екосистемах, які знаходяться на стадії формування (синтезу), на всіх трофічних рівнях спостерігається переважання енергії, накопиченої в чистому прирості, над кількістю енергії, спожитої консументами наступного трофічного рівня. Тобто, частина чистого приросту йде на поповнення біомаси екосистеми. З дозріванням екосистеми - на стадії її ендогенного (клімаксового) розвитку, в ідеальному варіанті настає ситуація, коли чистий приріст продукції на попередньому трофічному рівні повністю споживається консументами наступного рівня, рух енергії всіма каналами пасовищного і детритного харчових шляхів стають збалансованими, запаси живої і мертвої органіки в екосистемі стають незмінними, встановлюється ідеальний кругообіг елементів. Без відчутних зовнішніх збурень така збалансована екосистема могла б існувати тривалий час. У природі таких ідеальних умов не буває. Внутрішні і зовнішні екологічні чинники не дають екосистемам ввійти в стан цілковитої зрівноваженості. Тому вони перебувають у стані постійної (більшої чи незначної) структурно-функціональної мінливості, що наштовхує на важливий прикладний висновок: еколог-практик повинен уміти розпізнавати динамічні стани екосистем і керувати ними у вигідному для народного господарства напрямі. Зрештою, маємо приклади, коли за певних, часто зумовлених господарською діяльністю людини (сприяння збільшенню поголів'я травоїдних тварин, або промислових хижаків) умов, консументи наступного трофічного рівня споживають таку кількість продукції попереднього трофічного рівня, яка перевищує величину його чистого річного приросту (перевипасання пасовищ, надмірна чисельність хижаків пригнічує чисельність фітофагів). В такому випадку настає розбалансовування енергетичного режиму екосистеми, а

Екологічні піраміди (за Одумом, 1959 з Рамада, 1981): а - піраміда чисел, б - піраміда біомас, в - піраміда енергії (заштриховані прямокутники означають чисту енергію).

Рис. 3.11. Екологічні піраміди (за Одумом, 1959 з Рамада, 1981): а - піраміда чисел,

б - піраміда біомас, в - піраміда енергії (заштриховані прямокутники означають чисту енергію).

без вживання запобіжних захисних заходів, навіть її руйнування (характерним прикладом цього є опустелювання перевантажених природних пасовищ, зниження продуктивності екстенсивно експлуатованих лісів тощо; Рамад, 1981; Антропогенні зміни.., 1994).

У природних екосистемах лінійний тип харчового ланцюга - це рідкість. Окремі його ланки мають місце у випадку глибокої спеціалізації окремих видів хижаків чи паразитів. Як правило ж, харчування в екосистемі відбувається за складними трофічними сітками (рис.З.1). Більшість явно виражених хижаків, наприклад, вовк, лисиця споживають чимало рослинної їжі. Серед сапрофагів немало видів і груп, які, крім гнилих органічних решток включають до свого раціону прижиттєві виділення рослин, їх живі тканини, бактерії і грибний міцелій (Козловський та ін., 1988). Детальні характеристики радіаційного і теплового режимів гірсько- соснового криволісся, біловусової й тонкомітлицевої лук, смерекових і букових екосистем можна знайти в наших раніше опублікованих працях (Біологічна продуктивність.., 1973, 1974, 1975; Биогеоценотический.., 1983; Антропогенні зміни.., 1994 та ін.).

На підставі аналізу даних про просторову структуру та енергетичні особливості екосистем доходимо висновку, що шляхом господарського впливу на їх горизонтальну і латеральну будову чи співвідношення і взаємозв'язки між трофічними блоками можна істотно змінювати енергетичний режим та енергетичну ефективність як екосистеми загалом, гак й окремих її морфологічних компонентів. Змінюючи видовий склад, зімкненість і шорсткість поверхні деревного ярусу лісової екосистеми, лісівник спроможний зменшити альбедо діяльної поверхні, зумовити збільшення потоку сонячної енергії до поверхні ґрунту та його інтенсивніше прогрівання, цим самим активізувати діяльність деструкторів, пришвидшити розклад мертвої органіки і поліпшити умови росту деревного ярусу.

Шляхом зміни товщини біогеогоризонту активної матеріально-енергетичної трансформації (маси і поверхні листя) та його наповнення дрібними фракціями фітомаси (листя, гілок) реальним є поліпшення асиміляційної, водотрансформаційної і вітрозахисної функцій екосистеми. А шляхом регулювання чисельності, вікового складу й маси консументів різних трофічних рівнів (травоїдних, хижаків першого і другого порядків) можна істотно вплинути як на продуктивність автотрофного блоку, так і на загальні запаси біомаси. За допомогою внесення в екосистему додаткової енергії (органічних і мінеральних добрив, корму для консументів, пестицидів для шкідливих фітофагів, рихлення лісової підстилки) вдається значно вплинути на загальний енергетичний баланс екосистеми та на хід продукційного процесу. Знання структурно-функціональної організації та закономірностей трансформації енергетичного потоку і можливих способів керування енергетикою екосистеми має стати невід'ємною умовою успіху у виробничій діяльності кожного еколога-практика.

Наступний розділ:

Продуктивність

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Енергетика“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика
  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА